Обмежені можливості. Вражаючі факти про те, яких зусиль може коштувати всього одна подорож залізницею

П’ятого травня відзначають Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю. За даними Міністерства соціальної політики, в Україні таких — понад 2 мільйони. Багато з них змушені пересуватися на візках. Але якщо точніше — пересуватись переважно вдома, адже наші міста і транспорт не пристосовані до їхніх потреб, пише газета “Експрес”.

От пригадайте, чи часто ви бачили людей на візках на наших вокзалах? Мабуть, вкрай рідко, адже організувати таку поїздку — ще те випробування.

Організацію перевезень осіб на інвалідних візках визначено і затверджено наказом ПАТ “Укрзалізниця”. У відповіді на наш запит там повідомили, що для таких пасажирів передбачено 15 спеціально обладнаних вагонів. Ще раз: 15 вагонів. На всі поїзди країни!!! Вдалося у такий потрапити — вважай, ти щасливчик.

То який він — спецвагон?

Спецвагон відрізняється від звичайних купейних тим, що вхід у ньому обладнаний підйомником, коридор від дверей до першого купе, у яке може в’їхати візок, — ширший, у туалеті — поручні, вхід до вбиральні — просторіший. Однак у цьому вагоні може їхати тільки одна людина з інвалідністю: адже далі в ньому коридор і купе — стандартні.

“Замовлення такого спецвагона — особливо складна процедура, — розповідає Діана Дзігора, супровідниця особи з інвалідністю. — Придбати туди квиток можна за 30 — 45 днів до виїзду, причому це має зробити особисто пасажир з інвалідністю, прибувши на вокзал. Електронного сервісу для таких потреб немає. Після відвідин каси вам мають зателефонувати і повідомити, чи є вільний вагон на потрібну дату. Якщо є — треба знову їхати на вокзал і забрати квитки…”

У відповіді на запит ПАТ “Укрзалізниця” вказує: замовлення на перевезення у спецвагонах приймаються не пізніше ніж за 5 днів до відправлення поїзда.

“Хочеш спонтанно поїхати на відпочинок на вихідні? Ні, неможливо, — зітхає Олена Молоданова, чемпіонка світу з карате на візках. — Я сама із Маріуполя, а звідти до Києва їхати 18 годин. Та ще вагон замовляти щонайменше тиждень наперед… А якщо їде команда паралімпійців? Що їм робити, коли у спецвагоні лише одне місце для людини на візку?”

“Це дуже незручно, — нарікає Марія Нікітіна, громадська активістка, яка пересувається за допомогою інвалідного візка з дитинства. — У мене часто бувають раптові відрядження, тому виникають неабиякі проблеми з подорожами залізницею.

Мені вдавалося замовити спецвагон лише тричі. Правда, якось там нас, людей з інвалідністю, було декілька. А обладнане купе — лише одне! Аби проїхати далі по вагону, доводилось знімати одне колесо або пересідати на спеціальний вузький візок. Якщо вже виготовляють спецвагони, то чому їх не зробити доступними повністю?”

В “Укрзалізниці” нас запевнили, що до обслуговування спецвагонів залучають провідників, які пройшли навчання на спеціальних курсах та отримали відповідне посвідчення.

“Але я в останній поїздці зустріла провідника, що вперше зіткнувся із людьми з інвалідністю, — каже Марія Нікітіна. — Він не знав, що робити із візком, як допомогти. А через необізнаність можна завдати шкоди і пасажирові, і провідникові — він може травмуватись…”

Фото: Олена Молоданова — на столичному вокзалі. Щоб виїхати з Києва до Маріуполя, їй довелось завчасу замовляти спецвагон. А якби поїздка була незапланованою?

Здавалось би, без особливих проблем люди на візках можуть скористатися швидкісними поїздами “Інтерсіті” — майже всі вони укомплектовані вагоном, де передбачено місце для двох таких пасажирів. Однак Марія каже, що й тут є проблеми: платформи багатьох вокзалів занизькі, і виїхати самостійно неможливо. “У Львові, наприклад, ставлять дуже небезпечний пандус, — каже жінка. — Коли мене завозять на нього, то підстраховує ще четверо осіб!”

“У багатьох країнах Європи з таких проблем дивуються, — додає Олена Молоданова. — Там людина купує квиток і їде. Усе. Жодних додаткових труднощів. Де б я не була — чи це Польща, Угорщина, Іспанія, чи ОАЕ — ніде проблем із пересуванням не виникало. Тільки в Україні!”

Пільги то є, то нема

Згідно зі статтею 38 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, такі люди мають право на 50-відсоткову знижку на вартість проїзду залізницею. Однак лише в період від 1 жовтня до 15 травня (!).

“То маємо сидіти вдома і нікуди не їздити? Це ж дискримінація! — обурюється Марія Нікітіна. — Пільга має бути постійною, тому що інвалідність у нас теж постійна, вона ж не залежить від пір року”.

Ще одна проблема — пільговий квиток також не вдасться придбати онлайн або через мобільний додаток. Бо немає єдиної бази людей з інвалідністю — як, скажімо, у випадку зі студентами. Отже, щоби придбати пільговий квиток, людині з інвалідністю потрібно їхати за ним у касу на вокзал…

“Через усі ці проблеми нам часто доводиться відмовлятись від можливості оздоровитися у санаторіях, — каже Любов Свіріденко, громадська активістка ГО “ЧТІ Мрія”, яка пересувається за допомогою інвалідного візка. — Пільгові путівки дають улітку, часто — за тиждень до від’їзду. Тут і пільгою на проїзд не скористаєшся, і спецвагон замовити не встигнеш. А з мізерними пенсіями десь виїжджати без путівок люди не мають можливості. Тож і сидимо вдома…”

Христина Біляковська,
Вікторія Середа