Доступно – лише на папері?

Доступно – лише на папері?. дбн, доступність, облаштування, інвалідність, інклюзивний простір, person, bicycle, wheelchair, clothing, wheel, bicycle wheel, land vehicle, footwear, helmet, vehicle. A group of people in a room

За яких умов запрацюють нові правила облаштування громадських просторів для маломобільних людей

Доступно – лише на папері?. дбн, доступність, облаштування, інвалідність, інклюзивний простірФото Руслана Канюки / «День»

«На вулицях міст з’явиться тактильна плитка», «Громадські будівлі облаштують для людей з порушеннями слуху», «Пандуси та шрифт Брайля стануть обов’язковими» — такими оптимістичними заголовками рясніли новинні стрічки, починаючи з 1 квітня. Саме тоді набули чинності нові Державні будівельні норми в частині облаштування інклюзивного простору.

На перший погляд, нововведення справді корисне та важливе, адже безбар’єрний простір стосується не лише людей із особливими потребами. Кожен громадянин може опинитися в групі маломобільних містян. До прикладу, спробуйте прогулятися населеним пунктом із дитячим візком або звичайною дорожньою валізою, і такий звичний підземний перехід перетвориться для вас на справжній марафон із перешкодами.

Нові норми доступності Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства розробляло разом із представниками громадськості. У власному релізі представники міністерства вже охрестили їх «революційними». Та чи насправді це так і чи насправді вони можуть змінити громадський простір українських міст?

ПАНДУСИ, ТАКТИЛЬНА ПЛИТКА ТА СУРДОПЕРЕКЛАД

Зазначені норми регламентують необхідні технічні характеристики та пропонують конкретні приклади проектування елементів доступності. Для людей з порушеннями опорно-рухового апарата — пандусів, спеціальних підйомників та інших засобів. Для людей із порушеннями зору — тактильних і візуальних елементів доступності (тактильної підлогової плитки, інформаційних таблиць та позначень шрифтом Брайля, авдіопокажчиків). Для людей із порушеннями слуху — візуального інформування, дублювання важливої звукової інформації текстами, організації сурдоперекладу, використання систем звукопідсилення.

Якщо згадані вимоги не будуть дотримані, автори такого архітектурного проекту можуть сплатити штраф — 90 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Для тих, хто проводив експертизу такого об’єкта та визнав його відповідним, це вартуватиме 18 прожиткових мінімумів.

«Самі ДБН достатньо збалансовані, — розповідає Геннадій Євсев’єв, президент всеукраїнської громадської організації людей із інвалідністю з зору «Генерація успішної дії». — Ці норми пройшли погодження з громадськими організаціями, зокрема й тими, які займаються незрячими. На виході проект значно кращий, ніж ті ДБН, якими ми користувалися до цього».

Таку думку поділяє й експерт у галузі містобудування Віктор Глеба: «Я задоволений тим, що в цьому напрямі триває робота».

Фахівці погоджуються, що зміни у міському просторі потрібні. Щоправда, в силу нових норм — вірять мало. Адже вони «є обов’язковими при будівництві нових споруд, реконструкції, реставрації та капітальному ремонті».

«Ефект залежить від кількості робіт, які будуть виконуватися на об’єктах, що потребують облаштування. — пояснює Геннадій Євсев’єв. — Результату доведеться чекати довго, бо це стосується здебільшого нових об’єктів. Із капітальними ремонтами в нас складна ситуація».

Виходячи з цього, на практиці всі перераховані вимоги до облаштування інклюзивного простору можуть втілитися лише в окремих будівлях або закритих житлових комплексах. На вулицях же нових елементів доступності найближчим часом ми можемо й не побачити. Адже якщо Хрещатик ремонтують раз на кілька років, то центральні вулиці більшості малих міст чекають ремонтів роками, відповідно, нові норми зможуть втілити там нескоро. До того ж і старих вимог до інклюзивного простору, що були прописані в інших документах, будівельники практично не дотримувалися.

ІСНУВАЛИ, АЛЕ НЕ ПРАЦЮВАЛИ

Нові Державні будівельні норми не такі «революційні», якими їх бачить Мінрегіонбуд, коментують експерти. Геннадій Євсев’єв наводить приклади норм, які відповідають потребам представників його організації. Зокрема, з 2011 року існує документ під назвою «Настанови з облаштування споруд цивільного призначення для людей з вадами зору та слуху», що мав би регулювати створення доступного простору для цих категорій у громадських місцях. Натомість, навіть у органах державної влади про нього часто забувають.

«Нещодавно відремонтували будівлю КМДА, і вона геть не пристосована для незрячих чи слабкозорих громадян. Там багато скляних дверей та інших об’єктів, які не промарковані належним чином. Це призводить до травматизму, бо слабкозорим складно орієнтуватися. Старих норм було достатньо, щоб більш-менш правильно оформити приміщення, й цього все одно не зробили», — скаржиться Євсев’єв.

Але навіть якщо простір усе ж намагаються зробити доступним, наприклад, на вулицях з’являється тактильна плитка, далеко не завжди вона справді допомагає.

На практиці всі перераховані вимоги до облаштування інклюзивного простору можуть втілитися лише в окремих будівлях або закритих житлових комплексах. На вулицях же нових елементів доступності найближчим часом ми можемо й не побачити. Адже якщо Хрещатик ремонтують раз на кілька років, то центральні вулиці більшості малих міст чекають ремонтів роками, відповідно, нові норми зможуть втілити там нескоро. До того ж і старих вимог до інклюзивного простору, що були прописані в інших документах, будівельники практично не дотримувалися

«Часто буває так, що робітники, які кладуть плитку, не розуміють, для чого вони це роблять, і кладуть її абияк, — наводить приклад Геннадій Євсев’єв. — Це призводить до того, що плитка, яка мала б попереджувати, що тут наземний пішохідний перехід, лежить у неналежному місці. Це може призводити до травматизму, бо людина піде не по зебрі, зовсім у інший бік, куди направить плитка. Такі порушення ми фіксували, до прикладу, в Києві поблизу станції метро «Дорогожичі». На жаль, поки від неправильно покладеної плитки хтось не загине — на неї не звернуть увагу».

Причина таких недопрацювань — тотальний брак контролю, пояснюють експерти. «Ми багато пишемо, але бачимо, що жодна посадова особа не понесла відповідальність за те, що норми просто проігноровані. Норми щодо пандусів існують уже три чи чотири роки, чому їх не виконують? Та сама доля спіткає й нові норми, їх теж не будуть виконувати», — вважає Віктор Глеба.

Нині Міністерство регіонального розвитку лише створює будівельні норми, але не контролює їх. Контроль покладено на Державну архітектурно-будівельну інспекцію, яка давно має нехорошу славу.

«Що жорсткіші наші норми, то менше їх виконують. Що суворіші ДБН, то більшим буде хабар за введення в експлуатацію будинку, де норми не дотримані», — підсумовує Глеба.

Якщо ж навіть порушення буде зафіксоване, а автор проекту сплатить штраф, це не надто вдарить по кишені. 90 прожиткових мінімумів для працюючих громадян — це лише близько 167 тисяч гривень, трохи більше шести тисяч доларів. Для мільйонних проектів приватних житлових комплексів дешевше сплатити такий штраф, аніж облаштувати об’єкт згідно з вимогами.

Державним установам реалізувати доступний простір часто заважають і бюрократичні перепони. Адже витрати за такою статтею можуть бути просто не передбачені бюджетом. «Ці роботи повністю покладаються на власника приміщення. Додаткових коштів не виділяють. Якщо це стосується державних органів — вони все повинні робити в межах кошторису, але часто кошторис не передбачає таких витрат. Це бюрократична проблема», — роз’яснює Геннадій Євсев’єв.

Тому й виходить, що Державні будівельні норми все вдосконалюються, але досі майже ніде не виконуються, крім хіба що приміщення самого Міністерства регіонального розвитку та прилеглої до нього вулиці. Ось там і тактильна плитка належним чином покладена, є й пандуси, й широкі проходи, й доступні ліфти та вбиральні. На жаль, іншого такого вдалого прикладу експерти навести не змогли.

БАЖАННЯ VS РЕАЛЬНІСТЬ

Поки за новими ДБН лише розпочинають проектувати та реконструювати будівлі, в Міністерстві регіонального розвитку пропонують власникам громадських закладів звернути увагу на ще один документ — Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». За ним підприємства, установи та організації зобов’язані створювати умови для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю до об’єктів фізичного оточення, незалежно від того, чи перебуває об’єкт на реконструкції, чи працює в стаціонарному режимі.

Щоправда, механізмів контролю знову не передбачили. «Наразі розробляється механізм реалізації вказаної норми, який базуватиметься на принципах забезпечення безпеки та комфорту громадян (незалежно від віку, статі, інвалідності, функціональних порушень, рівня комунікативних можливостей тощо) на весь період експлуатації будівель та приміщень», — відповідають на запит «Дня» в прес-службі департаменту містобудування, архітектури та планування територій Міністерства регіонального розвитку.

Щоправда, навіть якщо всі масово встановлять пандуси — це ще не забезпечить безперешкодний доступ, акцентує Віктор Глеба. Простір сучасного міста доволі складний, і універсальної моделі його пристосування для усіх людей поки не прописано. Щоб проілюструвати це, експерт із містобудування наводить ситуацію з будівництвом Музею Революції Гідності: «Сьогодні триває повномасштабна робота зі створення музею. А по вулиці Інститутській, із її ухилом, може проїхати інвалідний візок ветерана війни на Донбасі чи мама з візком? Але як дотриматися норм там, де не можна їх дотриматися? Розбирати бруківку, мостити бетонні пандуси? Як облаштувати доступний простір там, де облаштувати його практично неможливо?»

На противагу українським реаліям, Віктор Глеба наводить закордонні приклади розв’язання проблем доступності: «Суть інклюзивності західної моделі формування простору в іншому. Ось нині академія Google створила новий об’єкт, кампус, на дах якого можна заїхати на самокаті, гіроборді чи велосипеді. Вони пропонують замінити сходинки, які вже є бар’єром, на покриття, дороги, проїзди, проходи, що не мають сходинок».

Щоправда, для нас такі рішення поки залишаються захмарними, адже громадський простір міст часто є недоступним навіть для звичайних пішоходів чи водіїв. Глеба підсумовує: «Просто подивіться на наші дороги. Слід зробити інклюзивними хоча б проїжджі частини. Автобуси з людьми застрягають посеред столиці, про які ДБН ми говоримо?»

Олена Бережнюк

«День»

Напишіть відгук