“Моя історія працевлаштування завершилася хепі-ендом”

Львів. Моя співрозмовниця – світловолоса жіночка з ясними очима, в яких променіє щастя та спокій. Літа вже наклали безповоротний відбиток на обличчя, та, як видається, від цього воно стало ще більш осяйним і миловидним.

– Це нині я цілком вдоволена життям, радію кожному дню, готую обіди, ходжу на роботу. А в такий час торік була в розпачі, – розповідає свою історію пані Тетяна. Від неприємних споминів брови насуплюються, а погляд хмурніє. – Я за фахом – телеграфіст. Майже все життя працювала оператором зв’язку на «Укртелекомі». Тому навіть у поганих снах не могла передбачити, що після п’ятого десятка доведеться змінювати і сферу діяльності, і професію, і колектив, з яким роками ділила радість і горе.

Як і багато інших жінок, Тетяна Іллівна звикла до чітко розпланованих трудових буднів. Тому дуже боляче перенесла втрату улюбленої роботи. Вночі не спалося, у голові роїлися різні думки: невже до пенсії доведеться сидіти на шиї у чоловіка, чим прогнівила Бога, чому гірка доленька спіткала саме її, кому потрібний працівник у літах з букетом болячок? Адже через проблеми зі здоров’ям вона визнана інвалідом третьої групи.

У Львівському міському центрі зайнятості, куди згодом звернулася за допомогою, її заспокоїли, мовляв, за нинішніх реформ і змін в економіці багато хто, навіть посадовці вищих ешелонів влади, залишається без роботи. Це – далеко не катастрофа і не найбільша біда. Головне – не панікувати, налаштуватися на позитив і, не покладаючи рук, шукати свого працедавця.

І пані Тетяна почала активно діяти. Розпитувала про вакансії знайомих і рідних, читала оголошення про набір працівників, переглядала сайти рекрутингових компаній. А ще – справно виконувала рекомендації особистого консультанта: і цикл семінарів з техніки пошуку роботи пройшла, і на мотиваційних тренінгах побувала, і з керівниками фірм і компаній розмовляла. Однак чогось такого, що б відповідало її побажанням не знаходилося: то підприємство розташоване дуже далеко від дому, то зарплата мізерна або залежить від реалізації товару, то умови праці несумісні з хворобою.

Якось під час чергового відвідування ЦЗ їй порадили взяти участь у Ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю.

– Такі заходи дуже корисні, – продовжує розмову пані Тетяна. – У холі Будинку праці за столиками розміщуються представники десятків місцевих підприємств із пропозиціями працевлаштування. І кожен відвідувач може не тільки ознайомитися зі списком вакансій, але й поспілкуватися з кадровиками, залишити їм резюме чи контакти. Власне мені таким чином й пощастило знайти те, що шукала. Десь через тиждень після Ярмарку вакансій для інвалідів пролунав довгоочікуваний телефонний дзвоник. Мені запропонували прийти на співбесіду у відділ персоналу ТзОВ «Об’єднана мода України». Як згодом з’ясувалося, керівництво фірми, аби не відволікати від основного виробничого процесу швачок, вирішило створити місце праці для помічника фурнітурника. Саме таку роботу й запропонували мені виконувати. Вона не потребує особливих знань чи додаткової підготовки. Просто треба бути уважним і акуратним, якісно складати окремі швейні деталі, зв’язувати шнурки, формувати оздобу та ін. Такий варіант мене цілком влаштовував. Адже і додому близько, і приміщення тепле, і праця не на ногах, і зарплата дві тисячі гривень. Недарма в народі кажуть: «Нема лиха без добра». Отак і моя історія працевлаштування завершилася хепі-ендом. І все завдяки центру зайнятості, його спеціалістам, котрі не залишають безробітних, а тим паче осіб з інвалідністю, сам на сам із проблемою пошуку роботи.

Наша довідка.

Від часу створення Держаної служби зайнятості, а цього року у грудні буде відзначатися її двадцять п’ятий рік діяльності, за скеруваннями посадовців міських, міськрайонних і районних центрів зайнятості Львівщини працевлаштовано понад 5700 тисяч краян з особливими потребами.

Ольга Нагірняк, заступник начальника відділу організаційної та інформаційної роботи Львівського обласного центру зайнятості

Львівський обласний центр зайнятості