«Бути нетолерантними сьогодні вже ненормально»

Основні підсумки харківського форуму, присвяченого інклюзії

Із залу на форумі «Вчимося жити разом», який був присвячений запровадженню інклюзивної освіти в Україні, часто звучали запитання крізь сльози. Це зверталися до експертів мами особливих дітей. Для багатьох із них життя перетворилося на щоденну боротьбу за право дитини не просто жити, а бути помітною в цьому суспільстві, не бути «невидимкою» чи об’єктом насмішок. А ще ці мами хочуть розвиватися як особистості, мати змогу працювати.

Зокрема, мама із Дніпропетровщини просила поради із сльозами на очах, було помітно, що жінці важко говорити, але вона, очевидно, доведена до відчаю, все-таки наважилась запитати у експертів, як розвиватися їй, мамі-одиначці, якщо весь свій час вона присвячує дитині-інваліду, і тому її не беруть на роботу, аргументуючи тим, що «її дитина, її вразлива точка». Чи вирішить цю проблему інклюзивна освіта, ресурсні кімнати та соціальні послуги, які передбачає реформа деінституалізації? Можливо, частково. В першу чергу вона допоможе батькам, які будуть згодні стати з вчителями партнерами, не побояться віддати дитину у інклюзивну загальноосвітню школу, не залишать її вдома на індивідуальне навчання, чи не відправлять у спеціалізовану школу-інтернат.

«Школа може допомогти навчитись батькам працювати з дитиною, яка має проблеми, тому що і батько, і мати бачитимуть, які корекційні послуги надаються у школі інклюзивній, як це можна робити вдома, які вправи виконувати і т.п.. Сьогодні ми дуже раді, що є постанова, яка допомагає створювати інклюзивні та ресурсні центри. Кожна громада повинна їх створити», – зазначила одна із учасниць панельної дискусії, яка стосувалася готовності громад до інклюзії. А й справді, чи готові наші громади запроваджувати послуги, які зроблять наше життєве середовище інклюзивним? Адже навіть новий закон про освіту передбачає, що громади повинні зробити все, аби освітні заклади стали доступними дітям з обмеженими можливостями. Але поки інклюзивних шкіл надто мало. Так само, як мало і закладів архітектурно доступних для тих, хто пересувається на візку. Через це форум, присвячений питанню інклюзії, довелось проводити у приміщенні, яке практично не пристосоване для людей з обмеженими можливостями.

НЕАБИЯКИЙ АЖІОТАЖ

Як виявилося, у Харкові обмаль локацій, де можна було б проводити масштабні форуми подібної специфіки. Тому двері для гостей форуму люб’язно відчинила нещодавно створена Харківська школа архітектури. Про проведення заходу саме у цьому місці стало відомо всього за кілька днів до його старту, тому часові рамки для адаптації історичного будинку було обмаль. Встигли лише обладнати вбиральню для візочників, а замість пандусу при вході запропонували послуги волонтерів, які й допомагали людям з обмеженими можливостями потрапити в будинок.

Незважаючи на ці організаційні труднощі та дискомфорт для людей з особливими можливостями, зал, де проводились дискусії, був забитий вщент. Форум продемонстрував, що подібного заходу чекало багато людей. Організатори зізналися – такого ажіотажу не очікували і приємно вражені кількості учасників. До речі, до однієї із дискусійних панелей приєдналася і перша леді – Марина Порошенко. Саме вона стала ініціатором впровадження в Україні інклюзивної освіти. Ініціативи дружини президента почали активно впроваджувати на Харківщині. У цьому році в селищі Пісочин, що під Харковом, відкрили нову інклюзивну школу. На наступний рік губернатор Юлія Світлична анонсувала відкриття 15 ресурсних кімнат на 25 медіатек.

«Завдяки змінам до законів про освіту та про реабілітацію осіб з інвалідністю, які було винесено Президентом на розгляд Верховної Ради як невідкладні, було створено конкретні механізми для повноцінної освіти дітей з особливими потребами. Як результат – у Харківській області до загальноосвітніх шкіл цього року прийшли в 7 разів більше дітей з інвалідністю, ніж торік», – зазначила Юлія Світлична.

ІНКЛЮЗІЯ І ДЕІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ

Без якісної інклюзії кількість дітей в інтернатах буде лише зростати – один із меседжів, який пролунав на дискусії. Інклюзивна освіта та деінституалізація справді нерозривно пов’язані між собою. І зараз це гостро відчувають люди, які працюють в інтернатах. Влада має на меті зменшити кількість подібних закладів. Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба на форумі наголосив, що кожна дитина має право на життя в сім’ї, бо тільки там можуть про неї найкраще подбати і дати найголовніше – батьківську турботу та любов. У серпні були прийняті план дій та стратегія, як буде впроваджуватися реформа деінституалізації. По всіх регіонах нині проходять перевірки в інтернатах – оцінюються послуги, які вони можуть надати, щоб зрозуміти, які діти в них перебувають, чому вони потрапляють, і чи можливо їх повернути в сім’ю чи знайти для них опікунів, з якими вони могли б жити.

У деяких освітніх закладах б’ють через це на сполох. Зокрема, представниця Костянтинівської школи-інтернату, яка приїхала на форум з Донеччини, зазначила – впровадження інклюзії вкрай потрібне, але закриття інтернатів може покалічити долі деяких дітей, і пояснила чому. «Нашому педагогічному колективу здається, що до кожного окремого такого закладу підходити особливо, розуміти потреби цих дітей. Адже якщо ми будемо розглядати інклюзію ширше, то ми зрозуміємо, що діти з особливими потребами – це не тільки діти з обмеженими фізичними можливостями, це ще й діти з низьким прожитковим мінімумом. У нашій школі-інтернаті навчаються діти з багатодітних сімей, діти, які потрапили у складні життєві обставини, діти ВПО…», – каже Тетяна Гатеш, представниця єдиного в Костянтинівці інтернату, який, за її словами, на межі закриття.

Марина Порошенко у відповіді на звернення педагога з Донеччини наголосила – інклюзивні школи не будуть заміною спеціалізованим навчальним закладам. Перша леді за їх «мікс». Вона сказала, що за приклад можна взяти німецький досвід впровадження інклюзії. «Коли ми започаткували інклюзивну освіту в Україні, ми хотіли зробити альтернативну форму навчання для дітей, які мають можливість отримати якісну освіту в загальноосвітніх закладах. Я хочу наголосити, що це альтернативна форма навчання, а не заміна інтернатним закладам», – зауважила Марина Порошенко.

Серед учасників форуму були як мами, які проти закриття інтернатів, бо без них, мовляв, їм буде важко самотужки виховувати дитину-інваліда, так і мами, які наважились віддати дитину у звичайну загальноосвітню школу. Багато почутих історій були не просто нетиповими для нашого суспільства, а неймовірними. Одна з мам розповідала, як їй доводилось на дитячому майданчику просто від болю, з закритими очима благати, щоб інші матусі з дітками звідти не втікали, коли біля пісочниці з’являлась її сонячна дитина з синдромом Дауна. До речі, сьогодні ця вже доросла дівчина завдяки наполегливості мами і толерантності одного із торгових центрів влаштувалася на роботу. Таких історій з хеппі-ендами може стати в українському суспільстві більше. Надію дали слова ще однієї мами, яка на власному досвіді переконалася і помітила – українці міняються в кращий бік. «Бути нетолерантними сьогодні вже ненормально», – говорить мама дитини з обмеженими можливостями.

Готуючись до форуму, організатори ставили за мету виробити перші три кроки щодо впровадження інклюзії в Україні. Тому кожен важливий меседж, кожне звернення учасників, яке потребує негайної допомоги, занотовувались для аналізу та контролю ситуації. Як виявилось, чимало людей, які реєструвались і хотіли приїхати на форум, не змогли цього зробити через обмеження – всім охочим просто не вистачило б місць у залі. Це свідчить про величезний інтерес до теми інклюзії в Україні, про готовність людей щось змінювати у цьому напрямку. Марина Порошенко наголосила, якщо дитина з обмеженими можливостями буде вчитися вдома і буде відмінником, то може таке трапитися, що вона потім не зуміє скористатися цими знаннями через замкнутість, відірваність від так званого зовнішнього світу. Тому людям з обмеженими можливостями потрібно допомогти інтегруватися у суспільство ще з дитинства, їм потрібно забезпечити можливість відвідувати ці школи, а не пропонувати вчитися вдома через те, що громада не забезпечила їм необхідних умов.

Людмила Лутицька, Харків

«День»