Послухати й доторкнутися до знань

Послухати й доторкнутися до знань ПРОБЛЕМАМИ ЗОРУ СЛАБОЗОРИХ СЛІПИХ ІНВАЛІДНІСТЮ

  1 10 5 10slipi 1

Громадськість звертає увагу влади на критичне забезпечення книжками й технічними засобами сліпих і слабозорих дітей

В Україні 32 школи-інтернати для дітей із проблемами зору. В них навчається близько чотирьох тисяч дітей. Загалом у державі проживає понад 120 тисяч людей з інвалідністю по зору (70 тисяч — тотально незрячі, з них кожна сьома — дитина). У Києві — 4,5 тисячі осіб із проблемами зору. Якщо до 1 вересня для загальноосвітніх шкіл типографії ще якось встигають друкувати підручники, то для спеціалізованих шкіл-інтернатів — відстають на місяці й роки (тому що програма змінюється). А з деяких предметів підручники взагалі відсутні.

Певною мірою допомагають приватні ініціативи добрих людей, які забезпечують деякі школи аудіокнигами і технічним обладнанням. Один із таких проектів — «Відчуй книгу» Фонду підтримки молодіжного та олімпійського плавання, який подарував київській загальноосвітній Школі-інтернату для сліпих дітей №5 ім. Я.П. Батюка диски із записами віршів та оповідань Ліни Костенко, Мар’яни Савки, Оксани Сайко та інших в озвученні відомих артистів.

За словами людей, які допомагають дітям із проблемами зору, сьогодні практично всі директори шкіл-інтернатів підтвердять, що дуже великою проблемою є відсутність книжок зі шрифтом Брайля та аудіокниг, а ще — технічних пристроїв (плеєрів, музичних центрів тощо). До того — в Україні дуже мало типографій, які друкують такі книжки, якщо й друкують, то в обмеженій кількості.

«Про проблеми книжок знають усі. І це триває не один рік.. Але якщо у нас є проблеми із виданням підручників для загальноосвітніх шкіл, то брайлівські завжди друкувалися десь через два-три роки. Ми працюємо за програмою загальноосвітніх шкіл, зараз багато предметів переходять на нові програми, тому справді маємо затримку. Книжки зі шрифтом Брайля ми отримуємо потроху: зараз маємо отримати для 3-го і 5-го класів. Раніше старшокласники не мали «Історії України» — вона не друкувалася, як і багато інших. Нам потрібні книжки й для навчання, для позакласного читання. На щастя, в нас є Інтернет, і діти багато беруть звідти інформації», — розповіла директор спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Людмила Коваль, в якому живуть і навчаються 154 дитини.

Часто випускники таких спеціалізованих шкіл вступають на навчання у виші (університет «Україна», Педагогічний університет ім.. Драгоманова, Національний авіаційний університет). Але навчання і перспектива майбутньої роботи — це лише частина життя. Батьки ж слабозорих та сліпих дітей наголошують на ще одній проблемі: відсутності соціальної адаптації їхніх дітей; на навичках, які необхідно сформувати, щоб після закінчення спеціалізованої школи могли себе обслужити.

«Тут педагоги дають їм шкільну програму — максимально те, що повинні й можуть робити, але, крім знань, дітям ще потрібна соціальна адаптація, їм слід здобувати побутові навички. У школі немає можливості працювати з кожною дитиною індивідуально, а діти цього потребують. Ми самі є батьками дитини з проблемами зору, яка без нашої допомоги залишається повністю дезорієнтованою. Ми її потрохи вчимо, але цього мало. Потрібна професійна підтримка, потрібно навчати цього системно: як приготувати їсти, як ходити вулицями, як розпалити вогнище, як ставитися до соціуму», — пояснює пані Наталя, мама 11-класника Спеціалізованої школи ім. Я. П. Батюка — Жені Облакевича.

Вона є ініціатором створення безплатного навчально-реабілітаційного центру для дітей та молоді з проблемами зору «МАМА Park» в Київській області. Йдеться про можливість надавати дітям з особливостями розвитку професійну реабілітаційну допомогу, а також можливість виявити й поглибити їхні здібності, допомогти освоїти побутові навички самообслуговування. У Центрі можуть проходити реабілітацію й професійну підготовку інваліди І-ї та ІІ-ї груп по зору (близько 180 осіб щороку).

«Там працюватимуть психологи та реабілітологи: відповідно, буде фізична реабілітація та психологічна підтримка — щоб діти навчилися не боятися оточення, — продовжує Наталя Облакевич. — Для цього нам потрібно: спочатку побудувати цей Центр, а потім, звісно, кошти для оплати роботи спеціалістів. Нині ми вже купили своїм коштом землю під Києвом — два гектари, починаємо потроху облаштовувати. Проте потрібні ще кошти на, власне, будівництво Але нам необхідна підтримка громадськості, благодійних фондів, добрих людей. Навчання буде безплатним. Ми збираємо всю інформацію про подібну реабілітацію таких дітей. Тому що мій син дуже хоче вчитися й бути юристом. Для всіх нас поки що незрозуміло, як це може бути, як соціум може прийняти такого юриста. І я знаю, що батьки також зацікавлені соціалізувати своїх дітей, щоб вони не були такими безпорадними».

Батьки і вчителі сліпих та слабозорих дітей просять державу, громадськість і бізнес підтримати їхніх дітей у навчанні та розвитку. Нагадаємо, що 19 серпня 2015 року в Женеві українська делегація на 14-й сесії Комітету ООН з прав людей з інвалідністю представила свою першу доповідь щодо виконання Україною Конвенції ООН про права людей із інвалідністю. При цьому міжнародні експерти визнали, що для забезпечення прав інвалідів нам потрібно зробити ще дуже багато практичних кроків. Також вони висловили думку, що саме лише визначення інвалідності, прийняте в нашій державі, є застарілим і має виключно медичний і дискримінаційний характер.

Оксана Миколюк

Фото з архіву «Дня»

«День»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*