Людина, що дарує надію

Директор обласного центру медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження» Василь Іванович Пасічник — знана й шанована в Україні та далеко за її межами людина. 50 років свого життя він віддав охороні здоров’я дітей. Педіатр, організатор охорони здоров’я вищої категорії, кандидат медичних наук, заслужений лікар України, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня. Постійний учасник з’їздів педіатрів, всеукраїнських і міжнародних симпозіумів та конференцій, автор понад 50 друкованих статей і науково-практичних повідомлень. А не так давно його нагородили почесним титулом Доктора медичних наук в Англія Раскін Університеті, що в місті Челмсфорді (графство Ессекс, Велика Британія), пише «Хвиля Десни».

Почесне звання університет дає людям різних сфер діяльності: медикам, освітянам, працівникам культури, адміністраторам, екологам тощо. І приємно, що серед вісьмох нагороджених із Великої Британії та інших країн світу наш чернігівець став першим українцем, якому було вручено диплом Почесного Ступеня «Доктора медичних наук» Англія Раскін Університету. Ця нагорода — за вагомий внесок у створення системи реабілітації дітей-інвалідів, яка є рольовою моделлю для випускників університету і прикладом того, чого можна досягти завдяки таланту, рішучості та напруженій праці.

І не дивно, адже обласний Центр медико-соціальної реабілітації дітей інвалідів «Відродження» — один із кращих реабілітаційних закладів України, що проводить медико-соціальну реабілітацію дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи та іншими захворюваннями, які призводять до соціальної дезадаптації. В основу реабілітаційного процесу покладено модель «Тандем — партнерство», схвалену Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Для кожної дитини фахівці розробляють індивідуальну програму, яка забезпечує послідовність реабілітаційного процесу.

Однак своїми почесними нагородами й визнанням Василь Іванович завдячує всьому колективу та людям, які ще в 90-ті роки разом із ним працювали над створенням у Чернігові реабілітаційного центру.

Свою трудову діяльність Василь Іванович розпочав із посади дільничного педіатра на Волині після закінчення Львівського медичного інституту. На Чернігівщині пройшов шлях від ординатора дитячого відділення обласної лікарні до головного педіатра області, а пізніше — заступника завідувача обласного відділу охорони здоров’я з питань охорони материнства і дитинства та медичних проблем аварії на ЧАЕС Чернігівської області. Василь Пасічник знав, яка серйозна проблема з дітьми з обмеженими можливостями. За його словами, через шість років після Чорнобильської катастрофи дитяча інвалідність в області зросла більш ніж у чотири рази. Саме тому він присвятив своє життя вирішенню цієї проблеми.

— Коли Україна стала незалежною, відкрилася проблема дитячої інвалідності. При радянській владі немало робилося для збереження здоров’я дітей, та про дітей з особливими потребами, про психічні захворювання вголос ніхто не говорив. Вважалося, що при соціалістичному способі життя жодної інвалідності не повинно бути. Дитячі поліклініки були розраховані лише на здорових дітей. Діти з особливими потребами перебували або в інтернатних закладах закритого типу, або залишалися вдома з батьками, ізольовані від суспільства. Таким дітям надавали поточну допомогу для підтримки здоров’я, але потрібної реабілітації не було. Тож після проголошення незалежності одразу постало питання про створення відповідних реабілітаційних закладів для дітей з особливими потребами. Програму розпочали 1992 року. І так сталося, що в Чернігові відкрився перший в Україні заклад повної реабілітації дітей-інвалідів, — розповідає Василь Пасічник.

— Василю Івановичу, як у Чернігові з’явився перший в Україні заклад з комплексної реабілітації дітей-інвалідів?

— У 90-ті роки за дітей-інвалідів відповідали три міністерства — охорони здоров’я, освіти й соціального захисту. Та хоч у дітей з обмеженими можливостями було три «няньки», питання їх реабілітації та інтеграції в суспільство залишалося відкритим. Тож було вирішено створити реабілітаційний центр. Спершу ми з групою лікарів розробили Концепцію щодо реабілітації дітей-інвалідів та Програму комплексної реабілітації. Концепція пройшла рецензування в наукових установах Києва, отримала схвалення й ми розпочали роботу.

Ми хотіли, щоб у центрі працювали фахівці різних спеціальностей, а дитина-інвалід отримувала всю необхідну допомогу в одній установі. Головне завдання полягало в тому, щоби здолати відомчі бар’єри трьох міністерств, які не дозволяли комплексно вирішувати ці питання. І оскільки ми були недержавною і неприбутковою установою, то мали право розробити штатний розпис, який нам потрібен. Я мав досвід організаторської роботи на рівні області. А оскільки близько 70% дітей-інвалідів страждають на хвороби психоневрологічного профілю, то другою людиною, котра займалася цією проблемою, була моя дружина — невролог і генетик Наталія Зенченко. Вона — основний розробник концепції, керівник медичної служби Центру.

Для реалізації Концепції 1993 року міськвиконком зареєстрував організацію «Центр медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження», метою якої було створення недержавного неприбуткового закладу нового типу для надання комплексної медико-соціальної допомоги дітям з обмеженими можливостями та малозабезпеченим верствам населення. Крім мене і Наталії Зенченко до громадської організації ввійшли перший заступник Чернігівського міського голови Олег Білоусов, голова Деснянської райради Микола Сенькович, Володимир Купріяненко, який відав тоді освітою в Деснянському районі, начальник управління охорони здоров’я Юрій Бойко, Олександр Таванець, котрий завідував фондом комунального майна, Ірина Дорожкіна, Ганна Якубова, інші відомі на Чернігівщині люди. На окремі слова подяки заслуговує чудова людина Віталій Косих (на жаль, він передчасно пішов із життя), який дав «добро» на створення цього Центру для Чернігова. Естафету доброзичливого ставлення до дітей-інвалідів і всіляку підтримку Центру «Відродження» продовжили міський голова Олександр Соколов та його команда. А в розвитку обласного Центру була велика роль колишніх голів облдержадміністрації — Валентина Мельничука, Володимира Хоменка. Теперішня влада — облдержадміністрація, особливо Департамент соціального захисту населення облдержадміністрації (керівник Олег Русін) у скрутний для нашої країни час приділяють Центрові велику увагу.

— Вас підтримала місцева влада, але основну частку коштів на створення реабілітаційної бази надали благодійники з-за кордону. Як ви знайшли цих людей?

— Так, це були благодійні організації з Великої Британії, США та Бельгії. Правду люди кажуть: «Якщо хочеш зробити добру справу, Бог допоможе». Благодійником із Великої Британії була уродженка Чернігова Ніна Роджерсон, котра після Чорнобильської катастрофи приїхала на Батьківщину, щоб допомагати українським дітям-чорнобильцям, у тому числі й маленьким чернігівцям. Ніна Роджерсон привезла до нашого міста англійську телекомпанію «Скай ньюс», яка створила фільм про дітей-інвалідів із Чернігова. Його показали в Англії, Бельгії, Нідерландах, Голландії, після чого за кордоном знайшлися благодійники, котрі захотіли допомогти нашим дітям, особливо постраждалим від Чорнобильської катастрофи. Там добре розуміли трагічні наслідки катастрофи. Згодом підключилися інші благодійні організації — «Англійська допомога знедоленим дітям», керівниками якої є Джорж і Маріон Мілзи, «Допомога Фелстед знедоленим дітям», котру очолюють Полін Крейвен і Алан Хіллар, «Сітка життя» із США на чолі з американцем українського походження Віктором Кубіком та його дружиною Беверлі. Міська влада виділила частину цього дитсадка, і за три роки ми створили Центр. У 1996 році він розпочав свою роботу. Це був недержавний неприбутковий заклад комплексної реабілітації дітей-інвалідів.

— Яким чином ви вирішили питання зі спеціалістами?

— Нами була сформована команда з лікарів, педагогів, медичних сестер, які мали досвід роботи з хворими дітьми. Проте справжній досвід особливої роботи з «особливими» дітьми прийшов згодом. Слід зазначити, що такі риси, як непоказова чуйність, готовність допомогти, «зрозуміти і прийняти» сім’ю дитини-інваліда з усіма складностями й негараздами, — обов’язкова складова вимог до співробітника Центру поряд із високим професіоналізмом. Нам бракувало психологів. У 1996 році в Чернігові була тільки одна психологічна служба — у психоневрологічному диспансері. Це зараз вузи випускають багато фахівців, а тоді їх були одиниці.

Навантаження на спеціалістів було чималим, але впорувалися. Пропрацювали п’ять років, а відтак у жовтні 2001-го на базі Центру «Відродження» було відкрито обласне відділення для реалізації державної програми — постанови Кабінету Міністрів України «Про Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів». І знову більшою мірою нам допомогли англійські благодійники. У 2003 році Україну відвідали експерти дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) — директор Європейської академії дитячої інвалідності доктор Бакс і професор, психіатр Грегорі о’Браєн із Ньюкасла. Вони приїхали в Україну, щоб вивчити, як держава ставиться до проблеми реабілітації дітей-інвалідів, відвідали схожий центр у Києві, але то був суто медичний заклад. У нас їм сподобалося більше. Адже тут працюють і медики, й педагоги, й соціальні працівники. Експерти зробили позитивний висновок, і через два тижні мене запросили на розширену нараду чотирьох міністерств (на той час до проблеми долучилося ще Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту). Було прийнято рішення розповсюдити наш досвід усією Україною.

А у 2006-му на базі Центру «Відродження» відкрився державний заклад «Обласний Центр медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів» (з 2009 року — це комунальний заклад «Обласний Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів). Ми працювали як денний стаціонар. До нас щодня приходили діти з міста та області, які тимчасово мешкали у рідних, друзів або винаймали житло. Деяких дітей з області підвозили власним автобусом. Минулого року було побудовано спальний корпус, що дало змогу надавати допомогу дітям з особливими потребами з усієї області, — згадує Василь Пасічник.

Обласний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів має гарну репутацію. Сюди приїжджають хворі діти з районів за направленням місцевих органів соціального захисту населення. І залишаються задоволеними безкоштовною допомогою, високоякісним оснащенням та уважними, толерантними спеціалістами, котрі можуть відповісти на будь-які хвилюючі запитання. Заклад фінансується з обласного бюджету.

Паралельно працює й міський центр «Відродження», де проходять реабілітацію діти з Чернігова та інших областей України. Фінансується цей Центр за рахунок місцевого бюджету (місто купує путівки на реабілітацію дітей-інвалідів, хворих дітей із загрозою формування інвалідності й за соціальними показниками) та кошти закордонних благодійників (через недостатність коштів у місцевому бюджеті протягом останніх років 70-80% бюджету Центру «Відродження» формується за рахунок благодійних коштів). Поточного року в ньому отримали допомогу й 16 дітей-інвалідів із Донецької та Луганської областей. Заклад є базою для проходження практики студентами — майбутніми соціальними працівниками, соціальними педагогами, психологами.

Василь Іванович широко пропагує роботу Центру в Україні та за кордоном. І таким чином залучає благодійників до організацій, котрі допомагають Центру з медичним обладнанням, гуманітарною допомогою, шукають кошти, щоби проводити реабілітацію наших дітей. Співпрацюють із волонтерами Англія Раскін Університету — вузу, де 31 тисяча студентів здобуває собі більше 20 різних спеціальностей. Уже понад 10 років Центр співпрацює з Харківським спеціалізованим медико-генетичним центром, який очолює генеральний директор, академік Олена Гречаніна.

«Задля комплексної реабілітації в нашому центрі працюють лікарі шести спеціальностей (педіатр, неврологи, психіатр, спеціаліст із лікувальної фізкультури, ортопед, фізіотерапевт), медичні сестри, інструктори фізкультури, фахівці фізичної реабілітації, педагоги (вчителі-реабілітологи, асистенти, вихователі), педагоги професійної орієнтації, інформатики, логопеди, психологи. Крім того це єдиний в Україні Центр, де надають допомогу хворим дітям без статусу «інвалід», які перебувають у «групі ризику». Якщо не проводити реабілітацію, у них теж може розвинутися інвалідність. Такі діти відвідують Центр «Відродження». Чимале значення має контакт відносно здорових дітей і діток з особливими потребами. Це сприяє розвитку взаємної емпатії, готовності суспільства прийняти людину з особливими потребами, а останнім — якнайшвидше інтегруватися в суспільство. Навіть європейські спеціалісти кажуть, що треба брати діток, які перебувають у «групі ризику». Чим раніше розпочати допомогу, тим краще», — говорить директор закладу.

— Василю Івановичу, які реабілітаційні комплекси є в нашому Центрі?

— В нашому Центрі є все необхідне для надання послуг із комплексної реабілітації — медичне обладнання (діагностичні комплекси ЕЕГ і ЕНМГ); тренажери, устаткування для працетерапії та професійної орієнтації. Завдяки Міністерству соціальної політики придбано унікальний реабілітаційний комплекс «Lokomat Pro» — робот-тренажер, за допомогою якого діти після травм, операцій, із діагнозом ДЦП вчаться ходити. В Україні таких тренажерів вісім. Є реабілітаційний віртуальний комплекс «Nirvana» зі 160 різними програмами. Завдяки нашому постійному спонсору ПАТ «САН ІнБев Україна» (Чернігівський пивзавод) у нас є апарат для вертикалізації дітей «MOTOmed Gracile 12», гідромасажна ванна, а також для нового спального корпусу придбано 12 холодильників, 4 пилососи, 3 телевізори; від компанії «Київстар» — кращий в області електронейроміограф, тому до нас на обстеження привозять навіть поранених бійців із військового госпіталю, дорослих із поліклініки. А ще застосовуємо каніс-терапію — лікування за допомогою собаки Ніки італійської породи кане корсо.

— Подеколи трапляються випадки травмування дітей при пологах. Ви спостерігаєте таке чи ні?

— На жаль, при пологах бувають патології. Та навіть коли новонароджена дитина травмується, причиною цього може бути не лише помилка лікаря. Якщо здорові мати й дитина, якщо у жінки добре проходить вагітність, плід гарно піде родовими шляхами. Навіть якщо це великовагова дитина, мати розродиться легко. А буває, недоношені діти народжуються нібито травмованими. Чому так? Відповідь слід шукати в генах. За даними закордонних учених, причиною дитячої інвалідності в 60-80% є генетичні хвороби, тому ми багато уваги приділяємо уточненню діагнозу дитини з органічним ураженням ЦНС, психічними та мовленнєвими розладами. Виявляємо рідкісні хвороби, які зустрічаються в одному випадку на 10-100 тисяч населення, в обстеженні цих дітей нам допомагають наші обласні генетики й медико-генетичні центри міст Харкова та Києва.

— Як багато дітей з обмеженими можливостями проходять реабілітацію в Центрі за рік? Їх кількість збільшується чи зменшується?

— Протягом останніх п’яти років щорічно первинну інвалідність отримують близько півтисячі дітей Чернігівщини. Цього року — 533 дитини. Це дуже серйозна проблема. А причини різні. Це — умови та спосіб нашого життя, харчування, екологія і, звісно ж, Чорнобильська катастрофа. У нас перебувають діти з різними вадами. Більшість – із порушенням нервової системи, психіки, а також з ортопедичними й соматичними захворюваннями.

У Центрі працюють стаціонарне відділення для 65 дітей, відділення денного перебування на 128 дітей. Уже протягом п’яти років у Центрі функціонує відділення соціального патронату, де перебувають найбільш тяжкохворі діти (52 дитини). Їм надається допомога вдома. І у «Відродженні» щоденно отримують комплексну реабілітацію 35 дітей, — розповідає Василь Іванович.

Крім головної задачі — реабілітації дітей — у Центрі надають гуманітарну допомогу як дітям, так і дорослим. Малозабезпеченим сім’ям допомагають одягом, засобами гігієни. Для дітей проводять державні, народні, релігійні свята, на яких роздають солодкі подарунки, іграшки. Дорослим інвалідам надають інвалідні візки, тростини, ходуни; лежачим — засоби гігієни. А нещодавно додалася й категорія вимушених переселенців із зони проведення АТО. Минулого тижня ми разом із благодійниками з Великої Британії їздили до Куликівки. Тамтешнім дітям зі сходу вручили новорічні подарунки та одяг.

Сім’ям, які мешкають у незручних умовах (гуртожитках, в одній кімнаті по четверо й більше людей), англійські благодійники особисто надають адресну матеріальну допомогу. Так, десятирічна Анастасія Лалєтіна, котра займається танцями на інвалідному візку, вже чотири роки поспіль щомісяця отримує стипендію від учнів приватної школи-пансіону містечка Фелстед.

— Чи достатньо в Центрі штатних працівників?

— Загалом у комплексі працюють 187 осіб: в обласному Центрі — 165 людей, у «Відродженні» — 32, які щоденно надають допомогу 280 дітям. Для порівняння: біля Лондона є реабілітаційний центр на 75 місць, працюють 400 людей. На день на кожну дитину виділяється від 700 до 1120 фунтів. Там є юристи, педагоги, соціальні працівники, медики. Цьогоріч ми з Наталією Леонідівною були в англійському хоспісі на 8 дітей. Кожну зміну дитину обслуговують дві медсестри. Загалом же працюють триста осіб. У хоспісі перебувають дуже важкі діти, які проживають свої останні місяці життя. Є там окремі кімнати для батьків. За бажання вони можуть відвідати дитину чи попросити персонал привести дитину до себе. Є також хворі діти, котрі просто проходять реабілітацію. Там дуже велика територія, чудова рекреаційна зона. Багата країна може собі це дозволити. Так от, судячи з цього, у нас працівників мало, але виконують вони свою роботу на дуже високому професійному рівні.

Спілкувалася
Валентина Науменко

Фото Віктора Кошмала