Зусилля людей обмежених в русі за змістовне і повноцінне життя

Зусилля людей обмежених в русі за змістовне і повноцінне життя ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ІНВАЛІДНІСТЮ

  1 01 stimul 1

На превеликій жаль у нашому суспільстві «відносно здорових людей», до нині існують задавнені стереотипи, у ставленні до людей з інвалідністю. Прийнято вважати, що інвалідність це вирок для повноцінного, щасливого життя. Однак люди з фізичними вадами, дедалі більше та впевненіше демонструють дива самоорганізації в боротьбі за свої права та в ім’я кращого майбутнього.

Чудовим прикладом у цьому можуть стати громадські організації людей з інвалідністю у маленьких містах. У Бердичеві, що на Житомирщині, в 2009 році була заснована громадська організація інвалідів-візочників «Стимул». Одним із її засновників та керівником став Юрій Яремчук. Ось, як він сам говорить про своє дітище:

«У мене часто запитують, чому організація отримала саме таку назву? «Стимул» — поняття символічне. Під ним варто розуміти не стільки складність шляху, скільки вплив стану в якому ти перебуваєш на твої дії — хвороба ніби стимулює тебе не втрачати час, діяти заради майбутнього і не лише особистого, а й інших людей в такому ж або й важчому стані. Адже коли ти здоровий ніколи не замислюєшся над тим, як почувають себе люди обмежені в русі, перебуваєш в так званій зоні комфорту і не бажаєш її залишати».

Головною ціллю громадської організації була і залишається ідея об’єднання людей, що мають однакові проблеми, але бажають змінювати своє життя та довкілля на краще.

І це не просто красиві слова вони написані долею багатьох людей, котрих ми рідко бачимо серед нас, лише тому, що наші населенні пункти не пристосовані до потреб особливих людей, а їх співгромадяни ставляться до них, як до неповноцінних, лише через власну необізнаність. Дивлячись на сучасний стан речей, що існують в нашій державі, складається враження, що особливі потреби людей з інвалідністю обмежуються правом на безоплатний проїзд у громадському транспорті, та зробленими абияк, для годиться, пандусами.

Однак не все так просто, до прикладу мало кому спадає на думку зміряти кут нахилу того ж пандусу, котрий на ділі, виявляється нездоланною перешкодою, хоча відповідно до нашого законодавства, навіть жодна аптека не повинна працювати, якщо на її вході не обладнаний, належним чином, пандус.

Звичайні перехожі ніколи не замислюються над тим, які незручні бордюри мають наші тротуари, або як важко дістатися до банкомату, людині на візку і вона немає змоги навіть зняти із картки, нараховані соціальні виплати. Але як любить жартувати, одна з жінок, що є членом ГО «Стимул»:

«Коли людині щось стається з ногами, тільки тоді її голова починає мислити у правильному напрямі, бо тільки тоді помічаєш, що поріг зависокий, двері завузькі, для проходу інвалідного візка, а тротуарна плитка надто слизька».

Звичайно все це правда, але ж не можна сидіти склавши руки і при тому очікувати змін. Щоб на проблему звернули увагу, про неї слід говорити, саме над цим питанням і почала працювати громадська організація інвалідів-візочників «Стимул». Це об’єднання почало розповідати і показувати існуючі проблеми громаді міста, та співпрацювати з місцевою владою, задля подолання труднощів та бар’єрів.

У 2010 році до такої потрібної справи приєдналася і ГО «Навчально-реабілітаційний центр для неповносправних дітей «Насіння Надії», котру також у 2009 році заснували батьки дітей-інвалідів. Об’єднавши свої зусилля обидві організації працювали над покращенням становища людей з особливими потребами в місті Бердичеві.

Та, як виявилось, добрі справи згуртовують і надихають усіх небайдужих людей, то ж у 2012 році на допомогу бердичівлянам прийшов Міжнародний благодійний фонд «Планета Взаємодопомоги» і їх спеціалістами був розроблений соціальний проект під назвою: «Independent Life» — зусилля обмежених в русі за змістовне і повноцінне життя», котрий нині реалізується в місті. Втілення проекту має кілька етапів та завдань: привернення уваги громадськості до потреб особливих категорій населення, залучення ЗМІ, проведення інформаційних компаній, інформування людей з інвалідністю, про їх права, організація в місті служби «соціального таксі».

Та найбільшим і найважчим етапом реалізації проекту стало створення на базі двох громадських організацій центру соціокультурної та активної фізичної реабілітації «На рівних». Ось це і стало найбільшим іспитом на згуртованість та самоорганізацію.

Ремонтні і реконструкційні роботи тривали довгих 2 роки. Зараз члени організації згадують про це так:

«У те, що з цього місця вийде справжній центр реабілітації не вірив майже ніхто і не дивно, бо страшний вигляд приміщень наводив жах на відвідувачів: поцвілі облуплені стіни, геть прогнила дерев’яна підлога, крім того сам об’єкт знаходиться у цокольному напівпідвальному приміщенні багатоповерхового будинку, тому всі комунікації багатоповерхівки проходять крізь нього. Старезні іржаві труби визирали буквально з кожного кутка і шпаринки із злим сарказмом поглядаючи на наші плани, а ще час від часу, вони «не витримували лихої долі» і проривали, здійснюючи затоплення та перетворюючи не хитрі предмети меблів організацій у плавучі плоти. То було справжнє і неодноразове стихійне лихо. Часом здавалося, що кінця реконструкції Центру не буде ніколи».

Проте кажуть же люди: «очі бояться а руки роблять». Справа зрушила з місця. На величезному будівництві закипіла робота, до неї були залучені і люди з особливими потребами, і їх рідні та близькі, і не байдужа молодь міста, і багато людей доброї волі, що були тут волонтерами.

Та варто зазначити, що в наш час на самому ентузіазмі, далеко не зайдеш, бо будь-який ремонт потребує значних фінансових вкладень і в цьому організаціям добряче допоміг МБФ «Планета Взаємодопомоги». Фонд розгорнув величезну інформаційну кампанію по залученню спонсорів та благодійників, котрі долучалися до проекту з усіх куточків України. Крім того проводились великі благодійні акції і виставки-продажів, для збору коштів. До загальної доброї справи долучилися навіть самі дітки з особливими потребами, бо це їх роботи з ужиткового та декоративного мистецтва виставлялися на продаж, і кожна річ, котра була зроблена рученятами малих, додавала до скарбнички кілька гривень, аби наблизити день відкриття.

Врешті-решт справа була зроблена і тепер на місці старих облуплених стін постали просторі, затишні приміщення. Тепер тут є дитяча кімната, масажний кабінет, тренажерний зал, кімната відпочинку і загальна велика кімната, котра може виконувати функцію актової зали, і зали для спортивних ігор, а якщо на спеціально обладнаних стільницях, розмістити ноутбуки та комп’ютери, вийде повноцінний клас з основ інформатики або Інтернет клуб, (Інтернет і Wi-Fi підключені).

Але створення Центру, це лише початок, нині у цих чудових, обладнаних кімнатах, зустрічають гостей, проводять терапевтичні сеанси, інформативні заходи, грають у спортивні ігри, весело відзначають свята, словом життя б’є ключем, бо нині у особливих людей, є місце для корисного спільного відпочинку, та задля генерації нових, цікавих і корисних ідей.

А найприємніше знати, що все це стало можливим, значною мірою завдяки самодопомозі та самоорганізації і це спонукало багатьох людей, долучитися до гарної справи і спільно досягти результату.

Бо дорогу здолає, тільки той, хто йде. Тож в добрий час. Успіху в усіх добрих починаннях.

Ольга Мельник

Самоорганізація в громаді

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*