10 головних ознак доступності будинків

У статті «Що таке доступність будинків і кому вона потрібна?» було доведено, що ці питання стосуються кожного члена суспільства, а не лише людей з інвалідністю, як вважали раніше. Сьогодні ІА «КНК Медіа» розповість про 10 головних ознак, маючи які, будинок може називатися доступним.

Ці ознаки, чи, скоріше, атрибути визначаються в основному ДБН В.2.2-17-2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення», затверджених Мінбудом України і чинних з 1 травня 2007 року (надалі, відповідно, — ДБН «Доступність» і МГН). Цей документ містить навіть вимоги щодо прилеглої до будинку території. Річ у тім, що жилий будинок, театр чи торговельно-розважальний центр, оздоблений за всіма правилами всередині, але до якого важко добратися, навряд чи можна вважати доступним. Тож що саме дозволяє назвати його таким?

1. Вхід без сходів або з пандусом чи іншим засобом підйому. Якщо з першим варіантом все зрозуміло, то пандуси та інші засоби підйому часто викликають запитання. Так, відповідно до п. 5.10 ДБН «Доступність» сходи повинні дублюватися пандусом, а за необхідності — іншими засобами підйому. Однак вітчизняні будівельники розуміють дану норму буквально і кладуть пандус під тим самим кутом, що і сходи.

Іноді пандусом підрядник називає швелери (рейки), що дублюють кут сходів.

Насправді доступний пандус — це не будь-яка похила поверхня, а лише та, що відповідає чітким вимогам. Має ширину не менше 1 метра, кут нахилу 8 – 10%, бортики заввишки не менше 5 сантиметрів з обох боків вздовж усього пандусу і огорожу з поручнями на висоті 90 і 70 сантиметрів. При цьому конструкцію пандусу не можна робити з горючих матеріалів, а його поверхню — з матеріалів, типу піску або гальки. Тут продумано все: ширина враховує те, що інвалідні візки бувають великими з механізмами для самостійного керування; кут дозволяє без надмірних зусиль долати висоту сходів як візком, так і милицями; бортики не дають людям літнього віку або тим, хто має вади зору, зісковзнути вбік і впасти під поручнями; огорожа з дворівневих поручнів є опорою для людей різного зросту, а також для користувачів інвалідних візків.

Тобто пандус не повинен бути таким

і таким

От зразок конструкції, виконаної за всіма нормами.

Якщо ж територія біля будівлі не дозволяє встановити такий пандус, то можна вимагати обладнання входу електричним підйомником, типу тих, що ми бачимо на станціях метро і в «соціальному транспорті».

До речі, такий варіант підійде і для тих будівель, де сходи знаходяться не на вході до приміщення, а всередині, як у деяких жилих будинках або держструктурах.

2. Широкі двері та достатній простір перед ними. Згідно з пп. 6.1.11 ДБН «Доступність» ширина дверей в будівлі, вхідних чи до будь-яких інших приміщень усередині, повинна бути не менше 90 сантиметрів, а іноді — не менше 1,2 метра. Це зручно не лише для людей на інвалідних візках, а і для сімей з близнятами, яких возять у спеціальному дитячому візку на кілька дітей, чи мешканців, які виносять або заносять меблі. Однак досі будівлі державних структур і підприємств мають старі двері радянського зразка, які є значно вужчими за ці норми, що позбавляє деяких громадян можливості зайти туди для отримання потрібних послуг.

Так, аби зареєструвати новонародженого у Деснянському РАЦС, батьки повинні провезти дитячий візок крізь саме такі вузькі двері, після чого ще й здолати 54 пошарпані сходинки на третій поверх. Наречені на інвалідних візках або ті, хто має надмірну вагу, одружитися тут не зможуть.

ДБН «Доступність» також передбачено, що перед дверима повинен бути простір для маневрування візком (дитячим чи інвалідним). Якщо двері відчиняються «до себе», то глибина такого простору має бути не меншою за 1,5 метра, а при відчиненні «від себе» — не менше 1,2 метра.

А от обертові двері та турнікет на вході можуть бути вужчими, бо їхня мінімальна ширина становить 85 сантиметрів.

3. Ліфти або підйомники. За радянської доби їх не ставили у будівлях, що мали не більше п’яти поверхів, в тому числі, в жилих будинках. Тому люди похилого віку або ті, хто отримав інвалідність, опинялися в соціальній ізоляції. Адже, мешкаючи навіть на другому поверсі, радянська людина не могла вийти з такого будинку не лише для звернення до держструктури чи комунальників, а й навіть на просту прогулянку.

Нині ж пп.6.3.1 ДБН «Доступність» встановлено, що ліфтом або підйомником повинна бути обладнана і двоповерхова будівля, навіть якщо другий з поверхів є «нульовим», але використовується МГН. Установлений ліфт повинен мати: двері шириною не менше за 90 сантиметрів; кабіну, глибина якої становить не менше 1,5 метра, а ширина — 1,1 метра. З вимог ст. 26 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» випливає, що кнопки біля ліфта та в його кабіні повинні мати рельєфні літерно-цифрові написи або написи шрифтом Брайля. Це необхідно для людей з вадами зору, а також знадобиться тим, хто має тимчасові порушення зору (наприклад, після крапель, що розширюють зіниці для обстеження).

До того ж, панель з кнопками у ліфті повинна бути розташована на рівні, доступному для людини на візку. Це буде також корисним для людей, які через вік або хворобу не можуть вирівняти спину.

4. Просторі приміщення. Зокрема, ширина коридорів повинна бути не менше за 1,5 метра. А якщо це кімната з меблями та обладнанням, то місце для проходу слід передбачати не вужче за 1,2 метра. При цьому підходи до різного обладнання і меблів слід передбачати не менше 90 сантиметрів, а для повороту інвалідного візка — 1,2 метра. На жаль, приміщення столичних правоохоронних органів вкрай зрідка відповідають цим нормам. Так, до канцелярії однієї з місцевих прокуратур, де на вході стояв пандус і хол був обнадійливо просторим, я змогла «зайти» лише підніжками свого інвалідного візка.

5. Туалети для людей з інвалідністю. Вони передбачені п.6.6 ДБН «Доступність», причому як універсальні кабіни у громадських туалетах, доступні для всіх категорій громадян. У будівлі, де люди з інвалідністю працюють, туалети повинні бути на кожному поверсі та містити бодай одну універсальну кабіну. А для працівників з вадами зору та проблемами опорно-рухового апарату туалет потрібно розміщувати не далі 60 метрів від робочого місця. Ширина такої кабіни має становити щонайменше 1,65 метра, глибина — 1,8 метра, а біля унітазу повинні бути гачки для одягу і милиць (ціпка) та місце для інвалідного візка. Варто також передбачати поручні як біля самого унітазу, так і вздовж стін кабіни.

Крім того, пп. 6.5.7 ДБН «Доступність» передбачено обладнання цього приміщення електричним дзвінком або двостороннім зв’язком з диспетчером або черговим. До речі, така сама вимога висувається і до ліфтів. Чому? Річ у тім, що обидва приміщення є замкнутими, а в них може опинитися одна маломобільна людина, яка потребуватиме допомоги. Проте подібні пристрої в універсальних кабінах мені ще не траплялись.

6. Відсутність порогів. ДБН «Доступність» прямо забороняє дверні пороги або перепади висот, а за необхідності їх облаштування дозволяє висоту не більше 25 міліметрів.

7. Попереджувальна поверхня на підлозі. Про наявність дверей, сходів або повороту в коридорі повинна попереджати за 60 сантиметрів спеціальна рифлена чи контрастно забарвлена поверхня на підлозі. Це необхідно для людей з вадами зору, особливо незрячих, які «прощупують» свій шлях ціпком. Така зміна поверхні попередить їх про особливості маршруту. Однак у Києві з даним атрибутом доступності я зустрічалася лише в деяких торговельних центрах.

8. Широкі тротуари із заниженими бордюрами на підході до будинку. Доступні тротуари не можуть бути вужчими за 1,8 метра, аби люди змогли рухатися в обох напрямках, в тому числі ті, хто має габаритні інвалідні візки. При цьому висота бордюру на території будинку становить не більше за 5 сантиметрів з уклоном (заниженням або заасфальтованим з’їздом) до 10%.

9. Підземні переходи з пандусами або підйомниками.

10. Тактильні попереджувальні засоби. Як зазначалося раніше, вони потрібні для людей з порушеннями зорових функцій. Це може бути як рифлена поверхня, так і контрастні наклейки. Однак на відміну від вищезгаданої поверхні у приміщенні, такі засоби на вулиці потрібно розміщати на відстані за 80 сантиметрів до відповідного об’єкту, небезпечної зони, повороту, входу тощо. В Україні поки що мало ділянок обладнані під подібні потреби.

Перелічені тут атрибути є основою доступності, тим, що можна помітити без спеціальної підготовки. Знаючи про них, кожен зможе добиватися комфортного для себе та своїх рідних життя.

Наталія Мороцька

KNK.media