Питання формування інклюзивної політики в освітній сфері обговорено під час “круглого столу” у Комітеті у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів

Захід проведено спільно з ВГСПО “Національна асамблея інвалідів України”.

Участь у засіданні взяли народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, міжнародних організацій, всеукраїнських громадських організацій інвалідів.

Під час виступу Голова Комітету Валерій Сушкевич наголосив на важливості запровадження інклюзивної освіти як системного процесу, спрямованого на забезпечення права кожної дитини на здобуття якісної, доступної освіти за місцем проживання, оскільки в Україні щорічно понад 18 тисяч дітей стають інвалідами.

В.Сушкевич поінформував учасників заходу, що законами “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про соціальні послуги”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні” регламентовано надання освітніх, медичних, соціальних послуг особам з обмеженими можливостями здоров’я, зокрема, дітям з інвалідністю. Проте лише після ратифікації у грудні 2009 року Конвенції про права інвалідів в Україні відбулися істотні зміни в принципах і підходах щодо набуття освіти дітей з інвалідністю. Формування інклюзивної політики (політики включення) в сфері освіти – питання міжвідомче, яке передбачає розуміння сучасних вимог і підходів до питань інвалідності, прав осіб з інвалідністю на освіту, створення системи інтегрованих послуг на рівні громади, системи підготовки кадрів, зміни ментальності суспільства і, найголовніше, – переосмислення самих підходів до формування сучасної політики.

За словами головуючого, фактично, – це процес змін у політичній, економічній, соціальній сферах, спрямований на утвердження соціальної рівності та включення всіх груп населення в життя суспільства: “Сьогодні ми говоримо про питання, які стосуються інвалідності, питання дітей та дорослих з інвалідністю, питання, які напряму впливають на суспільство, в якому ми живемо. Хоча Конституція України, чинне законодавство, Конвенція гарантують рівні прав та можливості в реалізації права на освіту, але насправді багато сімей не мають рівного доступу до садочків, шкіл, вузів. Діти не мають можливості рости зі своїми однолітками, вчитися, а в подальшому бути включеними в суспільство”.

Серед основних проблем в сфері освіти осіб з інвалідністю В. Сушкевич відзначив відсутність єдиної послідовності в наданні освітніх та реабілітаційних послуг дітям-інвалідам та молоді з інвалідністю, тобто системи: дитячий садок – школа – професійна освіта – вища освіта з обов’язковим наданням протягом всього періоду послуг з психолого-педагогічної, медичної, професійної, фізичної реабілітації.

Не менш актуальним, на його думку, є вирішення питання щодо належного матеріально-технічного забезпечення. Зокрема, видання підручників для дітей зі складними вадами розвитку та слабозорих, оновлення дидактичних посібників (атласи, географічні карти тощо), озвучених книг, забезпечення навчальних закладів спеціальними приладами і обладнанням для дітей з вадами здоров’я. Навчання таких дітей ускладнюється через недостатню кількість спеціалістів в сфері інклюзивного навчання, обмеженість фінансових ресурсів для більш широко впровадження в загальноосвітніх навчальних закладах посад для супроводу дітей з інвалідністю, асистентів вчителя тощо.

Проте, однією з найбільших перешкод у впровадженні інклюзивної освіти, за словами В. Сушкевича, є архітектурна недоступність будівель. Так, станом на 1 грудня 2012 року з 19,2 тисяч загальноосвітніх навчальних закладів системи освіти лише 3,8 тис. (20%) є доступними для дітей з обмеженими фізичними можливостями; 8,6 тис. (45%) – частково доступними. Із загальної кількості 988 професійно-технічних навчальних закладів 316 (32%) обладнані пандусами, звуковою сигналізацією, інформаційними табличками.

Транспорт, який використовується в межах програми “шкільний автобус”, дуже рідко надає послуги з доставки дітей після закінчення навчальних занять (уроків) до реабілітаційних центрів. Це створює проблеми для батьків, особливо у віддалених районах та сільській місцевості, внаслідок чого батьки змушені віддавати дітей-інвалідів в спеціальні інтернатні заклади, де комплексно здійснюється навчання і реабілітація.

Крім усіх об’єктивних чинників, інтегрування дітей-інвалідів у суспільство ускладнює непідготовленість суспільства до їх сприйняття. На жаль, відмічаються непоодинокі факти, коли дітям з інвалідністю відмовляють у прийнятті до навчального закладу (дитячого садка, школи, профтехучилища) через упереджене ставлення посадових осіб в сфері освіти, супротив керівників дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (“інвалідів в моїй школі не буде”, “напридумували щось там, а нам впроваджувати”) та батьків “здорових дітей” тощо.

Голова Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич ознайомила учасників заходу з результатами моніторингу щодо впровадження інклюзивної освіти, проведеного серед батьків дітей-інвалідів та зауважила, що потрібно не дитину пристосувати до умов навчального закладу, а навпаки – навчальний заклад до дитини.

Л.Гриневич зосередила увагу учасників “круглого столу” на відсутності в Україні повного пакету законодавчого забезпечення освіти дітей і молоді з особливими потребами, а питання необхідності розробки пакету законодавчих актів щодо забезпечення прав людей з особливими потребами стало головним висновком обговорення учасників заходу.

“Нам потрібен новий пакет законодавства, що гарантує і забезпечує гідне право на освіту для людей з особливими потребами та охоплює всі ланки освіти”, – підкреслила Л. Гриневич.

Голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів та Комітету з питань науки і освіти домовилися про об’єднання зусиль щодо спільної розробки такого пакету законодавчих актів.

Окрім того, на думку Л.Гриневич, із внесених до Верховної Ради законопроектів “Про вищу освіту”, – “єдиний, який враховує інтереси людей з особливими потребами – це законопроект №1187-1 (автори: А.Яценюк, Л.Гриневич, Л.Оробець, В.Кличко, О.Тягнибок, Р.Павленко, П.Розенко, О.Тягнибок, І.Фаріон, О.Сич). У законопроекті є спеціальний пункт про те, що студент вищого навчального закладу має право на спеціальний навчально-реабілітаційний супровід відповідно до нозологічних показань за наявності обмежень життєдіяльності, пов’язаних з інвалідністю. Ця пропозиція – результат багаторічної організаційно – експериментальної роботи великої групи фахівців та ВНЗ України в рамках проведення експерименту щодо організації інтегрованого навчання оciб з особливими освітніми потребами у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації”.

За підсумками обговорення як прогресивного досвіду інклюзії в Україні, так і висвітлення проблематики її впровадження, учасники “круглого столу” дійшли висновку щодо необхідності прийняття негайних рішень, найважливішими серед яких є: потреба внесення змін в законодавство України про освіту – від дошкільної до вищої освіти; необхідність додаткової освітянської підготовки для вчителів та вихователів, які працюють з дітьми з інвалідністю; важливість формування моделі міжвідомчої взаємодії, де кожен нормативний акт готуватиметься спільно представниками усіх відповідальних відомств, а також необхідність створення спеціальної експертизи відповідності законів України про освіту положенням Конвенції ООН “Про права інвалідів” тощо.

Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України

Офіційний портал Верховної Ради України