Інклюзія – не ілюзія

Наприкінці жовтня минулого року уряд постановив з 1 вересня 2017 року припинити набір учнів до підготовчих та перших класів спеціальних шкіл. До 2022 року всі діти, які навчаються у спеціальних школах для дітей із затримкою психічного розвитку, поступово перейдуть на навчання до загальноосвітніх навчальних закладів – у спеціальні або інклюзивні класи, інформує Галицький Кореспондент.

На території Івано-Франківської області під дію цієї постанови Кабміну від 26 жовтня 2016 р. №753 підпадає єдиний заклад – Тлумацька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат. Батьки школярів стурбовані ситуацією, просять не закривати школу, адже переконані, що у звичайних класах з їхніх дітей будуть насміхатимуться, а ще діти не отримають належного догляду. Проте на такий крок українські чиновники пішли саме задля інтеграції дітей з особливими потребами у суспільство, їхньої соціалізації та розвитку.

Корекційний заклад

У Тлумацькій школі-інтернаті навчаються 118 дітей із затримкою психічного розвитку. З них 17 – це діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Це єдиний заклад такого профілю на Прикарпатті. Понад 70% його вихованців – з області, решта – з Тлумача та району. Фінансується заклад з обласного бюджету. Виховання і догляд за дітьми здійснюють 97 працівників.

«Це не хворі діти, вони запущені педагогічно життям або батьками. Тобто затримка психічного розвитку – не медичного плану, а соціального. Цього року п’ятеро дітей, які поліпшили свої результати, будуть йти на виведення. Вони дійшли до оцінок 7-10 балів, до тієї норми, коли можуть навчатися у загальноосвітній школі», – пояснює директор школи-інтернату Руслан Хімейчук.

До закладу діти потрапляють за рішенням психолого-медико-педагогічної комісії, яка діє при департаменті освіти. Після закінчення інтернату вони вступають на навчання в училища, коледжі за мінімальним балом.

Діти у школі – різні, залежно від того, з якого середовища вони потрапили до закладу. Одні важкі, майже некеровані, доводиться шукати шляхи для їхньої адаптації. З ними важко, адже вони не звикли до порядку, дисципліни, самоорганізації, розповідає директор.

Окрім шкільної програми, діти тут займаються ритмікою, відвідують корекційні заняття, отримують навички соціально-побутового орієнтування. З ними роблять вправи на розвиток мовлення, проводять заняття з логопедії, адже діти із затримкою психічного розвитку починають говорити пізно.

«У нас школа, де відбувається вирівнювання знань. Тут діти доганяють тих, які навчаються у звичайних школах за загальноосвітньою програмою», – розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи Аліса Кравчук.

У класах навчається до 12-ти дітей, в початковій школі – п’ятирічне навчання. Головне – це корекційна спрямованість.

Жорстоке середовище

На думку керівника школи-інтернату, реформу (відповідно, й перепрофілювання закладу) нині проводити не зовсім недоречно. «Діти чітко бачать різницю між собою, вибирають собі компанію, спілкуються. Якщо з цим діагнозом діти потраплять у звичайну школу, для них необхідно створювати спецкласи, адже інші будуть з них насміхатися. Це дуже сильний удар для дитини», – побоюється Руслан Хімейчук.

У Тлумацькій спеціальній школі у класі навчається не більше, ніж 12 дітей, з ними працюють класний керівник, два вихователі, психолог, фахівець, який здійснює корекційну роботу, соціальний педагог. Якщо в класі серед 30-ти буде одна дитина з вадами розвитку, один педагог мало що зможе зробити, вважає директор.

«Ми за те, щоб ці школи існували, – додає Аліса Кравчук. – Тут діти з особливими потребами почуваються нормально. Особисто я не підтримую інклюзію, адже коли приходить інакша дитина, решта відчувають різницю».

Учителі дуже насторожено ставляться до такої новації. Кажуть, що суспільство ще не готове до таких змін. Як діти, так і дорослі бувають жорстокі. Діти з порушеннями часто губляться серед великої аудиторії. Педагог зауважує, що один хлопчик потрапив сюди, бо дуже сильно заїкається. У класі, де небагато дітей, він гарно себе виражає, а от у звичайній школі замикається, висловити свою думку не може.

Педагоги тут радіють успіхам кожної дитини. Аліса Петрівна пригадує, як у школі навчалася дівчинка, яка майже не говорила. Вона пройшла всі етапи корекції, мама спрямувала її на навчання в медичному коледжі. Цілий рік, коли дитина була у 9-му класі, з нею працювали педагоги. Дівчинка без проблем вступила в омріяний заклад.

Перепрофілювання

Наразі мова йде про реорганізацію Тлумацької школи-інтернату. Сам заклад закриватися не буде, розглядають варіанти його перепрофілювання.

«З вересня у заклад дітей набирати не будуть, – коментує ситуацію Людмила Томенчук, методист з роботи із закладами обласного підпорядкування лабораторії управління та організації освіти. – Школу не розформовують. Діти будуть поступово, після четвертого класу, виводитися у загальноосвітні школи. Учні, які наразі навчаються у 5-8 класах, будуть закінчувати навчання у закладі. Ліквідації не буде, але мова йде про зміну діяльності закладу».

Це може бути ліцей, загальноосвітня школа, реабілітаційний заклад, пояснює директор школи. Сама установа функціонувати буде, проте не в такому напрямку, як нині. «Ми маємо подати пропозиції, а далі визначатиме департамент освіти. Наразі нам важко зорієнтуватися, адже всі нозології в області вже є. Якщо перепрофілювати заклад у ліцей, то діти тут навчатимуться з 8-го класу. Тоді вчителі початкових класів, вихователі залишаться без роботи», – розмірковує Руслан Хімейчук.

Врятуйте школу!

Батьки вихованців школи-інтернату стурбовані ситуацією з реорганізацією закладу. Кажуть, що школу закривати не можна.

«Мені 73 роки, я є опікуном своєї внучки Вірочки, яка навчається у підготовчому класі Тлумацької школи-інтернату. Мама її позбавлена батьківських прав через недієздатність за станом здоров’я. Дівчинку в школу направила комісія, а через поганий стан здоров’я я не можу доглядати за дитиною. У закладі Вірочка –півроку. Вона доглянута, нагодована, тут є всі належні умови. Дівчинка почала краще говорити, співає, малює, розказує вірші. І навчилася гратися з дітками. Коли вона приїхала в заклад, била дітей, не розуміла, що має робити», – розповідає бабуся шестирічної учениці Стефанія Климкович.

У загальноосвітній школі дівчинка навчатися не може, зауважує бабуся. У неї дефекти мовлення, відхилення у психічному розвитку. Нині дівчинка відвідує корекційні заняття, з нею працюють психолог, логопед. У класі такі ж діти, як вона, тож дитині тут комфортно. «У середній школі діти б з неї насміхалися», – побоюється пані Стефанія.

«Батьки дітей дуже переживають. Деякі діти, які тут навчаються, взагалі не мають батьків. У школі є діти з вадами мовлення. У закладі хороший викладацький колектив, який належним чином дбає про мого сина. Закриття школи –неприйнятне», – заявляє батько першокласника Михайло Морський.

Мати сімох дітей Галина Рабчук просить, щоб школу не закривали. «У мене син навчається у цій школі у другому класі. Маю молодшу дитину, яка погано говорить, планувала віддати її до цього закладу. Що тепер я маю робити? Ми не хочемо, щоб заклад закривали. Будемо відстоювати свою школу», – каже жінка.

Вона вже має негативний досвід навчання хворої дитини у звичайному класі. «У мене старша дитина мала онкозахворювання. Діти з неї насміхалися. У школі мені сказали дитину забрати, я змушена була запрошувати вчителя додому. У звичайних школах за такими дітьми не буде належного догляду», – ділиться переживаннями пані Галина.

Європейські тенденції

Приєднавшись до основних міжнародних договорів у сфері прав людини, Декларації ООН про права людини, Конвенцій ООН про права інвалідів та про права дитини, Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав. Зокрема, щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами. Це право реалізується згідно з наказом Міносвіти і науки №912 від 1 жовтня 2010 р. «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання».

«Якщо говорити про особливості впровадження інклюзивного навчання на теренах України, то одним із найважливіших документів став Закон України 2010 року. У змінах до закону про загальну середню освіту зазначено, що керівники загальноосвітніх закладів можуть організовувати у своїх закладах інклюзивні або спеціальні класи, де можуть навчатися не більше трьох дітей з одним порушенням за умови, якщо в класі не більше 20-ти дітей», – розповідає Оксана Липка, методист Івано-Франківського інституту післядипломної педагогічної освіти, лабораторії управління та організації освіти. З практики вона зазначає, що здебільшого в класі – по одній дитині з обмеженими можливостями.

Постановою Кабміну від 15 серпня 2011 р. №872 «Про порядок організації інклюзивного навчання» зазначено порядок організації такого навчання, особливості навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах. Перш за все, батьки мають звернутися за психолого-медико-педагогічною консультацією, витягом, де є рекомендація, за якою програмою дитина може навчатися і за якою формою навчання. Тут також вказується кількість корекційно-розвиткових годин, що можуть бути відведені для дитини.

«Особливість інклюзивного навчання полягає в корекційній спрямованості, тобто обов’язково з дитиною мають працювати фахівці – психолог та логопед. Заняття проводяться в першій половині дня. Першою умовою організації інклюзивного навчання у навчальному закладі є забезпечення закладу необхідними фахівцями, асистентами педагога, а також організація навчального середовища, необхідного для дитини з порушеннями. На початку такого навчання слід створити робочу групу фахівців, які розробляють індивідуальний навчальний план, індивідуальну програму розвитку задля ефективного навчання дитини», – зауважує Оксана Липка.

Важливими є також психологічна готовність колективу, батьків та дітей. І розуміння, що дитина з особливими потребами має право на навчання.

Позитивний досвід

Школа у селі Пасічна Надвірнянського району була першою на території області, де ввели інклюзивне навчання. Директор закладу розповідає, що тоді ще не було чіткого роз’яснення, не було до кінця зрозумілим, як має відбуватися навчальний процес.

«Нині вже все чітко, алгоритм прописаний. Але ризик був у тому, що ми брали на себе велику відповідальність і не знали до кінця, хто це має фінансувати, чи буде введена додаткова посада, чи ні. Адже мова – про категорію особливих дітей. До цього часу ми не були до кінця ознайомлені з цією нозологією і мало знали про дітей-аутистів. Крім того, починати завжди непросто. З дітьми з особливими потребами повинні працювати підготовлені фахівці, які б методику знали, розуміли, як працювати з такими дітьми, але в той час таких не було», – розповідає директор Пасічнянської ЗОШ І-ІІІ ступенів Оксана Хімич.

Були також і проблеми, непорозуміння в класах. Проте спільно з батьками школярів це вдалося залагодити. Поведінка у таких дітей не зовсім зрозуміла і для дітей, і для їхніх батьків.

«Це був перший клас, де навчання починається з того, що дітей вчать поводитися в колективі, дотримуватися загальних правил і норм поведінки, спілкуватися один з одним. Вчити цього всього дітей, якщо дитина з особливими потребами могла серед уроку встати, ходити по класі, не реагувала на зауваження, було важко. Ми ввели посаду вихователя, яка нині називається «асистент вчителя». У нас дуже гарний молодий спеціаліст, яка знайшла спільну мову і з вчителем, і з дитиною. Хлопчик нині навчається у п’ятому класі», – продовжує розповідь Оксана Романівна.

Головна мета у роботі з такими дітьми – адаптувати їх до зовнішнього середовища, довколишнього світу. Адже діти з особливими потребами замикаються в собі, важко контактують з іншими.

«Ми поставили собі за мету соціалізувати дитину до середовища, до колективу. Наш учень має високий розумовий потенціал, інтелект у нього збережений, я вважаю, що ми досягли того, до чого прагнули. Але ця праця була дуже складна для вчителя, вихователя, адміністрації. Після занять доводилося радитися і з психологом, і з соціальним педагогом, щоб розуміти, як слід працювати, яку програму розвитку для дитини скласти. По крупинці, крок за кроком, ми добилися того, що планували», – ділиться напрацюваннями керівник.

З досвіду класу, де було введене інклюзивне навчання, директор зауважує, що діти абсолютно адекватно ставляться до ситуації, до дитини, батьки також підходять з розумінням. «Дуже добре, що ці діти були у колективі, разом з ровесниками могли адаптуватися до зовнішнього світу. Нюанси, звісно, виникають, адже це особлива дитина. Але якщо порівняти, яким цей хлопчик був раніше, це величезний прогрес. Особисто я вважаю, що за класами з інклюзивним навчанням майбутнє», – підсумовує Оксана Хімич.

Важлива підтримка

Минулого року фахівці побували у Тлумацькій школі-інтернаті, проводили моніторинг закладу, розповідає Людмила Томенчук. Частина дітей виводиться у загальноосвітні школи, а для тих, яким встановили легку розумову відсталість, рекомендується навчання у спеціальних школах з відповідним профілем.

Наскільки необхідним є закриття цього закладу, фахівець судити не береться. Як правило, у Тлумацьку школу потрапляють діти з асоціальних, економічно неблагополучних сімей. У закладі про них дбають, доглядають, вони забезпечені всім необхідним, в першу чергу – харчуванням. А зараз частині з цих дітей буде складно.

«Діти з затримкою психічного розвитку досить успішно можуть навчатися у загальноосвітніх закладах за інклюзивною формою навчання. Але велику роль при цьому відіграє сім’я. Якщо рідні дбають про дитину – результат буде хорошим, адже при інклюзивному навчанні роль педагогів і батьків приблизно рівна. Якщо ж батьки не займатимуться дитиною, не підтримуватимуть її, то нічого не вийде і навчання буде неефективним», – резюмує педагог.

Ірина Федоляк