«Особливий» рівнянин: «Я не топив горе у склянці, а знайшов життя у спорті» (ФОТО, ВІДЕО)

Рівнянин Віталій Крамарець кілька років тому отримав серйозну травму хребта і нині пересувається на візку. Однак хлопець живе повноцінним життям та займається екстремальними видами спорту. Нещодавно стрибав із парашутом, пірнав із аквалангом, стрибав із роумп-джампінга і займався регбі. З активним рівнянином, який не боїться труднощів і прагне позитиву, спілкувався кореспондент ERVE.UA.

– Як ти наважився стрибнути із парашутом?

– Прокинувся одного дня і зрозумів, що хочу стрибати. Самостійно це зробити неможливо, тому стрибав у тандемі на аеродромі «Воронів». Цікавий момент – це

від′єднання від літака, коли ти летиш, кілька разів перевертаєшся, бачиш горизонт і літак. Тоді важко трішки зорієнтуватися, але ці перші кілька секунд – незабутні. Пережиті емоції важко описати словами. Після приземлення ще кілька годин дух перехоплювало, і я не міг нічого путнього сказати. Дуже хочу GoPro-камеру купити і стрибнути ще раз, аби записати весь стрибок.

https://youtu.be/z5ZYhBtCydA

– Ти ще й з аквалангом пірнав?

– Це було чотири роки тому в Криму. Перше занурення було до п’яти метрів. Звісно, спочатку охоплює паніка, але згодом звикаєш і вже нормально плаваєш. Мені це теж дуже сподобалося.

– А як ти отримав травму?

– Випадковість. Пірнув у річку, а там виявилося мілко. Вдарився головою і зламав шийні хребці, паралізувало і руки, і ноги, але згодом верхні кінцівки відпустило. Знаєте, я тоді просто не почув свій внутрішній голос. За кілька днів до того були знаки небезпеки, але я їх проігнорував. Тому: «Не знаєш броду, не лізь у воду».

– Рівне, як і більшість українських міст, не пристосоване для пересування на візку. Які у тебе виникали з цим проблеми?

– Для активних «візочників» особливих проблем немає. Я був у таборі активної реабілітації. Нас навчили пересідати з візка в машину, самостійно ремонтувати візок, а ще безпечно з’їжджати та виїжджати на бордюр. На жаль, не всі мають змогу потрапити у такі центри підготовки, тому для них пересуванням містом – проблема.

– Чи були випадки, коли тебе не пускали у якийсь заклад?

– У Рівному такого не було особисто зі мною. Якщо говорити про інших, то чомусь багато-хто думає, що всі візочники бідолашні люди на величезних колясках, яким потрібно ложку подавати. Хоч такі теж є і їх, можливо, справді не пускають. Але я активний і мене без проблем пропускають у різні заклади. Один єдиний раз мене не пустили в паб, де дійсно було багато людей. Але тоді мені охоронець все спокійно пояснив.

– Судячи із фото у соціальних мережах, ти активно займаєшся спортом.

– Так, я колись грав у регбі на інвалідних візках. Це не професійно команда, а любительська. Ми їздити на різні турніри у Німеччину, Польщу, Італію. Жаль, але цей спорт у нас не розвинений. Колись тренувалися у Євпаторії, там був паралімпійський центр на березі моря. Після окупації ми не маємо, де збиратися, відтак вже давно з хлопцями не бачилися. Хоч разом із спортивною реабілітацією йде моральна і духовна підготовка.

– А у Рівному чимось займаєшся?

– Коли є вільний час, граю у настільний теніс. Поки спортивних здобутків у цьому немає. Вигравав обласні змагання, але, насправді, немає із ким грати, немає таких суперників. Одна-дві людини – це несерйозно для спорту.

– Які у тебе ще захоплення?

– Подорожі. А ще я просто люблю жити і намагаюся робити це максимально правильно. Добре, коли у тебе є друзі, з якими можна поговорити про будь-що. Але їх не багато. Більшість знайомих одруженні, тому зустрічі з ними бувають рідко.

– Про що мрієш?

– З дитинства мрію мати свій кафе-бар чи ресторан. Вже навіть назву придумав, ще років десять тому. Але це все плани, хоч дуже хочу їх втілити.

– Хто або що не дозволяє тобі падати духом?

– Це близькі друзі, сім′я, родина. Вони були зі мною і підтримали мене у важкий період.

Спілкувалася Вікторія Максимчук