Корекційні педагоги – на вагу золота

Останніми роками в Україні активно впроваджується інклюзивна освіта – коли у звичайному класі вчаться звичайні діти, просто деякі з них здобувають знання трішечки по-іншому і з допомогою асистента вчителя. У такому класі ні в якому разі не має бути відокремлення одних дітей від інших – навіть на рівні риторики. Навпаки, з урахуванням рекомендацій спеціалістів налагоджується спільне навчання звичайних дітей та учнів з особливими освітніми потребами.

У двох школах Затишанської ОТГ є декілька класів з інклюзивним навчанням, де здобувають освіту 12 дітей.

– Впровадження у практику інклюзії давалося нам досить болісно, причому як для деяких вчителів, так і для батьків учнів, – пояснила начальник управління з питань освіти, культури та молодіжної політики ОТГ Альона Мирзакірова. – Було таке, що дорослі масово повстали проти того, аби дитина з особливими освітніми потребами навчалася в одному класі з їхніми дітьми. Протестували також учителі та їх асистенти. Мало не щодня ми вислуховували їхні невдоволення, вони скаржилися голові ОТГ, у обласний департамент освіти, у відомче міністерство тощо. Зі сльозами на очах не один раз стояла у нас на порозі й мама дитини, яка намагалася відстояти право свого сина на освіту. У цій ситуації ми, звичайно, були на боці нашого особливого учня. Адже не маємо права відмовити, коли до нас звертаються батьки із заявою про інклюзивне навчання (хоча їм вже відмовили у таких послугах у школі за місцем проживання). Зрештою, після багатьох зібрань і невдоволень нам вдалося заспокоїти всі сторони конфлікту, і нині цей хлопчик демонструє непогані результати у навчанні та знаходить спільну мову з однолітками.

Для того, щоб учень мав змогу навчатися в інклюзивному класі, його батьки мають подати відповідну заяву на ім’я директора школи. Потім дитина повинна пройти обстеження в інклюзивно-ресурсному центрі (це колишня психолого-медико-педагогічна комісія). Тут розробляється індивідуальна програма, за якою і здобуватиметься освіта в одному класі з однолітками. Відмінність лише у тому, що дитині з особливими освітніми потребами допомагає асистент вчителя. Наразі такі корекційні педагоги – на вагу золота. Їх дуже важко знайти у містах, а в сільській місцевості – тим паче. У багатьох громадах ще не ввели інклюзію саме через нестачу даних спеціалістів. Затишанська ОТГ теж має в них гостру потребу, адже нині вдалося знайти лише 5 асистентів вчителя. Громада навіть розробила програму підготовки кадрів для освіти і готова оплачувати навчання тих студентів, які виявлять бажання працювати у Затишші або Торосовому.

– Як показує наш досвід, інклюзивні класи нині дуже потрібні, – зауважила Альона Мирзакірова. – Особливих дітей не можна відділяти від звичайних. Вони повинні увійти у дитячий колектив і вчитися разом з однолітками, але за індивідуальною програмою. До цього багато учнів вчилося без поняття «інклюзія». Ну не даються якомусь школяреві знання – то й нехай. Клас іде за своєю програмою, а на того, хто з якихось причин відставав, мало звертали увагу. Зараз таких дітей можна навчати по-іншому – в них полегшена програма, в розробці якої беруть участь батьки, вчителі, асистенти вчителя, психолог. Тобто усі працюють над створенням і втіленням умов, де дитині приділятиметься належна увага. Завдяки цьому навчання йде легше, учня ніхто не кидає в той момент, коли йому щось незрозуміло, з ним ведеться індивідуальна робота. Є діти з порушенням опорно-рухового апарату, затримкою психічного розвитку, зниженим зором чи слухом, і ми повинні забезпечити їм рівні права на освіту. Тим паче, що держава фінансово підтримує впровадження інклюзивних класів. До нового навчального року ми плануємо обладнати ресурсну кімнату, де будуть створені всі умови для релаксації учнів та їх невимушеного спілкування зі шкільним психологом.

Альона Камалівна переконана, що перш за все належний рівень інклюзивної освіти залежить від моральної підготовки вчителя та його асистента, від злагодженого дуету цих людей. Тут навіть не відіграють особливої ролі професійні навички педагогів. Треба бути готовим прийняти дитину такою, якою вона є. Бо поки вчитель сам не готовий працювати в інклюзивному класі – цей процес нереально впровадити у тій чи іншій школі.

Олена Харченко

«Одеські вісті»