«Особливі діти, які приходять до нашої школи, часто не мають навіть елементарних знань», – директор інклюзивної школи

1 24 5 247b7fc77e1b2a4bf1c981f3973db76e XL 1 2. особливих дітей

1 24 5 247b7fc77e1b2a4bf1c981f3973db76e XL 1

Директор Гніванської альтернативної школи Тиврівського району Ганна Бондарчук п’ятнадцятий рік працює з дітьми з особливими освітніми потребами. Першими в області вчителі на базі своєї школи створили Центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Джерело». Свою роботу педагоги починали тоді, коли такого терміну як «інклюзивне навчання» ніхто і не знав, повідомляє ВЛАСНО.info.

– Колектив працював з особливими дітьми здебільшого на громадських засадах, а батьки виконували роль санітарок, няньок, готували їжу і по-черзі носили її дітям. Активістами серед батьків стало двоє: в одній сім’ї був розумово відсталий хлопчик, він, доречі, вже юнак і продовжує відвідувати Центр. В іншій сім’ї була дівчинка, але, на жаль, вона уже померла, – розповідає Ганна Михайлівна.

– Що стало поштовхом для створення центру?

– Одного разу ми вирішили запросити особливих дітей до школи на свято Миколая. Того дня школа перетворилася на якийсь будинок доброти, надії і затишку. Старшокласники прийшли у костюмах, допомагали дітям у візочках зайти до школи, іншим батькам – занести дітей. Кожній дитині ми дарували пісеньку, вірш, подарунок. І наступного року вони знов до нас попросилися на це свято. Саме це дало мені поштовх до створення центру для дітей з особливими потребами. І оскільки в місті нам ніхто не хотів виділити приміщення, відділ освіти міськради дозволив нам залишитись у нашій школі. Під центр виділили приміщення поблизу корпусів початкової школи. Там є тренажерна зала, душова, кабінет завідуючої. Близько п’яти років тому міська влада стала фінансувати наш центр і тепер там постійно є люди, робота яких оплачується.

1 24 5 tsentr-reabilitacii-dzherelo-gnivan-2 2

1 24 5 tsentr-reabilitacii-dzherelo-gnivan-4 3

1 24 5 tsentr-reabilitacii-dzherelo-gnivan-5 4

– Хто сьогодні відвідує ваш центр та чого навчають у ньому?

– У центрі немає поділу на класи, він різновіковий. Там знаходяться дуже важкі діти. Є лежачі, які зовсім не розмовляють, тільки окремі звуки видають. Є такі, які не підлягають навчанню. Але за період перебування в центрі вони навчилися спілкуватися, працювати руками. Там вчителі працюють на громадських засадах і, якщо бачать тягу дитини до того чи іншого предмету, займаються з нею. Загалом же у центрі проводять заняття, спрямовані на загальний розвиток пам’яті, уваги, уяви. Інші особливі діти навчаються в інклюзивних класах.

– Скільки дітей навчається в таких класах?

– Маємо два класи з інклюзивним навчанням, в яких навчається дванадцять дітей з вадами зору, слуху, важкою формою цукрового діабету, на візках. Але те, що центр був на базі школи, стало потужним виховним засобом для інших дітей. Вони зрозуміли, що треба берегти життя, цінувати кожну мить.

1 24 5 tsentr-reabilitacii-dzherelo-gnivan-3 5

1 24 5 tsentr-reabilitacii-dzherelo-gnivan-1 6

1 24 5 tsentr-reabilitacii-dzherelo-gnivan 7

– Наскільки серйозної адаптації потребує шкільна програма до потреб особливих дітей?

– Ми виходимо з освітніх проблем кожної дитини. Якщо це діти із загальним захворюванням або із ДЦП, то до навчальних програм вносяться незначні корективи. І ми маємо приклад, коли дитина з інклюзивного класу з розумовою відсталістю перейшла до звичайного і зараз має досить хороший рівень знань. Якщо ж це дитина з розумовою відсталістю, аутист чи з хворобою Дауна, програма потребує великої адаптації. Ми стараємося таким дітям дати те, що знадобиться їм у житті. Для кожної особливої дитини складається індивідуальний план. В цьому процесі обов’язково має бути задіяний психолог, соціальний педагог і хтось з батьків. Спочатку психолог і соціальний педагог проводять аналіз що дитина може, вміє і з чого потрібно починати. Здебільшого, діти, які приходять з дому, не мають навіть елементарних знань. Наприклад, протягом одного семестру ми маємо навчити дитину писати, потім дивимось, як вона встигає. Робота з такими дітьми – це постійний пошук, тут немає чогось стабільного. Вчитель відслідковує зміни в дитині і вносить корективи до індивідуальної програми.

– Як ставляться до навчання особливі діти?

– У них висока мотивація до тих предметів, які їм подобаються. Наприклад, в одному з інклюзивних класів навчається дівчинка з вадами зору та слуху. Їй надзвичайно подобається біологія. Вона її вчить, займається додатково, бо їй замало того матеріалу, який дається під час уроку і вчителька дає їй додаткові завдання. Ті діти, які можуть навчатися, мають високу мотивацію до навчання.

– Як вирішуєте кадрові питання? У школі є вчителі-дефектологи, які допомагають навчати особливих дітей?

– Ні, дефектологів у нас немає. В місті є один логопед, який працює на чотири школи і наш центр. Але поруч з Гніванню є Прибузька школа-інтернат. Вчителі їздять туди і переймають досвід, беруть посібники. А труднощів в навчанні таких дітей чимало: як правильно дитину навчити розмовляти, поставити той чи інший звук. І якщо немає логопеда, шукаєш все сама, але це не так просто. Треба враховувати, що такі діти дуже дратівливі і вразливі. З ними треба по-особливому працювати. І якщо людина не знає психологічних особливостей такої дитини і її захворювання, їй буде здаватися, що дитина капризує. А насправді це ознаки хвороби і з нею просто інакше треба працювати.

– Під час свого візиту до Вінниці перша леді Марина Порошенко зауважила, що для впровадження інклюзії у школах не потрібно великих коштів, а здебільшого бажання самих педагогів. Чи так це?

– Я б не сказала, що це потребує аж занадто великих коштів, але вони все ж потрібні. Наприклад, у нас в школі виникає проблема з дітками, які хворіють на ДЦП, з тими, хто на візках, хто має вади опорно-рухового апарату. Для них, приміром, складно вийти на третій поверх. Побудувати пандуси біля школи – це одна справа, а допомогти цим дітям вийти на інший поверх – зовсім інша. Ще однією проблемою, на яку потрібні кошти, є роздаткові матеріали, методичне забезпечення. Вчителі зараз це все знаходять в Інтернеті. І на обладнання потрібні кошти: на купівлю тренажерів, наприклад. І, на мою думку, коли педагоги працюють з такими дітьми, їхня зарплата має відрізнятися від тих, хто працює зі звичайними дітками. Не кожен має здорову нервову систему і характер, щоб витримати таку роботу. Туди мають іти люди лише за покликом серця. Адже таким дітям потрібен догляд: їх треба помити, переодіти, причесати і педагог до цього має бути готовим. Тому таким вчителям потрібно давати доплату. А в багатьох, особливо маленьких школах, немає ні дефектолога, ні психолога, ні медичної сестри. Працювати з особливими дітьми без таких фахівців просто неможливо. Як би вчитель не стрався, але він все одно має труднощі. Я це відчула на собі.

– Чи виправдовує себе інклюзія настільки, як про це постійно говорять, посилаючись на результати зарубіжних країн?

– Так, звичайно. Інклюзія дає інколи набагато кращі результати ніж навіть індивідуальне навчання, коли вчитель ходить до дитини додому. Там дитина спілкується тільки з ним та батьками. При інклюзивній освіті діти вчаться не лише від учителя, а й від своїх ровесників. Їхні однокласники відповідають на уроках і діти це запам’ятовують. Наприклад, в нас в третьому класі навчаються братик і сестричка, які значно відставали у розумовому розвитку. Але сьогодні ми бачимо в них значні покращення, особливо у дівчинки. Я так думаю, що в п’ятому-шостому класі у неї відпаде потреба в інклюзії і вона буде такою ж, які і інші дітки. Бачите, все залежить від того, як працює фахівець. В цьому класі асистентом учителя працювала педагог, яка має освіту початкових класів, соціального педагога і психолога. І це виявилось дуже вдалим поєднанням і дає дуже гарний результат.

Тамара Тисячна

Головне фото Тамари Тисячної, фото надані директором Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Джерело» Валентиною Романець

Напишіть відгук