Жива бібліотека 2016

13-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відкрився у Києві 25 березня і тривав до 1 квітня в Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6), у кінотеатрах «Київ» (вул. Велика Васильківська, 19) та «Кінопанорама» (вул. Шота Руставелі, 19).

На Docudays UA-2016 глядачі побачили 93 фільми із 43 країн світу. Всього на фестиваль прихало 140 учасників, з них – 60 іноземців. У програмі – оскарівські лауреати, переможці світових фестивалів документального кіно і, що особливо приємно, багато стрічок українських режисерів.

Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA має на меті не лише показати найкращі зразки міжнародної та вітчизняної документалістики, але й створити потужну платформу для проведення правозахисних та правоосвітніх заходів. Цьогорічна програма правозахисних заходів фестивалю тривала з 26 по 31 березня на трьох локаціях. Більшість подій відбувалися в Будинку кіно, а в «Кінопанорамі» та кінотеатрі «Київ» можна було відвідати спеціальні кінопокази. Було заплановано близько 30 заходів, що висвітлюють актуальні теми українського суспільного та політичного життя.

Один із заходів в рамках фестивалю називається «Жива бібліотека». Детальніше розповість Олександра Назарова координатора проекту.

Що сьогодні тут проходить?

«Це щорічна бібліотека. Ми збираємося під час щорічного фестивалю документальних фільмів про права людини Docudays UA, щоб дати можливість відвідувачам і відвідувачкам фестивалю не тільки подивитися фільми про найактуальніші проблеми, пов’язаних з правами людини в різних країнах, але і особисто поспілкуватися ними. У цьому році є спеціальна програма фільмів про міграцію, і подивившись такий фільм люди можуть прийти в живу бібліотеку, щоб поспілкуватися з людиною, що має досвід в отриманні притулку в Україні. Нам дуже важливо, щоб люди не тільки намагалися скласти для себе уявлення про те, як живуть, наприклад, етнічні групи, представники ЛГБТ спільноти, біженці, або люди з інвалідністю, а й могли поговорити з такими людьми, дізнатися: чим вони живуть, задати питання, які цікавлять. Жива бібліотека дає саме таку можливість.

Чи були на фестивалі фільми, що стосуються людей з інвалідністю?

«Це краще запитати у програмного координатора. Я сподіваюся, що так, але ми, як люди, які займаються бібліотекою, не встигаємо стежити за програмою. Це великий смуток для нас. У минулому році був дуже хороший фільм про життя Ірини Гавришевої. Це наша дуже близька подруга, колега. Вона надавала паліативну допомогу тяжкохворим. У неї в самої був набір самих різних діагнозів, включаючи м’язову міастенію. На жаль, сюди ми не змогли її запросити. На початку цього року Ірина померла. Але ми плануємо розповісти про неї в один з днів, тому що нам здається, дійсно, важливим говорити про таку людину. У минулому році, коли показували про неї фільм, вона не могла брати участь в живій бібліотеці за станом здоров’я, але брала участь в попередніх бібліотеках».

А скільки людей з інвалідністю бере участь в бібліотеці в цьому році? Або людей працюють з людьми з інвалідністю?

«Вже було чотири людини, в якості живих книг «Люди з інвалідністю». У найближчі дні, ми плануємо, що буде ще дві або три людини. Але, насправді, частина з живих книг в інших категоріях так само говорили про те, що мають досвід в цьому напрямку і могли б їм поділитися».

Ви спілкувалися безпосередньо з кимось з них?

«Зрозуміло, спілкувалася і, як організатор живої бібліотеки, і крім неї у мене досить часто буває подібний досвід. Багато людей, спілкуючись з людьми з інвалідністю, дивуються їх життєрадісності і не розуміють, як таке може бути. Для мене це досить дивно, тому що це всього лише одна з характеристик людини. Питання лише в тому, настільки ті чи інші наші особливості дають нам здатність користуватися тими ж можливостями життя, що і будь-якій людині. Для мене було несподівано зрозуміти, що ще 2-3 століття назад я б теж вважалася людиною з інвалідністю в соціальному плані. У мене дуже поганий зір, але окуляри і лінзи, які я ношу не дають мені про це замислюватися в повсякденному житті. Інвалідність це багато в чому соціальний феномен, тобто можливість мати або не мати якісь обмеження в порівнянні з тими людьми, у яких інвалідності немає. І якщо я живу в суспільстві, де у мене немає можливості купити окуляри, то я вважаюся людиною з інвалідністю, тому що не бачу далі власного носа. Ми хочемо, щоб люди, які приходять в живу бібліотеку і спілкуються з живими книгами «Люди з інвалідністю», розуміли, що питання не в особливостях будови тіла. А в тому, настільки людина має можливість не відчувати дискримінацію. І щоб вони зрозуміли, що це питання доступності, наявності пандуса або можливість озвучування, це просто необхідно в сучасному суспільстві, в якому дотримуються права людини».

Автору цієї статті також було дуже цікаво поспілкуватися з іншими представниками осіб з інвалідністю, які взяли участь у Docudays UA. Зокрема, вдалося поспілкуватися із колежанкою, журналісткою Леонідою Пономарьовою, яка має порушення зору. Було дуже цікаво дізнатися про лайфхаки, які використовують люди із порушеннями зору у повсякденному житті. Перше питання, яке цікавило: «Чи можуть особи з порушеннями зору писати у звичному для нас розумінні?». Тобто занотовувати щось, як звичайні люди занотовують кульковою ручкою. Мається на увазі, чи є альтернатива використанню технічних пристроїв – мобільного телефону або інших технічних засобів для нотування. Для жінки, наприклад, може бути важливим скласти список товарів, які вона планує купити у магазині. Виявилося, що у незрячих існує таке собі «розумне пристосування» у вигляді спеціальної дощечки, за допомогою якої вони пробивають дірочки на папері – шрифт Брайля. Папір має бути достатньо щільним. Ще є варіант – використовувати одразу дві тоненькі сторінки. Останній варіант Леоніда продемонструвала безпосередньо на заході. Каталог товарів, який використано у другий раз як конспект. До речі, виходить непогана економія паперу, що дуже сподобалося б прибічникам екологічних рухів.

Друге питання: «Яким чином люди із порушеннями зору можуть приготувати страву, де у рецепті вказано, що воду потрібно спочатку закип’ятити?» Якщо при приготування холодних страв можна здійснити контроль руками, то робити такий же фокус із кип’ятком небезпечно для здоров’я. Тут є два варіанти. Або можна почути як вода кипить у посудині (хто добре чує). Або можна виставити таймер, тобто час, за який вода закипає. На запитання яка страва є улюбленою Леоніда відповіла: «Мої найулюбленіші страви – це різноманітні салатики, суші та спагеті. Щодо кулінарії, то я люблю експериментувати і перевагу віддаю здоровій їжі».

Автор цієї статті також взяла участь у заході у якості живої книги «Особа з інвалідністю». Ось які висновки отримано за результатами участі.

1. Участь у «Живій бібліотеці» це можливість побачити які настрої, упередження та стереотипи панують у суспільстві. Фестиваль відвідують різні люди з різним рівнем освіти та культури. Це можливість з’ясувати що потрібно ще зробити, щоб подолати певні думки та стереотипи.

2. Ви маєте можливість оцінити як сприймають Вас незнайомі люди. Із власного досвіду: люди зазвичай очікують побачити неосвічену особу, яка більшу частину свого часу перебуває вдома. Коли вони починають спілкуватися, то розмова найчастіше закінчується запитаннями про професійний досвід, професійні поради та консультації не пов’язані з інвалідністю. Цього разу трапилася режисерка, яка запитувала про подорожі.

3. Є думки, що такі заходи мають відвідувати студенти напряму «Соціальна робота», студенти якихось педагогічних спеціальностей – тобто люди, які планують безпосередньо працювати з людьми з інвалідністю і мають набувати практичного досвіду.

При підготовці статті використано інформацію сайту http://docudays.org.ua/

Журналіст Вікторія Антонович

Коректор Інна Летюча

INVAK.INFO