Коли надія поруч. У Франківську новий оздоровчий центр допомагає людям з ДЦП та спинальними травмами

Коли надія поруч. У Франківську новий оздоровчий центр допомагає людям з ДЦП та спинальними травмами ІВАНО-ФРАНКІВСЬК ДЦП НЕВРОЛОГІЧНА ПАТОЛОГІЯ ОЗДОРОВЧИЙ ЦЕНТР ТОDА СПИНАЛЬНИК

У Івано-Франківську відкрили оздоровчий центр «ТОDА». Його особливість у тому, що тут працюють з неврологічними патологіями – спинальними й черепно-мозковими травмами, ДЦП, паралічами тощо. Якщо раніше до фахівців треба було їхати кудись далеко, то зараз все під боком.

Для своїх та інших

На рецепції реабілітолог Денис Красюк якраз прощається з пацієнткою з села Манява Богородчанського району. Вона дуже повільно пересувається до інвалідного візка. Більше року тому жінка перенесла інсульт. Рідні привозять на активну реабілітацію, аби відновити паралізовані кінцівки.

Харків’янин Красюк працював у подібному центрі у рідному місті. Каже, були єдині не лише в Україні, а й далеко за її межами. До Харкова на реабілітацію приїздили з усієї Східної Європи, бо ніде особливо не розвинена активна реабілітація людей зі спинальними травмами. А Денис працює за спеціальною методикою понад п’ять років.

Розповідає, приїжджали до Харкова пацієнти і з Прикарпаття. Зокрема, був один батько з двома дітьми. За словами Дениса, у того чоловіка була мрія відкрити оздоровчий центр у Франківську, аби там могли займатись і його діти, і інші. У січні цього року його мрія здійснилася – на Кисілевської, 32 відкрили оздоровчий центр «ТОDА». Ним і керує Красюк.

Пішла сама

Наступна за записом – відома у місті радіоведуча Христина Стефінів. У неї ДЦП. До дев’яти років взагалі не ходила. У березні минулого року вперше пішла сама.

«Досі у місті не було спеціалістів, – говорить дівчина. – Три роки тому випадково знайшла людину, яка погодилась працювати зі мною. Фактично той реабілітолог вчився разом зі мною. Ми навчалися стояти, тримати рівновагу й не панікувати при цьому. Але далі наші дороги розійшлися. Більше працювати ніхто не хотів, мовляв, складний випадок. Думала – все».

Денис Красюк розтягує спазмовані м’язи. За роботою з Христиною, розказує, що треба розпрацювати м’язи, які взагалі не функціонують, і розслабити ті, на які є найбільше навантаження.

«Проводимо таку нейрореабілітацію, наприклад, вчимо правильно рухатись, – пояснює Денис. – Робимо вправи, аби змусити мозок посилати правильні сигнали й напружувати ті м’язи, які потрібно. Відпрацьовуємо правильні рухові навички. Здорова людина робить це автоматично. Йде ротація корпуса – права нога, ліва рука. Люди з ДЦП цього не вміють, бо цього не вчать. Вони ходять вліво-вправо. Цього мали би вчити там, де вони проходять реабілітацію, але у нас трохи застарілий підхід».

Ще, за словами Дениса, вони часто стикаються з такою проблемою, як гіперопіка батьків, мовляв, а навіщо дитині щось робити, коли мама поруч. Немає самостійності. Працюють і з такими речами.

Тричі на тиждень на заняття приходять Світлана Палійчук з донькою Вікою. «Для людей з ДЦП, у нашому місті нічого майже немає, – говорить жінка. – Особливо для старшого віку. Віці – 21. Ми від маленького їздили на реабілітацію у Трускавець, потім у Київ, Одесу. Працювали вдома у Франківську своїми силами. Зараз не треба кудись їхати далеко. Це дуже важливо, що можемо прийти сюди».

Мати хвалить доньку, що результати є, не такі великі, як би хотілося, але Віка вже краще тримає рівновагу, ходить з допомогою палиць. «Набагато краще, ніж було за такий короткий термін», – додає пані Світлана.

«Якби я раніше цим зайнялася… Ти починаєш хотіти лише тоді, коли бачиш результат, – говорить Христина Стефінів. – А щоб результат був – треба працювати над собою».

Зустрів на своїх

За словами Красюка, йому теж важливий результат пацієнтів. Крім людей з ДЦП, працював з багатьма спинальниками.

«Був один чоловік після онкології, – розповідає реабілітолог. – Йому видалили пухлину спинного мозку, яка почала рости й передавлювати його. Складний випадок. Навіть спершу не хотіли братися. Але працювали, і він почав ходити. Досі був у візку. Потім розповідав сам і сміявся, як йому з соцслужб привезли спеціальний переносний столик для ліжка. І тут він їм відчинив двері на своїх двох, а був у них записаний, що паралізований».

Пригадує інших, які після шийних травм починали ходити з ходунками. Ще розповідає про десантника Руслана Яріша з Миколаєва. Влітку 2014 року його підстрелив снайпер. Куля зачепила спинний мозок. Теж працював з ним. Каже, в нього дуже велика сила волі й він багато працює над собою.

Якщо хотіти і не боятись – надія є завжди.

Світлана Лелик

Репортер

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*