Як в Україні допомагають інвалідам

Як в Україні допомагають інвалідам ІНВАЛІДНІСТЮ ІНВАЛІДІВ

В програмі “Без кордонів” взяв участь голова наглядової ради благодійного фонду розвитку інформаційних та комп’ютерних технологій для інвалідів АІК – Вадим Ресенчук.

Розмовляв Микола Вересень. Перед вами стислий текст розмови. Почути програму “Без кордонів” можна кожного дня о 17.35, на хвилі радіо “Eра.Fm”.

Скажіть будь-ласка, а не інваліди опікуються проблемами інвалідів?

Так, є організації.

Не організації, а просто конкретні люди, бо організації – це дуже абстрактно. Мене цікавлять конкретні люди тому, що мій досвід показує, що, як є якась проблема, то її зазвичай вирішують ті люди, в яких є ця проблема, а люди зі сторони ніколи не допомагають.

Не можу з вами повністю погодитися, оскільки, наприклад, якщо є дитина-інвалід, то батьки активно займаються такою соціальною проблемою.

А сусіди не займаються…

Сусіди теж сприяють. Наприклад, допомога тій же дитині, спустити її, наприклад, підняти, чи якось посприяти. Так само сторонні люди приймають участь.

Розкажіть, що таке благодійний фонд розвитку інформаційних та комп’ютерних технологій для інвалідів АІК. Як я розумію, це щось таке дуже-дуже позитивне?

Так. Ми вважаємо, що ми досить унікальна організація і єдина у своєму роді, яка тривалий час в України здійснює таку незвичну діяльність. Поясню чому ми це здійснімо тому, що комп’ютерні ІТ-технології – це єдине віконце для такої категорії людей, як люди з інвалідністю тяжких форм фізичних обмежень чи захворювань, що дозволяє, не виходячи із дому, займатись певною діяльністю, працювати і безперечно заробляти гроші. Працюємо з 2002-го року.

Як це конкретно відбувається тому, що я не дуже розумію? По-перше, треба для початку мати комп’ютер, який коштує якісь гроші. Тепер вже не так дорого, як в 2002-му році, але все одно дорого. Як сама технологія відбувається? Як до вас звертаються?

Історично в нас складалося так. Наприклад, нам надавали благодійну допомогу, як правило нам збували таке «старе залізо», і нам приходилось власними силами з кількох нікудишніх комп’ютерів збирати один хороший, і відповідно передавати тій особі, яка у нас є в черзі, яка бажає освоїти навики комп’ютерної грамотності і розвиватися в цьому напрямку. Зараз в нас з’являються спонсори, благодійники. В нас з’явились дуже хороші ІТ-компанії, які виступають періодично нашими благодійниками. Вони передають комп’ютери, і нам не приходиться їх вже перебирати, розбирати, вони придатні для використання і оснащенні на непоганому рівні.

Чекайте! Давайте з самого початку. Ви десь пішли в якесь Міністерство соціальної політики і знайшли список інвалідів? Як ви знаходите своїх реципієнтів? Якщо в нього ще не має комп’ютера, то ви не можете йому на комп’ютер послати щось на кшталт «Приходь!». Значить, він має якось відгукнутися? Як це все відбувається?

Досить просто. По-перше, в нас вже є стаж роботи – десять років, про нас багато хто знає, працює сарафанне радіо, тобто передається із уст в уста. Крім того, у нас в Інтернеті існують інформаційні ресурси – це офіційний сайт нашого фонду, і такий ресурс, як Invak.info, де ми розміщуємо різноманітну інформацію, яка стосується життя людей з інвалідністю – це і технології, і законодавство, і творчість якась, все,що завгодно. З нього люди можуть переходити на наш сайт і відповідно дізнаватися контактну інформацію і звертатись.

А як гроші заробляються?

Наприклад, в нашому фонді є такий соціально-комерційний проект, який називається Unaik, там працюють виключно люди з інвалідністю, при чому з такими тяжкими формами – це по суті веб-студія. Ми створюємо сайти, розробляємо візитки, корпоративні стилі. В нас є координатор цього напрямку. В цьому проекті, наприклад, працюють дівчата, які нічого не можуть крім того, що печатають носом, але це не перешкода для того, щоб вони не могли себе реалізувати.

Є щось аналогічне в Європі чи в цивілізованих країнах?

Ми не знаємо про такі організації.

Тобто, це абсолютно ваше самостійне намагання вирішення цього питання?

Так. Це була ідея нашого першого президента – Євгена Монукало з його другом Сергієм Страпаком. Нажаль на сьогоднішній день їх вже не має в живих, оскільки в них були такі захворювання, які не дозволяли тривалого життя, але це їх ідея, вони цим жили, вони були локомотивами цього руху. Вони знали цю проблематику з внутрішньої сторони, тому це народилося таким досить природнім шляхом, тобто ми не зплагіатили, не скористалися чужим.

Тоді інакше питання. А чи у вас не має бажання подзвонити в Москву, Мінськ, Варшаву, і сказати: «Дивіться, як у нас тут класно все це вийшло! Давайте!».

Ми знаємо, що в нас вже є послідовники. З таким ступенем спеціалізації, як у нас – не має, але є організації, які обирають щось схоже за напрямком, який є в нас і переймають наш досвід.

Дивіться. Ми говоримо вже певний час, а слово «держава» Ви жодного разу не використали. Ви казали, благодійники, якісь там спонсори, казали «самі інваліди», тобто там ніде не було цієї великої потуги, яка називається «Українська держава».

Насправді, допомога не велика, але це не значить, що з боку державних службовців не існує такої допомоги. Багато хто, дізнаючись про нашу діяльність переймається нею, з боку державних чиновників, так званих, але вони також обмежені, хоч у них може бути багато бажань, але фінансово чи якось іншим шляхом допомагати вони не можуть. Буває, що є певне організаційне сприяння, технічне. Не можу сказати, що держава повністю відсторонена.

Зараз держава принаймні вам не заважає, наскільки я розумію? Тому, що дуже багато людей, з якими я говорю, кажуть, що ми не просимо допомоги, дай, Боже, щоб вони нам не заважали.

Єдине є зважання в тому, що вона дуже довго прислуховується до наших пропозицій.

За останні десять, п’ятнадцять, двадцять років обличчя суспільства якось змінилося по відношенню до інвалідів? В мене враження, що радянське суспільство було жорсткішим, а зараз суспільство стало більш гуманним.

Абсолютно з Вами погоджуюся. Радянська система була побудована на принципі, якщо інвалідів не видно, то їх і не має. Зараз, слава Богу, спільними зусиллями різних організацій і особистостей все-таки в Україні досить значний в цьому прорив, оскільки я можу це відповідально говорити, щодо свого досвіду. Не так давно я з нашим президентом, Юлією Козлюк, були за запрошенням Азербайджану у них в гостях. Заможна країна, розвивається, але проблеми інвалідів дуже величезні. Не доступно практично нічого для того, щоб людина вільно могла проїхати на колясці. Тому, весь час критикуючи нашу країну, тобто, в тому числі і я, то все це відносно в нашому світі. Я переоцінив це питання, оскільки в нас все-таки набагато прогресивніше.

Ми одні з перших були, які провели медіа-акцію ще на початку своєї діяльності і примусили окремих чиновників сісти на коляски і проїхатись по Києву, і в той період, єдина доступна станція метро, де ми змогли доїхати до ескалатора, було метро «Дорогожичі». Всі інші були абсолютно не доступні. На сьогодні «Дорогожичі» вже відстають, оскільки є станції, які повністю пристосовані до самого низу.

Але все одно на вулицях мало видно людей, які користуються такими якимись засобами. Ми частіше бачимо міністра фінансів Федеративної Республіки Німеччина, який є інвалід і він їздить на возику, і оскільки там криза фінансова то його постійно показують і ми бачимо по телевізору. На вулиці мало бачимо таких людей.

Так. В порівнянні з Європою у нас ще не розвинуто, ще тяжкувато повністю рухатись людям на возиках, відважуються тільки самі активні і самі вольові самостійно робити такі вилазки, але є з чим працювати.

Полiт.ua

Одна репліка к “Як в Україні допомагають інвалідам”

  1. Ирина Владимировна сказав:

    Прекрасно! Но как связаться с такими людьми, которые смогли бы “ОСОВРЕМЕНИТЬ2 мой компьютер. Я такжэе купила компьютер БУ, пытаюсь найти людей (такие люди мне попадались) которые мне помогали платно с
    его ремонтом, после чего из бюджета 500грв
    убывало, но зато мне помогли увеличить объем памяти у компьютера в 10раз и уже хоть как-то можно работать. Но сейчас у меня проблема: “дрожит” или слегка “дергается” изображение на мониторе. Можно ли мне чем-то помочь (есть ли такая программа в компьютере, чтобы я смогла сама бы настроить четкое без “дрожи” изображение на экране монитора)?
    Подскажите мне в доступном варианте.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*