Батьки незрячих дітей об’єднуються в клуб «Кому вперед»

Батьки незрячих дітей об’єднуються в клуб «Кому вперед» ЛЬВІВ ОКСАНА ПОТИМКО КЛУБ КОМУ ВПЕРЕД НЕЗРЯЧИЙ СТВОРЕННЯ

фото: “Diagram.com.ua”.

У соціальних мережах анонсували створення батьківського клубу «Кому вперед», пише Дивись.info.

Він повинен стати місцем зустрічі і обміну досвідом сімей, які виховують незрячих діток.

У чому особливість клубу, як він працюватиме та хто зможе скористатися його послугами, нам розповіла громадський діяч, керівник Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій НУ «Львівська політехніка» Оксана Потимко.

фото: Oksana Potimko, сторінка у мережі Фейсбук

— Клуб «Кому вперед» – про кого, для кого, навіщо?

— Про кого? Про незрячих дітей – дошкільнят і дітей шкільного віку і у тому числі випускників шкіл. Для кого? Для їхніх батьків у першу чергу. Для того, щоб вони знали як правильно виховувати незрячу дитину, на що саме звертати увагу. Як дитині пояснити, як накладати зубну пасту на щітку, а як навчити водити з тростинкою і так далі. Тобто ті речі, які діти, що бачать, їм не потрібно особливо їх вчити, тому що зрячі діти спостерігають, як це роблять їх зрячі батьки. У випадку незрячої дитини, все це дитині потрібно пояснювати. Є певні методики і певні моделі виховання і навчання таких дітей. Цей батьківський клуб для того, щоб батьки чули і знали, як це робити. Щоб вони обмінювалися досвідом між собою. Щоб, окрім навчальних занять, майстер-класів для батьків, батьків разом з дітьми, ми ще могли організовувати різні пізнавальні атракції.

— Скільки загалом на Львівщині таких діток?

— Якщо говорити, наприклад, про інклюзят, то їх наразі є четверо. Тих, які вже вчаться в звичайних школах. Але є дуже багато – кілька десятків дітей, яким 4, 5, 2 роки.

— Як робота в цьому клубі буде проходити і коли він стартуватиме?

— Стартує він з вересня місяця. Чому з вересня? Тому що я буду охоплювати не тільки львівських дітей. У мене будуть діти, які приїжджають з інших областей України. Хтось з них навчається у спецшколі, хтось навчається на інклюзивній формі, батьки знімають у Львові спеціально квартиру. Ми будемо в форматі Інтернету підключати ще й батьків з інших регіонів України. Це Миколаївська, Дніпропетровська, Кіровоградська, Черкаська, Рівненська та інші області. Тому що вони всі зголосилися і висловили бажання бути учасниками батьківського клубу «Кому вперед». В принципі ми на першому занятті у вересні ми обговоримо періодичність цих зустрічей. Чи ми будемо збиратися один раз на місяць, чи ми будемо збиратися трошки рідше чи навпаки трошки частіше.

Започатковуємо батьківський клуб "Кому вперед?" для родин, які виховують незрячих дітей. Форма роботи – …

Опубліковано Oksana Potimko Понеділок, 2 липня 2018 р.

 

— Такі клуби – це європейська практика, українська практика, світова?

— Чесно кажучи, я навіть не здавалася таким запитанням. Я думаю, що в Європі, мабуть, таке є. Відверто, ніколи не цікавилася. В Україні таке 100 відсотків є і у Львові також є. Я не перша і я не остання, це не є якесь ноу-хау. Інша справа, що батьківські клуби, як правило, проводять представники освіти, наприклад. Чи самі батьки збираються і думають, як вирішити ту чи іншу проблему, коли у них народжуються діти з особливими потребами. У даній ситуації я сама незряча людина повністю. І я займаюся інклюзивною освітою дітей з повною втратою зору. Не у Львові, не у Львівській області, а в цілій Україні, на жаль. Тому що більше ніхто цього не робить. У тому сенсі, як це справді має бути. І є всі ці аспекти похідні від інклюзії. Потрібні підручники, потрібні спеціальні технічні засоби. Ми все це бачимо і ми це все робимо. Ми цих дітей своїх – інклюзят – усіма цими навчальними засобами забезпечуємо. Займаючись цією інклюзивною освітою, я бачу з якими проблемами зіштовхуються самі батьки. Бо десь ми вчимо вчителів, десь ми вчимо дітей, але в процесі інклюзії, в процесі навчання незрячої дитини обов’язково, можливо, найбільший відсоток навчально-виховного процесу має бути за батьками.

— До чого йдете, що прагнете і що цей клуб має дати?

— Я просто хочу, щоб батьки були грамотними, що б батьки не боялися, не впадали у відчай. І щоби ця дитина – незряча, вихована правильно – знаючи ми, вміючими батьками, абсолютно комфортно почувала себе в середовищі здорових людей. Щоб вона мала мету в житті, знала як досягти цієї мети. Що їй не мають дати щось готове, вона має сама цього досягати, сама боротися за своє “я” і своє місце під сонцем. І щоб вона була успішною, щасливою, мала родину, мала освіту, роботу. Абсолютна вся та шкала цінностей, яка є у цілком здорових зрячих дітей. Я хочу, щоб вони просто не відрізнялися.

Спілкувався Олег Галів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*