“Одноразові солдати”: поранені бійці АТО приречені лишитися інвалідами, бо немає реабілітації (ВІДЕО)

“Одноразові солдати”: поранені бійці АТО приречені лишитися інвалідами, бо немає реабілітації (ВІДЕО) РЕАБІЛІТАЦІЇ

  1 21 6 384676488 1За рік війни на Донбасі – шість із половиною тисяч поранених, скалічених українських солдатів. І багато хто приречений лишитися інвалідом просто через те, що в Україні досі не існує такого поняття, як реабілітація, повідомляє TCH.ua.

Медикам простіше виписати пораненого додому, повісити інваліда на шию рідним і державі. Аніж місяцями повертати працездатність пораненим бійцям.

Журналіст ТСН Станіслав Ясинський кілька тижнів їздив госпіталями, шукаючи досконалу модель повернення поранених до життя. З’ясувалося, що через рік після початку війни влада тільки починає думати про долі своїх захисників. Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень.

Їх, пробитих кулями, скалічених мінами та ракетами, поранених бійців, яких прооперували в різних госпіталях і лікарнях, – шість тисяч. Більшість із цих героїв не знають, що мають право на реабілітацію. Вони просто не чули цього слова.

Реабілітації (відновлення усіх життєвих функцій і навичок, яка за кордоном коштує дорожче за хірургічні операції) в Україні просто не існує. Немає такого терміну в законі – немає і реабілітації. Тому після того, як хірург витяг кулю, уламок чи склав розтрощену кістку, поранений просто лежить і чекає, поки загоїться рана і він зможе ходити. Тоді він поїде додому. Добре, якщо не на візку. Хоча після багатьох важких поранень життєдіяльність пацієнта можна повністю відновити. Але не в Україні.

Проте є такі клініки й в Україні. Скажімо, маленька приватна в Броварах під Києвом. Вона може брати на реабілітацію трьох поранених бійців – тих, на яких держава поставила хрест. Трьох – безкоштовно, ще двох виходжують із шаленими знижками за гроші, зібрані волонтерами. Але директор клініки, який безкоштовно виходив уже 26 важких поранених, у відчаї – космічні квитанції за комунальні платежі змушують відмовитися від усякого волонтерства. Говорить, що за весь минулий рік на комунальні послуги витратили 55 тис. грн, а за три місяці цього року – вже 48 тис. грн.

У Міністерстві оборони бояться страшного – колапсу всієї реабілітаційної програми через комунальну зрівнялівку. Скажімо, лише за місяць реабілітаційний центр в Пущі-Водиці під Києвом повинен заплатити державі за опалення 1 млн грн.

Міноборони – величезна та неповоротка машина. Для реабілітації поранених, запевняють у відомстві, робиться все можливе. Тут продовжують рахувати не процедурами, а ліжкомісцями – загалом для реабілітації передбачили дві тисячі ліжок у госпіталях і санаторіях. Але розподіл цей іноді виглядає дивно. У госпіталі в Циблях Переяслав-Хмельницького району на Київщині, наприклад, 600 ліжок для ветеранів війни. І лише 40 з них – для бійців АТО.

“Ми в Міністерстві оборони України поставили завдання щодо створення науково-практичного центру, який стане першим у системі центром підготовки фахівців із реабілітації. А також центром, де будуть застосовані найсучасніші технології реабілітації з урахуванням світового досвіду”, – говорить заступник міністра оборони Всеволод Стеблюк.

Готувати спеціалістів з реабілітації будуть на базі госпіталю в Ірпіні на Київщині. Застосовувати надсучасні технології планують тут же.

Реабілітації в цьому госпіталі ще півроку тому не існувало, доводилося по крупицях шукати інформацію в інтернеті. Нині ж тут перебувають 143 пацієнти з АТО.

На камеру лікарі показують, як усе гарно працює в закладі. Поранені ж бійці твердять, що реабілітація – це власна робота тих, хто може ходити. Тим, хто лежить, лікарі радять заспокоїтися і отримувати задоволення, випити антидепресантів.

У Верховній Раді розробляють закон про реабілітацію, який мав би навести лад і узаконити все, що стосується відновлення поранених. Але все це робиться зі швидкістю інвалідного возика, який не може втекти від сталевого торнадо війни. Солдат, який знає про власну одноразовість, не дуже хоче воювати. Влада, що робить ставку на одноразових солдат, приречена швидко змінити позицію чи зникнути.

“Я побоююсь, що соціальний вибух, який нас чекає, поховає нас разом із нашою перемогою”, – говорить волонтер Інна.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*