Цукровий діабет – загроза для людства

В Україні є готовність боротися з цією недугою

Проблема зростання рівня захворюваності на цукровий діабет (ЦД) в Україні надзвичайно актуальна. Адже в нашій країні нині проживає 1 млн 300 тис. людей, яким встановлено діагноз діабету (поширеність хвороби в Україні — 2,7%), і приблизно 2,5 млн людей, які ще не знають про своє захворювання або перебувають у групі ризику.

Тому для призупинення епідемії цукрового діабету, який становить серйозну небезпеку для економічного та соціального благополуччя нашої країни, держава разом із громадськими організаціями і фахівцями в цій галузі впроваджуватиме різні проекти для поліпшення життя людей, яким уже встановлено діагноз ЦД, та для запобігання розвитку нових випадків хвороби. Конкретні заходи в цьому напрямку розроблено в рамках Державної програми «Цукровий діабет 2009—2013» та Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір».

Зокрема, програма «Здоров’я-2020» містить розділ «Ендокринологія», який передбачає 3 основні напрямки: запобігання розвитку діабету, раннє його виявлення, ефективне та безпечне лікування. Для первинної профілактики розвитку діабету велике значення має активна інформаційно-освітня робота. Потрібно інформувати населення про можливості профілактики небезпечної хвороби та її ускладнень, сприяти проведенню на державному та регіональних рівнях Днів діабету, інформаційно-пропагандистських кампаній, розповсюдженню популярних матеріалів для населення щодо здорового способу життя, здорового харчування та фізичної культури для запобігання розвитку ожиріння та ЦД.

Вторинну профілактику спрямовано на раннє виявлення цукрового діабету (нині рівень виявлення ЦД в Україні — 38%). Його може забезпечити обов’язкове щорічне вимірювання рівня глюкози в крові в людей віком понад 40 років (під час звернення в лікувальні заклади різного рівня та профілактичних медичних оглядів). Слід проводити скринінгові обстеження та профілактичні медичні огляди (з консультацією ендокринолога) осіб, які входять до групи ризику захворювання на цукровий діабет, а також вагітних — для виявлення в них та своєчасного лікування гестаційного діабету.

У профілактиці ускладнень цукрового діабету надзвичайно важливу роль відіграють ефективність та безпечність лікування хворих на ЦД, контроль рівня компенсації цукрового діабету та забезпечення коректної звітності відносно ефективності цукрознижувальної терапії за рівнем глікованого гемоглобіну (такий контроль треба проводити двічі на рік). Уже зараз можна досягнути значних зрушень у поліпшенні звітності, зокрема, впровадити річний звіт з чітким розподілом хворих на ЦД 1-го та 2-го типу, ввести контроль ефективності раннього виявлення через річні звіти про кількість уперше виявлених хворих на ЦД 1-го та 2-го типу, а також контроль своєчасності та ефективності лікування через звіти показників поточного року. Також потрібно забезпечити ефективне функціонування оперативного реєстру хворих на ЦД, які потребують інсулінотерапії.

Неодмінним компонентом напрямку профілактики ускладнень є своєчасне призначення препаратів інсуліну хворим на ЦД 2-го типу (цей показник в Україні значно нижчий, ніж у розвинутих країнах світу). Звідси той факт, що потреба в інсуліні (на душу населення) в Німеччині становить 412 од.; Швеції — 359 од.; Польщі — 208 од.; Литві — 118 од.; Росії — 67 од.; Україні — 62 од. Для забезпечення ефективності інсулінотерапії за раціонального використання коштів неприйнятним є використання адміністративних методів у процесі лікування. За призначення інсулінотерапії відповідальність несе винятково ЛІКАР. Комісії ж проводять моніторинг ефективності лікування та мотивації і відповідальності пацієнта. Забезпечення хворих інсулінами повинне ґрунтуватися на реальних потребах — відповідно до первинних замовлень лікарів та оперативних реєстрів окремих територій із урахуванням залишків. Слід використовувати субвенції на інсуліни за призначенням, а не на інші потреби. Для економного використання інсулінів, спокою хворих та розвантаження лікаря треба розглянути можливість видавання рецептів на потребу від 1 до 3 місяців. Стаціонари повинні бути забезпечені інсулінами для вперше виявлених хворих (через закупівлі лікарень або через лист-запит виробникам).

Загальнодержавна програма «Здоров’я-2020: український вимір» також передбачає широке впровадження концепції «Людина з цукровим діабетом», а не «інвалід» та концепції підвищення відповідальності пацієнта за своє здоров’я. З цією метою будуть відкриватися школи навчання, соціальної адаптації та психологічної підтримки людей з діабетом. Зокрема, в різних районах Києва вже відкрито 12 таких шкіл. Крім того, в столиці облаштовують лабораторії для визначення глікованого гемоглобіну. Розглядається питання оптимізації чинної системи гарантованого забезпечення препаратами інсуліну через упровадження рецептурно-компенсаційної системи; вишукуються можливості для реалізації програми забезпечення людей пероральними цукрознижувальними препаратами та засобами самоконтролю (за механізмом рецептурно-компенсаційної системи); здійснюється контроль за постійним підвищенням кваліфікації лікарів-ендокринологів, а також сімейних лікарів, лікарів суміжних спеціальностей з питань цукрового діабету.

Ці ж завдання будуть поступово розв’язуватися і в масштабах країни. Зокрема, велику увагу буде приділено зниженню рівня інвалідизації серед пацієнтів працездатного віку. На часі удосконалення методики медико-соціальної експертизи та реабілітації людей із діабетом та їхнього соціального захисту (зокрема, ратифікація Міжнародної хартії прав та обов’язків пацієнтів). Оптимізувати чинну систему гарантованого забезпечення життєво потрібними препаратами інсуліну хворих на цукровий діабет можна лише через упровадження рецептурно-компенсаційної системи.

Пацієнт отримуватиме потрібні препарати за пільговими рецептами в аптеці (а не через ендокринолога, що почасти має місце на практиці сьогодні). Буде впроваджено систему відшкодування витрачених коштів уповноваженим аптечним установам. Такий механізм потрібний для дотримання вимог зберігання та видавання лікарських препаратів, ефективного використання бюджетних коштів через контроль цін, можливості індивідуального призначення лікарем найбільш ефективного лікування, стабільності постачання препаратів, захисту від неякісних лікарських засобів, розподілу зони впливу на закупівлю препаратів та зменшення ймовірності корупції і лобіювання в цій галузі.

Для ефективної діяльності ендокринологічної служби України потрібно також удосконалити нормативно-директивну документацію, яка дасть можливість оптимізувати навантаження лікаря-ендокринолога, поновити Протоколи надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет відповідно до сучасних міжнародних стандартів; затвердити посаду лікаря чи медичної сестри, які ведуть навчання в школі діабету; ввести пропозицію щодо внесення до «Номенклатури лікарських посад» посаду лікаря-діабетолога; запровадити післядипломну підготовку медсестер на відповідних циклах, передатестаційних та циклах тематичного удосконалення; затвердити положення і розробити програму підготовки в школах навчання, соціальної адаптації та психологічної підтримки людей з діабетом.

Успішне виконання поставлених завдань неможливе без постійного підвищення кваліфікації лікарів-ендокринологів, а також підвищення кваліфікації з питань цукрового діабету сімейних лікарів та лікарів суміжних спеціальностей (кардіологів, неврологів, гінекологів, травматологів, хірургів). Тому доцільним є збільшення кількості навчальних годин для вивчення діабетології у вищих та середніх медичних навчальних закладах І—IV рівнів акредитації на додипломному етапі підготовки.

За нинішньої скрутної ситуації у вітчизняній системі охорони здоров’я виникає потреба говорити про поліпшення здоров’я людей з діабетом за умови економії коштів. Чи це можливо? Так. Економії за рахунок зменшення витрат на лікування ускладнень можна досягнути і через контроль ефективності лікування і шляхом впровадження рецептурної системи з відшкодуванням коштів аптекам та контролю цін, оплати аптекам за рахунок виробників та постачальників, замовлення інсулінів по факту використання, через контроль оперативного реєстру в областях та контроль відпуску препаратів аптеками. Очевидна економія від упровадження солідарної системи оплати в разі забезпечення таблетованими препаратами та засобами самоконтролю, через підвищення відповідальності пацієнта, а також залучення позабюджетних коштів виробників лікарських засобів та виробів медичного призначення для проведення скринінгу, розвитку навчання та психологічної підтримки, реклами здорового способу життя.

Розробники Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір» у галузі ендокринології сподіваються, що за період 2013—2020 рр. вдасться досягнути зниження рівня первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку, зумовлену ускладненнями цукрового діабету, з 1,5 до 1,2 на 10 тис. населення, зниження рівня смертності внаслідок ускладнень ЦД з 5,2 до 4,9 на 100 тис. населення, зменшення частоти ампутацій нижніх кінцівок з 7,7 до 7,4 випадку на 100 тис. населення, збільшення частки хворих із компенсованим цукровим діабетом, що отримують інсулінотерапію, з 9 до 16% і частки людей з діабетом, які пройшли курс терапевтичного навчання та психологічної підтримки в школах соціальної адаптації, з 50 до 85%.

Для того щоб очікувані результати стали реальністю, потрібно об’єднати зусилля організаторів охорони здоров’я, медичних працівників, громадських організацій, засобів масової інформації, представників компаній-виробників лікарських засобів та виробів медичного призначення. Усі вони повинні докласти максимум зусиль, щоб змінити на краще загрозливу ситуацію з цукровим діабетом в Україні, ефективно протидіяти поширенню цієї недуги і поліпшити якість життя мільйонів наших співвітчизників.

Про це йдеться в резолюції учасників Всеукраїнського дня діабету, яку підписали представники 36 громадських організацій-членів Міжнародної діабетичної асоціації України, головні спеціалісти МОЗ України та головні спеціалісти регіональних управлінь охорони здоров’я за спеціальністю «ендокринологія» та «дитяча ендокринологія», лікарі-ендокринологи, керівники та викладачі кафедр ендокринології вищих медичних навчальних закладів, провідні вчені та спеціалісти Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, Інституту проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України, Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, представники фармацевтичних компаній. Вони звернулися до керівництва МОЗ України, представників законодавчої та виконавчої влади та представників засобів масової інформації із закликом до спільних дій.

Микола Гульчій,
головний лікар Київського міського
клінічного ендокринологічного центру,
головний позаштатний ендокринолог
МОЗ України, доктор медичних наук,
заслужений лікар України.

”Ваше Здоров’я”