Тренер, який виводить на п’єдестали сильних духом

69-річного Василя Коваля з Келечина закономірно можна вважати спортивним фахівцем №1 на Міжгірщині за заслугами. У молодості сам був відмінним спортсменом, а тепер виховує молодь, найперше – з обмеженими фізичними можливостями, яка демонструє високі результати навіть на міжнародних аренах. Приміром, причетний до успіху української паралімпійської збірної із зимових видів спорту в Канаді. Взагалі він виростив одного майстра спорту міжнародного класу, п’ятьох майстрів спорту, не кажучи про кмс, яких назбиралося майже три десятки. Троє його вихованців (А. Капустей, С. Романюк, О. Требуца) є членами національної паралімпійської збірної, ще троє (С. Драгун, О. Алексик, Т. Лукач) – у її резерві.

Василю Андрійовичу, найперше – за яких обставин у молодості перекваліфікувалися з медика на спортивного спеціаліста?

– Справді, після навчання у школі здобув фах фельдшера в Міжгірському медучилищі, до строкової військової служби в армії і після неї трохи попрацював на «швидкій» у райцентрі. До корінного перелому звабило захоплення з юних літ легкою атлетикою, лижами (був чемпіоном Закарпаття), гандболом, волейболом, футболом… Усі дивувалися, як невеличкого росту сільський хлопчина спроможний вигравати стометрівку чи крос. Уже, на жаль, покійний талановитий викладач фізвиховання медучилища Микола Волянський теж порекомендував віддати перевагу цій стезі. Спочатку став спортінструктором у місцевому колгоспі «Заповіт Ілліча», потім – учителем фізкультури в рідному Келечині, закінчивши заочно Тернопільський педінститут. Був і граючим тренером сільського колективу «Едельвейс», котрий успішно виступав в обласній першості. А ще завдячую своєму правильному вибору Луці Дуді – від Бога вчителю фізкультури Пилипецької середньої школи, який дав путівку в спорт багатьом горянам, вивів двох із них у майстри спорту СРСР та чимало кмс. Пам’ятаю добре, як тоді наша команда з глибинки була другою серед спортшкіл України, достойно захищаючи її честь серед юніорів та юнаків на першостях колишньої комуністичної імперії.

Відтак Вас «завербували» стати тренером спортсменів із фізичними вадами…

– Шість років тому директор обласного відділення «Інваспорт» Андрій Чегіль, якого вважаю великим ентузіастом своєї справи, попросив стати головним тренером Закарпаття із лижних перегонів і біатлону. Охоче погодився, бо співчутливо ставлюся до тих, хто має вади зору чи ураження опорно-рухового апарату, й водночас глибоко усвідомлюю, що вони теж прагнуть повноцінного життя. Вірив і не помилився, що це сильні духом, – люди з великою волею до перемог. Утім, з одного боку – важко відшукати бажаючих займатися спортом серед осіб із обмеженими фізичними можливостями, з іншого – слід докласти максимум зусиль, щоб вони вагомо заявили про себе на лижних трасах.

На старті Сергій Романюк, який доводить, що навіть із однією палицею можна бути лижником-лицарем

І все-таки успіхи не забарилися.

– Найгучніше досягнення відбулося в канадському містечку Принс Джордж, де цьогоріч у лютому проходив Чемпіонат світу серед паралімпійців. Збірна України впевнено посіла перше місце серед 17-ти країн континенту: завоювала 9 золотих, 16 срібних і 17 бронзових нагород, патріотично присвятивши перемогу політв’язням і військовополоненим морякам, яких тримають у РФ. Два треті місця з біатлону – в активі моєї вихованки Андріани Капустей, яка родом із Міжгір’я, а проживає в Мукачеві. Ще один закарпатець, Сергій Романюк із Рахівщини, колишній учень Міжгірського профліцею, до речі, учасник минулих ХХ зимових паралімпійських ігор у Південно-Корейському м. Пхьончхан, став 5-м у лижних перегонах, принісши цінні залікові очки. На дебютантку змагань Андріану покладаються великі надії, адже їй всього 16 літ. Парадоксально, що напередодні стартів батьків довелося настирливо умовляти, аби дівчину відпустили за океан. Одразу після тріумфальної світової першості на базі західного спортивного реабілітаційного центру в Тисовці (Львівщина) відбувся ЧУ, де збірна Закарпаття вперше у своїй історії здобула друге місце. На рахунку Капустей 2 срібні нагороди з біатлону на середній дистанції та спринті (між іншим, її коронний номер – стрільба з лазерної гвинтівки), а в Романюка – 2 срібні та 1 бронзова медалі, в Тамари Лукач із с. Терново на Тячівщині – 2 бронзові. Гідно захищала честь команди й нижньостуденівка Тетяна Лозан. Варто відзначити, що С. Романюк нещодавно захищав честь країни на кубку світу серед паралімпійців у Саппоро. Хоч не став призером за гострої конкуренції з фаворитами, але потрапив у першу десятку найкращих.

Відомо, що вдало готуєте й «літніх» легкоатлетів, у тому числі з популярного зараз спортивного орієнтування.

– Цьогоріч у лютому в Сумах пройшов ЧУ з легкої атлетики в закритих спортивних приміщеннях, на яких новачок-міжгірець, студент УжНУ Михайло Френіс у забігу на 400 м уже виборов золоту медаль.

Підготовка до змагань вихованців проходить навіть у вас удома?

– Інколи напівжартома кажу, що агросадибу варто перейменувати на спортоселю, бо замість туристів приймаємо своїх атлетів-інвалідів. Якось розчулений гостинністю С. Романюк висловив сердечну вдячність дружині Марії за смачне харчування, назвавши її другою мамою. В Келечині, а в сусідньому Пилипці й поготів, нормальні умови для тренувань із зимових видів спорту. А так здебільшого підготовка до змагань проходить у Тисовці, куди часто доводиться виїжджати.

Ви, як Фігаро: то на спортмайданчику, то на косовиці, а ще – в церкві…

– Незважаючи на вік, сили ще не підводять. Беру косу, бо худобина на обійсті, вирощуємо булі (картоплю), бо то другий верховинський хліб, а за дорученням громади вірників багато років дякую в місцевому греко-католицькому храмі. Ця місія особливо почесна, адже в моєму рідному селі народився президент Карпатської України А. Волошин, батько-священик якого почав будувати тут церковку, хрестив моїх предків.

Василю Андрійовичу, Ви по праву можете похвалитися і своєю спортивною сім’єю.

– Син-тезка Василь теж майстер спорту з лижних перегонів, нині – тренер національної збірної України. Його дружина Ірина – тренер ОДЮСШ ФСТ «Спартак» із зимових видів. А старший, Сергій, учитель фізкультури у школі в Н. Студеному.

Ваші основні олімпійські надії?

– Надіюсь на багатьох, хто під опікою. Особливо – на свою юну односельчанку Маріанну Сегляник, неодноразову призерку першостей держави. Їй бути на майбутній зимовій Олімпіаді в Китаї й досягти спортивних вершин.

Отож будемо сподіватися на нові успіхи Ваших учнів.

На фото вгорі: Тренер Василь Коваль (перший у другому ряду) і його команда (А. Капустей друга у першому ряду)

Василь Пилипчинець

«Новини Закарпаття»