Інвалідам замість якісних засобів реабілітації видають непотріб

Інвалідам замість якісних засобів реабілітації видають непотріб РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

Сумнівна доброта

Останнім часом, особливо коли наша держава 2009 року ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів, стартувало безліч соціальних програм, спрямованих на поліпшення й полегшення життя людей з особливими потребами. Та чи всі вони насправді відповідають потребам й інтересам інвалідів? Спинюся на одній з них.

Сьогодні люди з вадами зору та слуху у районних управліннях соціального захисту населення мають право безкоштовно одержувати спеціальні засоби реабілітації: магнітоли й МР3-плеєри для прослуховування озвучених книжок, диктофони, ціпки, озвучені годинники, а нещодавно видавали мобільні телефони для глухих і з озвученням для сліпих. До речі, ще якихось десять років тому забезпеченням реабілітаційних засобів для своїх членів займалися самі українські товариства сліпих та глухих. Тоді процедура видачі була простою: написала людина заяву — і раз на три чи п’ять років їй видавали потрібну річ. Потім цю функцію на себе взяла держава. І тепер, щоб раз на п’ять років отримати будь-який засіб, треба зібрати купу документів (спочатку взагалі доходило до абсурду: інвалідів посилали до районних поліклінік по довідку, яка б підтверджувала потребу людини, наприклад, у магнітофоні) і стати у чергу на невизначений термін.

Тому багато інвалідів за ці роки ще не отримали жодного засобу. І нехай не переймаються, вони нічого не втратили. Бо від тих, хто все-таки одержав магнітолу чи диктофон, я не чула жодного позитивного відгуку про ці пристрої: вони неякісні, швидко ламаються, у магнітоли з чотирьох функцій (радіо, диск, касета, флешка) працює одна, у кращому разі дві функції, диктофони взагалі викидають — вони зовсім не годяться для незрячих. Спочатку я думала, що це перебільшення, поки сама не зіткнулася з такою проблемою. Через інвалідність я теж маю право одержувати спеціальні засоби. З трьох, які мені видали (магнітола, диктофон, будильник), більш-менш нормально працює озвучений будильник. Магнітола спочатку начебто працювала, але недовго, а тепер слугує лише як радіо. А диктофон, який мені як журналістові дуже знадобився б (до речі, видається не всім бажаючим, а лише працівникам інтелектуальної праці — незрячим вчителям, журналістам, студентам), записує жахливо, з таким шипінням і рипінням, що розібрати майже нічого не можна…

Одне слово, найдешевший китайський непотріб — ось що видають інвалідам для полегшення їхнього життя. Отож доброчинна справа виявляється зовсім не доброю, бо принижує права і гідність громадян з особливими потребами. І прикро, що на такі неякісні речі держава витрачає величезні кошти, які могли б піти на справді щось корисне. Можливо, було б краще для придбання засобів реабілітації виділяти людині з інвалідністю соціальну грошову допомогу — тоді вона могла б сама обирати за якістю і купувати саме той засіб, який їй потрібен.

Наталка Щербань

«Урядовий кур’єр»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*