Керівництво Центру соцреабілітації дискримінує дітей за ознакою інвалідності

Керівництво Центру соцреабілітації дискримінує дітей за ознакою інвалідності. дцп, київ, центр соцреабілітації, інвалідність, інтеграція, building, snow, outdoor, house, window, way, sidewalk. A house covered in snow

Керівництво Центру соцреабілітації дискримінує дітей за ознакою інвалідності. дцп, київ, центр соцреабілітації, інвалідність, інтеграція

Минулого тижня я знову відвідала столичний Центр соцреабілітації дітей з інвалідністю на вул. О. Теліги, 37-Г. Виявилось, що після публікації «Відкритого Кличком Центру соцреабілітації дітей-інвалідів… не існує» цей заклад таки запрацював. Однак не для всіх.

Зайшовши на територію Центру, ми із супроводжувачем Олексієм побачили жінку з дитячим візком, яка присіла на лавочці біля гойдалок. Поруч з нею стояв працівник у костюмі та щось наполегливо доводив. Зблизька картина викрила збочену ситуацію: охоронець реабілітаційного закладу виганяв молоду киянку Юлію з її 8-місячною дочкою Алінкою, мотивуючи це тим, що це — «приватна територія, і таким є розпорядження директора». Жінка не вгавала та вимагала номер телефону директора, який дав настільки безґлузде розпорядження. На її підтримку, я зауважила, що територія є комунальною, оскільки на побудову Центру пішло понад 70 мільйонів гривень міського бюджету, і що тут має право перебувати кожен, хто забажає. Якщо ж керівництво вважає це незаконним, то нехай працівники Центру викликають поліцію.

Кілька секунд чолов’яга обраховував у думках, що він скаже поліції, а потім стиснув губи та зник. За кілька хвилин пішла і Юлія, оскільки прокинулася Алінка, якій настала пора обідати. І тут до воріт під’їхав соціальний транспорт, який привіз одних відвідувачів і забрав інших. Це були діти з дитячим церебральним паралічем, яких супроводжували мами. Хтось був на візочку, хтось ішов за підтримки свого супроводжувача. У когось була чітка мова, а хтось мав значні її порушення. Справлялося враження повноцінної роботи Центру, а з розповідей матусь випливало, що тут не працює лише басейн.

Тоді мені спало на думку з’ясувати, чому він не працює. Згідно з роз’ясненнями адміністратора закладу його запустять пізніше, бо «треба ж, щоб усе було нормально». Я запитала, що з басейном не так, адже на відкритті Центру Валерій Сушкевич (Голова Національної Асамблеї людей з інвалідністю в Україні — Н. М.) підкреслив створення у ньому всіх умов для реабілітації дітей з інвалідністю. Жінка стушувалася, з усмішкою виправилася: «Ні! Ну там усе так, але…» — і не змогла дати чіткої відповіді.

Також я поцікавилася, чому на території закладу не дозволяють гуляти дітям без інвалідності, якщо його призначенням є сприяння інтеграції дітей, які мають інвалідність, у суспільство. Це закріплено в п. 1.1 розділу І Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідністю, затвердженого Мінсоцполітики та чинного з 20 вересня 2013 року. І почула від адміністратора дивну відповідь про те, що директором Центру дійсно дана така вказівка, оскільки встановлені тут гойдалки та каруселі обладнані для особливих діток, а інші діти можуть зламати ці «унікальні» конструкції. Виходить, матеріальні цінності керівництво реабілітаційного закладу ставить вище за соціально значуще спілкування дітей незалежно від наявності у них інвалідності.

Втім, саме керівництво, в особі заступника директора Віктора Салькова, від такої позиції відхрещується. Так, 20 березня, під час нашої телефонної розмови, він висловив щире здивування щодо цього, подякував мені за повідомлення та пообіцяв «розібратися».

До речі, зазначена розмова, можливо, й не відбулася б, якби не одна ще більше обурлива обставина. 17 березня на сайті КМДА з’явилася новина про початок набору Центром на безкоштовні курси програмування для дітей з інвалідністю. При цьому Департамент соціальної політики, очолюваний Юрієм Крикуновим, наголосив, що професія програміста у сучасному світі є дуже популярною та перспективною, адже вона забезпечує високий дохід та можливість працевлаштування у провідних світових компаніях. Саме ж оголошення про курси на сторінці Центру супроводжувалося написом «Мрієте, щоб ваша дитина стала майбутнім Цукербергом?» з обіцянкою можливості працевлаштування у провідних компаніях світу, як Microsoft, Google, Apple, Oracle.

Керівництво Центру соцреабілітації дискримінує дітей за ознакою інвалідності. дцп, київ, центр соцреабілітації, інвалідність, інтеграція

Та вочевидь, такі перспективи має не кожна дитина з інвалідністю. Умовами запису на курси Центр зазначив не лише вік від 13 до 18 років та реєстрацію в Києві, а й повністю збережену розумову діяльність дитини, рухову діяльність її рук, збережений зір та слух (або незначні їхні відхилення), а також здатність до самообслуговування. Таким чином керівництво реабілітаційного закладу виключило з процесу засвоєння професії, що має високий  рівень дохідності, дітей з важкими формами інвалідності, заперечивши визнання їхніх прав нарівні з іншими дітьми. Саме такі дії ст. 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю, чинної в Україні з 6 березня 2010 року, визнаються дискримінацією за ознакою інвалідності. А в столиці вона набула такої збоченої форми, як дискримінація одних діток з інвалідністю перед іншими.

Саме тому я зателефонувала в Центр, аби з’ясувати причини такого відбору. Адміністратор дала мені робочий номер телефону Віктора Салькова, запевнивши, що «ця людина» мені все детально пояснить. Однак додзвонитись йому не вдалось, оскільки, за повідомленням автоінформатора, «набраний вами номер не існує». Адміністратор здивувалася і попросила мене залишити мої контакти, щоби Віктор Васильович зміг мені передзвонити. Я залишила свій мобільний номер і стала чекати.

Пан Сальков зателефонував мені за кілька годин, і лише після моїх наполегливих дзвінків до Центру. Він роз’яснив, що для освоєння професії програміста потрібна збережена розумова діяльність і чіткість рухів. Я нагадала йому про незрячих програмістів і людей з ДЦП (дитячим церебральним паралічем —Н.М.), які займаються розробкою сайтів. Заступник директора заявив, що для роботи з такими дітьми потрібне спеціальне технічне оснащення, зокрема, клавіатура зі шрифтом Брайля, а ним Центр не володіє. Також для проведення курсів з програмування керівництво залучає «друзів Центру» з викладачів Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (надалі — Університет «Україна»), які працюватимуть на волонтерських засадах. А серед них немає фахівців, готових працювати з дітьми, які мають важкі форми інвалідності.

Крім того, за словами Віктора Салькова, місто не виділяє гроші на проведення таких заходів, а на волонтерських засадах ніхто не хоче працювати з такими дітьми. Турбувати столичну владу з питань додаткового фінансування Центру він не хоче. «У міста і без нас мільйон питань, які треба вирішувати. Ми і так повинні бути йому вдячні за те, що побудував такий Центр…», — підсумував заступник директора установи.

Проте дані твердження не витримують жодної критики. Так, Президент Благодійного фонду «АІК» Юлія Ресенчук переконана, що Центр не мав права оголошувати набір на курси до повного свого технічного оснащення. Молода жінка пересувається інвалідним візком після автокатастрофи у 2006 році, тому інтеграція людей з інвалідністю в суспільство для неї — не просто слова. Очолювана нею організація, заснована у 2002 році, та  поширює освіту в галузі ІТ серед людей з інвалідністю, і до відповідних навчальних програм завжди залучалися учасники незалежно від глибини уражень і міри втрати працездатності. «Звісно, — продовжує пані Юлія, — є таке поняття, як «позитивна дискримінація», за якої для людей з інвалідністю створюються додаткові умови доступу до повноцінного життя.». Прикладом таких дій є створення вакансій для працевлаштування людей з інвалідністю, аби сприяти реалізації ним свого права на працю. «Однак тут ми маємо справу саме з негативним проявом дискримінації, оскільки Центр бере діток з легшими формами інвалідності та ігнорує потреби юних киян з тяжчими ураженнями.», — з прикрістю констатує Президент Фонду.

Крім того, ВУЗ, на співпрацю з яким послався Віктор Сальков, є закладом інтегрованого типу, в якому навчаються студенти з інвалідністю різних нозологій не в окремих групах, а разом зі студентами, які інвалідності не мають. І навчають їх викладачі як самого Університету «Україна», так і інших вітчизняних ВУЗів, яких готують до роботи в інтегрованих групах шляхом проведення постійно діючих семінарів з підвищення кваліфікації.

Керівництво Центру соцреабілітації дискримінує дітей за ознакою інвалідності. дцп, київ, центр соцреабілітації, інвалідність, інтеграція

Варто також зауважити, що інформація про співпрацю над курсами з програмування для дітей з інвалідністю відсутня як в оголошенні Центру, так і на сайті Університету «Україна».

Тож питання про причини дискримінації Центром дітей з важкими формами інвалідності так і залишилося без відповіді. Більше того, воно постало ще гостріше, коли на сторінці реабілітаційного закладу в мережі Facebook з’явилося оголошення про проведення 24 березня майстер-класу з основ фінансової грамотності. І знову, підкреслюючи актуальність питання, до участі в заході запрошують лише дітей з легкими формами інвалідності без пояснення причини такого відбору. І знову відсутня інформація щодо фахівців, які проводитимуть майстер-клас. Привертає увагу також те, що заплановано його на 12.30, тобто час, коли діти із здатністю до самообслуговування навчаються в школі. А дітей, які навчаються вдома і можуть бути вільними у цей час, не запрошують. Тоді для кого ж він, цей актуальний майстер-клас?

Керівництво Центру соцреабілітації дискримінує дітей за ознакою інвалідності. дцп, київ, центр соцреабілітації, інвалідність, інтеграція

Що ж. Схоже, працівники Центру соцреабілітації досі працюють за радянськими стандартами, «для галочки», а за реабілітаційною установою ховається звичайнісіньке гетто для дітей з інвалідністю, що має різні режими перебування в ньому.

Фото випускників ВМУРОЛ «Україна» взято з фотогалереї на сайті ВУЗу.

Наталія Мороцька

KNK.media

Напишіть відгук