Подивіться в очі тому, хто живе на 900 грн/місяць (ВІДЕО)

Подивіться в очі тому, хто живе на 900 грн/місяць (ВІДЕО) ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ІНВАЛІДІВ

Тернопіль: експерти про проблеми інвалідів (ч. 2)

Міжнародний день інвалідів відзначають 3 грудня. Ініціатором проведення цього символічного дня стала Організація Об’єднаних Націй.

Вона в 1992 році запропонувала заснувати таке свято на честь закінчення Десятиліття інвалідів, проголошеного в 1983 р.

Основною метою всіх заходів, які присвячені Міжнародному дню інвалідів, є інформування суспільства в напрямку підтримки людей з обмеженими фізичними можливостями. ООН закликає всіх діяти так, щоб соціальні умови життя інвалідів поліпшувалися і були комфортними для них.

Про це і не тільки говорили наші експерти 20 листопада 2013 р.


Лариса Акменс (43 р.), голова громадської ради з питань освіти, директор спеціальної школи для дітей з особливими потребами:

– Мене завжди обурювало, коли говорили, що 3 грудня – свято інвалідів. Цей день – не свято. Швидше, його можна назвати нагодою для підбиття підсумків роботи за попередній рік. Адже варто визначити: що зробили, що слід ще зробити. Не завадить і на Захід подивитися, що там відбувається, а також проаналізувати, що з того підходить нам. Заперечувати вітчизняний досвід у роботі з людьми, а особливо – дітьми, які мають особливі потреби, також не слід. Насамперед це стосується освіти. Наприклад, мене як фахівця-дефектолога нині обурює впровадження інклюзивної освіти у тому вигляді, в якому її хочуть насадити. Йдеться про той наказ, який я напевно прочитала однією із перших, – про навчання дітей-інвалідів у звичайних загальноосвітніх школах.

Так, інклюзія – хороша ідея, але вона підходить далеко не всім. У нашому закладі навчаються діти із особливими освітніми потребами. Хвороби у деяких вихованців – важкі. Можливо, навіть дивитися на цих дітей іншим не надто приємно. Але відводити очі і робити вигляд, що цих дітей немає, теж не можна.


Олександр Башта (52 р.), громадський активіст, колекціонер, спортсмен-інвалід:

– Головна проблема всіх – бажання щось зробити для інвалідів, чимось їм допомогти. А цього якраз робити не треба! Необхідно створити всі умови для того, аби вони самі захотіли щось зробити. Життя – жорстоке, а ваше суспільство – ще жорстокіше. Ви подивіться в очі людини, яка змушена існувати на 850-900 грн на місяць! І ви все зрозумієте, якщо захочете зрозуміти. Сучасне українське суспільство не може впоратися зі своїми проблемами, дати раду своєму еволюційному розвитку. А тому сподіватися на цивілізоване вирішення проблем людей з обмеженими можливостями – марна справа! Особливо марна вона за умов, коли “верхівка” зайнята вирішенням своїх проблем…

Не треба нікому давати пільги і преференції! Є в країні середня зарплата. Чому не сказати: “Ось тобі, інваліде, три тисячі і живи, як вважаєш за потрібне”. Все! І це було б справедливо… А всі звіти чиновників, які я тут почув – брехня! Я – інвалід. Уже багато років не отримую жодної копійки компенсації за бензин. Вони мені не потрібні. Я не хочу їх брати у вас. Знаю багатьох людей, замкнутих роками у чотирьох стінах через свій стан. І до них ніхто не приходить! Суспільство наше перебуває на дуже низькому рівні соціального розвитку. Даються взнаки десятиліття панування комуністичної ідеології. А тепер людям ще й бандитську ідеологію прищеплюють. Стан туалетів і рівень життя інвалідів – ось основні показники рівня розвитку будь-якого суспільства…


Світлана Муратова (52 р.), нач. відділу Тернопільського обласного відділення Фонду соцзахисту інвалідів:

– Я працюю з інвалідами вже 20 років. Давно пересвідчилася, що багато людей не розуміють, що це за день – 3 грудня. Ми трактуємо його як можливість привернути увагу суспільства до проблем інвалідів. Мені подобається, що популярнішим стає вислів “люди з особливими потребами”. Але я ще сказала б – “люди з іншими потребами”. Тож наше завдання – допомогти їм у будь-яких питаннях. Звісно, ми стежимо за виконанням законів, покликаних захищати інтереси інвалідів, виконуємо функції, покладені на нас законом. Однак ми і ставимося до інвалідів так, як ми хотіли б, щоб ставилися інші до нас. Це і є першочерговою нашою допомогою цим людям.

Приходять до нас із різними питаннями. Раніше переважно просили про матеріальну поміч. Тепер вимоги інвалідів змінилися і зросли. Так, фінансування бракує. Це створює суттєві перешкоди. Є проблеми із доступом інваліда до громадських місць, починаючи від шкіл до державних установ. Але ми робимо те, що в силі. Наприклад, біля “білого дому” не було місця для паркування авто інвалідів. Зробити – оперативно, гарно. Але… Я ще жодного разу не бачила, щоб на тому місця залишив авто інвалід. Там постійно стоять інші машини.

До речі, третій рік поспіль ми йдемо у школи і розповідаємо дітям про інвалідів. Ви не повірите, як уважно учні слухають. Раніше ніхто їм про це не розповідав. Згодом вони ще й вдома батькам про це розказують. Інакше правильному ставленню до інвалідів не навчиш…


Наталя Турецька (35 р.), директор Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, лікар, психотерапевт:

– Відповідаючи на запитання “Що ми можемо кардинально змінити для інвалідів?”, скажу: “Так, ми можемо! І зробити це може кожен!”. Насамперед, не можна ігнорувати жодного інваліда. Навіть людина, яка має зовсім непривабливий зовнішній вигляд, – все одно цікава. У нашому закладі вже є діти, які проходять третій курс реабілітації. І ми помічаємо неймовірний ріст їхніх результатів! Діти-інваліди іноді дають такий прогрес, на який ніхто навіть спочатку сподівався. Хоча їхній зовнішній вигляд середньостатистичним людям може видатися не надто привабливим. Трапляється, нам доводиться вчити тих дітей контролювати і дозувати любов, яку вони здатні транслювати іншим! Причому завдяки тій любові, яка йде від тієї чи іншої дитини-інваліда, ми іноді ловимо себе на думці, що не помічаємо їхніх зовнішніх вад. Тож якщо ми надбаємо сміливість бачити людей щиро і відверто, то інвалідів помічати перестанемо. Поряд із нами будуть лише люди, які мають якісь особливі чуття, відчуття, навіть емоції. Причина нашого невміння правильно сприймати людей із особливими потребами, як на мене, – у тому, що ми не є відвертими із собою. Нам заважають власні страхи, глибинні переживання…


Олег Мартинюк (52 р.), голова Тернопільської обласної гром. організації хворих на гепатит С “Іскра надії”:

– У тій моделі держави, яку будують сьогодні, повністю відсутній системний підхід до вирішення загалом соціальних проблем, у тому числі й негараздів, які виникають у людей із особливими потребами. Ми маємо модель, у якої на першому місці – держава, а людина, той гвинтик, який є складовою держави, опинилася на якомусь 25-му чи навіть 45-му місці. Причому це стосується всього. Аби довести свою думку, наведу кілька фактів. Нещодавно на державному рівні з горем пополам ухвалили програму протидії епідемії гепатиту С. Прийняли документ 29 квітня 2013 р. На його реалізацію було передбачено більше 300 млн грн. Але реально виділили наразі лише десяту (!) частину – 34 мільйони.

Я не сприймаю тверджень про те, що немає грошей у державі. Вони є, але їх треба вміти правильно використати і при цьому ще й не красти. Скільки коштів пішло на “Євро-2012”? Тепер мільярди кидають на “Євробаскет-2015”. Уже почали зазіхати навіть на зимову Олімпіаду-2022! Нагадаю, на змагання в Сочі Росія вже витратила 45 мільярдів доларів. А вони ще мають звідки тягнути…

Так, згадувати інвалідів 3 грудня вже стало традицією. Але перед цим днем ще буде 1 грудня – Всесвітній день боротьби із ВІЛ-СНІДом. Кількома місяцями раніше – Дні боротьби із гепатитами, туберкульозом. Поповнення рядів інвалідів йде саме звідти…


Олег Юзчишин (65 р.), нач. Тернопільського обласного центру інвалідного спорту “Інваспорт”:

– Ми працюємо зі спортсменами. Навіть не називаємо їх інвалідами. Загалом їх – близько 500 чоловік. Дуже багато йде на це сил, знань, умінь тренерів. І наші вихованці завдяки цьому показують високі досягнення. Прославляють Україну навіть на міжнародному рівні. Вони адаптувалися, нормально живуть. Не п’ють і не курять, що дуже важливо…

Я не згоден із тим, що кажуть: держава інвалідів зовсім не помічає. Я працюю щодня. Фонд соцзахисту інвалідів постійно допомагає нам із реабілітацією. Близько 40 наших спортсменів щороку виїжджають у Євпаторію – у центр підготовки дефолімпійців. Звісно, останнім часом брак коштів турбує у всіх сферах. Більше того, у нас на рахунку є гроші, а Держказначейство їх не видає. Це – серйозна проблема. Через це ми досі не можемо розплатитися із реабілітаційними центрами за допомогу нашим спортсменам. А нині триває підготовка до Дефолімпіади у Сочі. Кошти “зажали” і не дають…

Ми маємо 10 спортсменів, нагороджених орденами. Восьмеро отримують іменні стипендії від Кабміну і президента. Сума становить – до 12 тисяч у місяць. Хто з вас таку зарплату має? Хоча варто визнати, що завоювати “золото” – нелегко, треба багато працювати.

Любов Красновська

20minut.ua

Тернопіль: експерти про проблеми інвалідів (ч. 1)

Тернопіль: експерти про проблеми інвалідів (ч. 3)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*