Чи став Луцьк безбар’єрним містом для особливих людей?

Буває, як тільки бачать милиці, просто не зупиняються, – так кажуть неповносправні мешканці Луцька про водіїв маршруток, які заради своєї вигоди ігнорують інвалідів. З подібними проблемами стикається понад 13 тисяч лучан з обмеженими фізичними можливостями. Що робить влада міста і підпорядковані їй комунальні структури, щоб полегшити доступ особливих людей до об’єктів соціальної сфери, дізнавалась «Волинська правда».

Чи відбулися у Луцьку якісь зміни у створенні безбар’єрного середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями, про це говорили 18 жовтня на черговому засіданні комітету забезпечення доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктур міста.

Так, з 2008 року при Луцькій міській раді діє дорадчо-консультативний орган – комітет забезпечення доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктур. До його складу увійшли представники громадських організацій інвалідів, фонду інвалідів, міської ради, депутати. У цій спільності члени комітету намагаються разом вирішувати проблеми, пов’язані із безперешкодним доступом до об’єктів соціальної інфраструктури інвалідів та інших маломобільних груп населення.

На початку 2016 року комітетом були визначені завдання щодо виконання програми забезпечення доступності інвалідів до об’єктів соціальної сфери.

«У місті останнім часом зважають на наші неодноразові звернення і уже краще кладуть бруківку, щоб нею міг безперешкодно пересуватись візочник, і спуски на тротуарах уже є, – говорить голова Волинської обласної організації «Інва-Волинь» Валерій Бакаєвич. – Але, якщо роблять реконструкцію дороги з рахуванням потреб неповносправних, то відрізок цей дуже короткий, кілька метрів, а далі як нам їхати?».

«Це крик душі усіх неповносправних, – доповнює голова Волинського фонду активної реабілітації неповносправних Анна Шевчук, – ви зрозумійте, що 1 см недоробленої дороги впливає на життя візочників і тоді зникає бажання виходити з дому. Так само виникають проблеми з під’їздом і парковкою автомобіля з ручним керуванням поблизу поліклінік».

Так, зроблено чимало, – погоджуються представники громадських організацій, – але часто такі роботи здійснюються лише для «галочки».

Наприклад, одвічна тема пандусів. Вони до цього часу або відсутні у громадських будівлях, або зроблені зі слизької плитки, без поручнів і під таким кутом , що ні інваліди на візках, ні мами з колясками туди не заїдуть.

Чи є державні норми до створення пандусів, які забудовник має дотримуватися? – поцікавилися представники громадських організацій інвалідів. Адже після отримання дозволу на будівництво, управління архітектури та містобудування видає містобудівні умови і обмеження. У них є пункт про обов’язкове спорудження пандусів.

Заступник начальника управління містобудування та архітектури Віталій Швай на це запитання відповів так: «Раніше, коли здавалася в експлуатацію будівля, були акти прийому проектно-кошторисної документації, які узгоджували відповідні державні органи з представниками громадських організацій інвалідів. Але зараз змінилося законодавство і тепер ніхто ні з ким проекти будівництва не погоджує».

На засіданні комітету говорили і про те, чи дотримуються державних будівельних норм при проведенні робіт з ремонту, реконструкції доріг та тротуарів, зокрема, пониження бордюрного каменю на пішохідних переходах для зручного пересування візочників та як забезпечують доступність осіб з обмеженими фізичними можливостями до міського пасажирського транспорту. Для цього на маршрутах курсують спеціально обладнані автобуси та тролейбуси із заниженою підлогою.

І якби не намагалося керівництво різних підрозділів міськради та комунальні підприємства спільно з громадськими організаціями інвалідів покращити життя неповносправних, часто все вирішує людський фактор.

На жаль, трапляються ситуації, коли водії спеціально обладнаних маршрутних транспортних засобів ігнорують інвалідів-візочників. Часто обов’язкове для усіх водіїв звукове сповіщення про зупинки просто не вмикається.

Заступник начальника управління транспорту та зв’язку міської ради Олександр Середа пояснює це тим, що часто техніка ламається. Є випадки навмисного вимкнення, за цими фактами виносяться приписи. Якщо їх збереться три, то на виконкомі розглядають питання про доцільність цього маршруту.

«Зрозумійте, ми не можемо гарантувати 100% можливість озвучення зупинок у громадському транспорті міста, адже є момент ремонту апаратури, але усе це зміниться, коли введуть систему електронного квитка»,- оправдовувався Олександр Середа.

Уже не один рік інваліди Луцька просять владу міста зробити територію до протезно-ортопедичного цеху комфортною для людей з обмеженими фізичними можливостями, які часто сюди приїздять.

«Коли тротуар ремонтували поблизу протезного цеху у Луцьку, зникла лавочка на зупинці. А ми б хотіли не просто лавочку, а криту зупинку, щоб інваліди не мокли під дощем чи снігом, чекаючи транспорту. І пішохідний перехід повинен бути поблизу, – констатує Анна Шевчук. – Чи завжди 19 і 24 маршрути, бачачи людину на милицях, зупиняються, адже чітко визначеної зупинки тут немає».

Три роки тому такі ж побажання уже висловлювались на подібному обласному засідання комітету забезпечення доступності інвалідів, але, як бачимо, зрушень у цій справі так і не відбулося.

Життя неповносправних людей у нашій країні складається з безперервної вервечки проблем і перешкод. Можна довго говорити про недостатнє соціальне забезпечення, а можна просто уявити один день із життя людини на інвалідному візку.