Творчість як стиль життя

художниця Владлена Горбунова

«Що є – «Творчість»? Напевне, стиль життя, основа, навколо якої обертається усе інше. Не завжди все було гладко. Бували періоди, коли під впливом проблем і турбот творчість відходила на другий план, у такі періоди я не могла малювати. Але раз за разом все одно або сама, або під впливом обставин повертаюся до цього. З’являється відчуття, що це моє покликання, а спроби відволіктися на щось інше – це наносне, лушпиння, що не приносить справжнього задоволення.

художниця Владлена ГорбуноваЧасто джерелом натхнення стають подорожі в нові місця, прогулянки в парк, до річки, коли немає суєти і можна зосередитися на своїх думках, відчуттях, переживаннях». – Так задумливо-романтично відповіла нам художниця Владлена Горбунова на наше запитання: «Чим творчість є для тебе?»

Владлена любить займатися пейзажами. На її картинах ми бачимо зображення природи її рідних місць, з українського міста – Біла Церква. З 11 до 20 липня 2013 року, в галереї «Митець», у Києві, відбулася виставка картин, в якій вона брала участь. На виставці демонструвалося декілька картин з пейзажами, і одна казкова ілюстрація.

художниця Владлена ГорбуноваВлада є інвалідом третьої групи, але продовжує займатися улюбленою справою. Крім того встигає ще й працювати. Ми поцікавилися у Владлени як же почалося її захоплення, звідки вона черпає натхнення, а також які її творчі плани.
«Мій діагноз – хронічний посттравматичний церебральний арахноїдит (запалення павутинної оболонки мозку). Потерпаю від сильних головних болей. 3 група інвалідності з 2006 року. Хвороба виникла після повторного струсу, яке не лікували. Ще в 1998 році стягнула в кювет собака (німецький дог) моїх родичів, у яких я жила, поки вчилася. Коли вигулювала її, вона різко потягнула в парк. Я не втрималася і «відлетіла» з нею. Після цього проявів не було. У 2002 році на консервному заводі розвантажували фуру зі склотарою, зірвалася на голову упаковка. Через 2 роки почалися постійні головні болі, при обстеженні виявили підвищений черепний тиск, що призвело до інвалідності.

художниця Владлена ГорбуноваМалюванням захоплююся з дитинства. Мама розповідала, що одного разу, я дуже натурально зобразила бабусю, яка сиділа у кріслі. Мені тоді було 4 роки. Згодом мене записали до школи мистецтв, де я займалася з 11 років і до закінчення. Після школи я продовжила освіту в Педагогічному Університеті ім. М. П. Драгоманова. По закінченню отримала спеціальність «Початкові класи та образотворче мистецтво». Після навчання в університеті продовжила займатися самостійно.

Пишу здебільшого природу, квіти. Мені подобається передавати кольори, настрій так, як це є насправді, по можливості, не спотворюючи. Іноді люблю імпровізувати, адже це творчість. Працюю маслом, частково аквареллю, саме ці фарби мають колосальні можливості в передачі кольору. Масляну живопис я освоїла самостійно, вже після навчання в університеті. Ні в студії, ні в університеті нам це не довіряли. Поштовхом для зростання послужило моє перше замовлення. Моя знайома, дізнавшись, що я малюю, попросила збільшити для неї малюнок з книги, ілюстрацію. І виконати це маслом. Я не хотіла зізнаватися, що не стикалася з цим, і взялася. Методом проб, експериментів, іноді консультацій з іншими художниками я виконала цю роботу. Причому з приголомшливим успіхом. Знайома залишилася задоволена. Це мене надихнуло, і стало ще однією сходинкою до освоєння професійної майстерності.

Зараз я намагаюся працювати як професійний художник, хоча, порівнюючи свою техніку з іншими художниками, розумію, що ще є, куди рости. В принципі, художник і повинен рости і вдосконалюватися все життя. Якщо зупинився, це вже не художник. Є два шляхи, або вгору – до досконалості, або вниз – до деградації.

художниця Владлена ГорбуноваТе, що я стала художником, багато в чому заслуга моїх батьків, особливо мами. Та й гени зіграли свою роль. У роду по маминій лінії були художники (мій прадід). У мене досі зберігається старенька фотографія, де він з палітрою в руках. Зроблена вона десь на початку 1900 років або наприкінці 1800. Мама сама була за освітою педагог, непогано малювала, займалася музикою, і з малих років намагалася долучити нас із сестрою до цього. Вона дуже часто звертала нашу увагу на красиві, незвичайні моменти в природі, у навколишньому світі. З віком я й сама стала помічати цікаві моменти. З’явилося бажання не тільки бачити це, а і відобразити, передати доступними мені способами. Пробувала робити замальовки. Спочатку виходило не дуже, потім краще. Додавалися і відповідні знання. У студії, де я займалася, нас вчили того ж: спостерігати і аналізувати. Напевно, завдяки такому вихованню у мене крім живопису ще одне захоплення – фотографія. Нехай і не на професійному рівні, але коли зустрічаю незвичайні, цікаві або просто красиві місця, явища, хочеться зберегти їх. Напевно, тому фотоапарат у мене постійно з собою.

Останнім часом я через сімейні обставини (хвороба і втрата мами) трохи відійшла від живопису, але стимулом повернення до себе стала нещодавна (з 11 до 20 липня 2013 року) виставка картин в Києві, де я брала участь. Я змогла ще раз переконатися, що мої роботи виглядають не гірше робіт інших художників. Значить потрібно рухатися вперед. Дуже порадував розмова з директором київської галереї «Митець», Ганною Євгенівною Лаврехой, яка дуже високо оцінила мої роботи і підтримала в подальшому зростанні. Значить, успіх є, і це найголовніше. Дуже радує, що моя творчість комусь подобається, піднімає настрій. Що мені вдається донести до інших ту красу, душевну теплоту, яку я відчуваю сама і хочу поділитися з іншими через свою творчість. Для художника дуже важливо знати, що його творчість комусь потрібна, це найбільший стимул, щоб не зупинятися».

(фотографії автора)

Антонович Вікторія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*