В навчально-реабілітаційному центрі Полтавської обласної ради показали Урок толерантності (ВІДЕО)

Діти більш толерантні, ніж їх батьки. Про це говорять педагоги, які виховують малечу із особливими потребами. Дорослі не виховувалися разом із «не такими, як усі». У розвинутих країнах, дивлячись на інваліда, бачать просто людину, у нас – не так. До Міжнародного дня толерантності – наш наступний сюжет.

У Полтавському навчально-реабілітаційному центрі давно така практика: діти із особливими потребами граються і навчаються разом зі звичайними. Серед цих малих є слабочуючі, із затримками розвитку, є так звана «сонячна дитинка». Всі займаються на рівні, без поблажок, майже, як у звичайному дитсадку.

/інтершум (в кадрі: діти читають)

– Ра-дість. Радість, так.

– Спі-вчу-ття. Співчуття. Іще одне правило…/

Толерантність – це людська чеснота, яка допомагає миритися із тим, що не подобається, та сприймати несхожого на себе. День толерантності 16 листопада відзначають щороку. Психологи твердять: бути толерантною може кожна людина. Головне – навчитися бачити не інвалідність, а людину.

/Наталія Сухіна, психолог

Так, наприклад, ми діточок, які мають порушення слуху, інтегруємо в групи чуючих дітей. Таким чином ми стимулюємо у слабочуючих розвиток слухового сприйняття, розвиток мовлення, бо в них виникає потреба спілкуватися з однолітками. А діти чуючі в результаті такого спілкування, взаємодії починають змалечку розуміти, що світ – один для всіх, і в ньому є місце і для тих, хто гірше чує, і для тих, хто інакше рухається/

Такої практики у Радянському Союзі не було, тому є покоління, якому складно сприймати адекватно несхожих на себе. Педагоги говорять: толерантність більш притаманна дітям.

/Лариса Глазунова, вихователь-методист

Діти – вони сама доброта, і співчувають, і доброзичливі. Це просто наші великі батьки, так скажемо, дорослі люди – вони не жили з такими дітьми, вони не спілкувалися, їм важко пересилити себе, переступити цей поріг/

Інвалідність дитини більше хвилює дорослих, вони перші, кому потрібен психолог, некритичне ставлення і співчуття.

/Наталія Сухіна, психолог

Вони знаходяться в стані постійного стресу, для них є тяжкими думки про майбутнє їх дітей, їх постійно травмують реакції сторонніх дорослих на неадекватну поведінку їх дитини, вони виснажуються, втомлюються, це веде до постійних депресивних станів/

Щоб допомогти батькам хворої дитини, у навчально-реабілітаційному центрі Полтавської обласної ради створені клуби підтримки, де навчають приймати і любити дитину, як вона є, і просто жити.

Олена Ляшенко

Телеканал МIСТО