Робимо дитинство світлим

Щоранку в спеку і в холод водій автомобіля «Соболь» Микола об’їжджає знайомі адреси Джанкоя, щоб зібрати дітей на заняття. Це не пересічний шкільний автобус і діти не зовсім звичайні. Юних джанкойців з обмеженими фізичними можливостями Микола везе на заняття до Центру соціальної реабілітації. Напередодні Дня працівника соціальної сфери «КД» з’ясовував складнощі цієї професії. І найперше відчуття — це прикрість з того, що люди настільки гуманної професії поки що займають дуже скромне положення в суспільстві. Адже вони, воістину, роблять велику справу…

Звісно, в Україні ще не так яскраво, як хотілося б і як необхідно, розвинене толерантне ставлення до людей з обмеженими можливостями. Про них найчастіше згадують напередодні відповідних чи пам’ятних дат, ну і ще з яких­ось приватних (і нечисленних) приводів. Суспільство не готове бачити чужу біду; може, тому чимала кількість дітей з обмеженими фізичними можливостями рідко відвідує школу і взагалі отримує можливість соціалізуватися. Однак є фахівці, які присвячують свій час допомозі, реабілітації і спілкуванню з такими дітьми. Вони щодня стикаються з їхніми труднощами, хворобами, проблемами, допомагають долати їх.

…Невелике приміщення в центрі міста, в якому затишно і тепло — і не тільки тому, що там чудова обстановка і оновлене обладнання, але й тому, що панують любов і добро. Центр працює більше року. Тут розвивають та адаптують незвичайних дітей до звичайного життя. Кожні півроку реабілітацію проходять десятеро дітлахів у денних групах і шестеро — на індивідуальному навчанні.

Наш співбесідник — Вікторія Дузь, директор Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів у Джанкої. В соціальній службі близько десяти років. Професія «соціальний працівник» — її свідомий вибір. Вона впевнена, що терпимість і увага до людей, вимушених долати спадкові й хронічні недуги, ставлення до них як до рівних членів суспільства, співгромадян допоможе вирішити будь-які проблеми.

— Що найскладніше у вашій професії? Адже ця робота не дуже прибуткова, проте вимагає самовідданості і великої самовіддачі.

— Ви маєте рацію. Професія непроста. Не кожна людина може працювати в соціальному центрі. Багато хто часом навіть не можуть у нас довго перебувати. Декому психологічно важко адаптуватися. В основі має бути бажання і вміння працювати з людьми. Тому головне в нашій роботі — толерантне ставлення до дітей і батьків. І, на мій погляд, почуття жалю тут не помічник, а навпаки: руйнівник. У спілкуванні необхідні безкорисливість і розуміння того, що твоя робота потрібна людям. Наших підопічних ми сприймаємо такими, які вони є. Вони вважають себе повноцінними громадянами суспільства, і ми цю віру в них зміцнюємо.

— Як добираєте кадри? Якими навичками вони повинні володіти?

— У нас згуртований колектив, кожен на своєму місці. На моє переконання, співробітникам потрібно вміти спілкуватися з дітьми, вирішувати конфлікти. Бути відповідальними, намагатися дарувати позитив. Наприклад, наш соціальний працівник Людмила Колос — вчитель з великим стажем. Дуже терпляче й скрупульозно працює з дітками. Адже багато хто з них вважаються такими, що не здатні до навчання. Але вона намагається навчити їх хоча б елементарного: читання, математики і досягає певних успіхів. Практичний психолог Володимир Калугін працює в колективі з перших днів відкриття центру. Він ентузіаст і добрий фахівець. Допомагає при роботі з дітьми, якщо необхідно — носить їх на руках, і це при тому, що сам — інвалід II групи. У нього свій підхід до діточок. Вони його люблять, адже діти завжди відчувають добро. Інструктор з фізкультури Тетяна Бризгун працює нещодавно. Але вже показала свої кваліфікацію і зацікавленість в роботі, намагання дбати про вихованців, всіляко їм допомагати. Після основної групи денного перебування, коли в центрі знаходяться 10 діток водночас, вона займається індивідуально як реабілітолог ще з шістьма юними джанкойцями. Наші фахівці розуміють, що в дитині не треба бачити тільки хворобу, потрібно зосередитися на її людських якостях, допомагати розкривати себе, незважаючи ні на що. Саме тому щоп’ятниці в нас працює група творчої самореалізації «Промінець» із залученням волонтерів. На ці заняття запрошуємо братів і сестричок наших підопічних, їх сусідів. Все це для того, щоб діти з обмеженими можливостями вміли спілкуватися не тільки у своєму середовищі, але й із здоровими дітьми. Разом вони займаються творчістю, шиють, клеять, виготовляють вироби, а головне — вчаться спілкуватися один з одним. Наші вихованці щорічно беруть участь у конкурсі творчих робіт для дітей-інвалідів «Кримська зірка». Переможець їде до «Артеку».

— Розкажіть більш детально про центр.

— Він створений на допомогу сім’ям, які виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями. Нашим підопічним — від 3-х до 18 років. Курс реабілітації розрахований на 6 місяців. У кожної дитини індивідуальна програма, яка передбачає психолого-педагогічну і соціальну реабілітацію, а також медичну корекцію. З батьками також проводимо заняття. Діти отримують не тільки фізичну та психологічну підтримку, а й навчаються основним соціальним та побутовим навичкам. Цьому сприяють тепла обстановка, якісне обладнання та кваліфікований персонал. У штаті всього семеро людей.

— Фахівців вистачає?

— Для теперішнього центру — достатньо. Але якщо розширити площі, тоді можна було б більше обслуговувати дітей. Адже їх у нашому місті чимало.

— Які методики використовуються для роботи?

— У нас сучасні реабілітаційні методики, які включають елементи арттерапії, ігротерапії, казкотерапії, лялькотерапії. Багато займаємося фізичною реабілітацією: щодня проводяться лікувальна гімнастика, вправи на тренажерах, виконуються різні види масажу за показаннями. У сухому басейні хлопчики та дівчата зміцнюють м’язовий корсет і опорно-руховий апарат, удосконалюють координацію рухів, просторово-об’ємне мислення і тактильні відчуття. У сенсорній кімнаті під час сеансу релаксації використовуються заспокійлива музика, ароматерапія. «Зоряне небо», прийом «водних процедур» в сухому басейні і душі, кольорові кульки і казкова веселка — все це розвиває почуття зорового і слухового сприйняття. До того ж, у нас дуже тепло проходять свята. Завжди допомагають спонсори. Зараз вони оплачують нам поїздки в басейн у селище Красногвардійське. Щотижня возимо діток на плавання.

Зараз дещо помінялася політика по відношенню до дітей з обмеженими можливостями. Звичайно, це ще не так, як за кордоном, в розвинених країнах. У нас поки немає спеціального і пристосованого транспорту, обладнано ще дуже мало пандусів, люди живуть на скромне утримання. Покращення в цьому напрямку є, хоч і не дуже великі. Але я впевнена, що крім соціальної та матеріальної підтримки, необхідно надавати особливої уваги соціальній інтеграції. Однією тільки спонсорською допомогою не обійтися: слід привертати увагу суспільства до цієї проблеми. Та й до соціальних працівників — також.

Бесіду вела Світлана Макаренко

Крымские известия