Керол Полсон: «Пишаюся тим, що була серед ініціаторів створення «Дороги життя»

Керол Полсон: «Пишаюся тим, що була серед ініціаторів створення «Дороги життя» ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

1 24 4 DSCF1539 1Серед іноземців, котрі в різні часи відвідували Ужгород, американка Керол Полсон посідає особливе місце. Вона була однією з ініціаторів створення 1997 року Асоціації громадян міст Ужгорода й Корвалліса, і саме їй, за свідченням багатьох, Ужгород завдячує заснуванням 1999 року Медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» (тоді – «Оптиміст»).

Це вона, разом з Олегом Кириленком і Василиною Марко, наполегливо й настирливо переконувала неповоротких ужгородських чиновників у тому, що такий заклад нашому місту конче потрібен. І не тільки переконувала, а й показувала – у своєму рідному Корваллісі (штат Орегон), куди був запрошений тодішній міський голова Степан Сембер.

Відтоді минуло чимало часу, «Дорога життя» відсвяткувала 15-річчя, а пані Керол залишається найбажанішою гостею для працівників і вихованців цього закладу.

Днями вона з чоловіком знову навідалася до Ужгорода, тож ми не могли не скористатися можливістю поспілкуватися з нею.

– Чому, власне, ви почали «пробивати» ідею створення в Ужгороді закладу для людей з обмеженими можливостями?

– На це мене наштовхнув один випадок. Як відомо, в рамках Асоціації громадян Ужгорода і Корвалліса було здійснено низку проектів, у тому числі й обмін делегаціями. Так група ужгородських школярів поїхала до Сполучених Штатів Америки. У Корваллісі вони були задіяні у благодійному проекті створення умов доступності для людей з інвалідністю, зокрема встановлення пандусів, які для зручності робили не дуже крутими. І тут один зі школярів сказав, що в Ужгороді немає таких людей. Інший додав, що вони є, але соромляться або не мають фізичних можливостей з’являтися в місті. Для мене це був дзвіночок: такий стан речей треба змінювати. І річ навіть не в благодійності. Головне – принцип рівності. Люди з обмеженими можливостями мають такі ж права, як і здорові. Вони повинні почуватися комфортно в місті, у якому живуть, а не ховатися по домівках.

– Відомий підприємець Андрій Сугай упевнений, що без вашої наполегливості МСРЦ «Дорога життя» не був би відкритий. І так думає не тільки він. Ви з цим погоджуєтесь?

– Це перебільшення, а з боку Андрія Сугая – комплімент. Звісно ж, заклад обов’язково відкрили б, але трохи пізніше. Згадую вашого тодішнього мера Степана Сембера… Так інколи набридала йому, особливо з виділенням приміщення для Центру. Все було вже розплановано, розписано, а місце ніяк не могли знайти. Тоді в Ужгороді мало що робилося для людей з обмеженими можливостями, ситуація була жахливою. У 1998 році вдалося влаштувати поїздку до Корвалліса міському голові Семберу. Там він відвідав реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами «Старий млин» і ознайомився з його роботою. Я жартома пригрозила, що не випущу його звідси, якщо не знайде приміщення для подібного закладу в Ужгороді. Він і сам був зацікавлений, тож воно таки знайшлося.

– Розповідають, що ви особисто їздили по хатах і шукали дітей з обмеженими можливостями, які потребували допомоги.

– Було таке. Це пов’язане з тим, що деякі сім’ї з Корвалліса передали інвалідні візки дітям з особливими потребами, котрі живуть в Ужгороді. На цих візках можна було пересуватися і на вулиці.

– Які зміни ви спостерігаєте в Центрі і загалом у місті?

– Зміни разючі, і відбулися вони швидше, ніж я навіть очікувала. Керівництво «Дороги життя», зокрема директор Олег Кириленко, доклав чимало зусиль для зміцнення матеріальної бази Центру, його чіткого функціонування. Особливою заслугою директора вважаю створення колективу фахівців-однодумців. Спостерігаю надзвичайну відданість своїй справі людей, які тут працюють. Це, на мою думку, головна запорука успіху. Як результат – батьки, котрі спочатку сумнівалися і не довіряли працівникам Центру, тепер охоче віддають своїх дітей у їхні турботливі руки. Бачу суттєві зміни і в місті. Коли вперше тут була, то, скажімо, дітей зі синдромом Дауна не можна було побачити на вулицях. А тепер зустрічаю, гуляючи, і їх, і людей на візках. Це добре і для самих мешканців, адже вони усвідомлюють: хоч не всі однакові, але всі рівні.

– Кого згадуєте як активних учасників створення Центру?

– Звичайно, Степана Сембера, а також Омеляна Мателешку, колишнього завідувача Ужгородського міського відділу освіти. Саме він був натхненником запровадження інклюзивної освіти – відвідування дітьми з особливими потребами звичайних шкіл. Багато енергії вклала в цю справу Василина Марко. Не можу також не згадати й Олега Олененця, людину дуже цілеспрямовану та професійну. Було й чимало інших небайдужих людей. Ми тоді, наприкінці 90-их, багато спілкувалися, сперечалися, доводили одне одному своє бачення. Для мене це були чудові часи, коли перебувала в колі однодумців, коли в суперечках народжувалася істина. Пишаюся тим, що була серед ініціаторів і зачинателів цієї доброї справи.

– Щойно ви оглядали нове приміщення, яке виділяє нинішня міська влада Ужгорода Медико-соціальному реабілітаційному центру «Дорога життя». Які ваші враження?

– Гадаю, зібрати всі відділення, дотепер розпорошені по всьому місту, під одним дахом – чудова ідея, адже незручно і важко, особливо взимку, возити дітей з одного приміщення в інше. І за це можна лише подякувати міській владі та в. о. мера Віктору Щадею. На святкуванні 15-річчя він пообіцяв надати новий будинок для Центру – і свою обіцянку виконує. Але я заглядаю вже вперед і мрію, щоб був збільшений і штат працівників Центру. Це дозволить надавати послуги більшій кількості людей з особливими потребами і, врешті-решт, покращити якість цих послуг.

– Чи хотіли б ви бути присутньою на відкритті нового приміщення Центру?

– Звісно, хотіла б, але не впевнена, що зможу. Та хочу запевнити: в будь-якому разі я завжди душею і серцем з «Дорогою життя», її колективом та вихованцями. І з усіма мешканцями вашого чудового міста.

Розмовляла Людмила Ортутай

P. S. МСРЦ «Дорога життя» висловлює щиру вдячність Вікторові Щадею, Володимирові Фленьку і всьому депутатському корпусу Ужгородської міської ради за виділення нового приміщення для реалізації програм Центру.

УЖГОРОД

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*