Недитячі роздуми дитини про «особливих» дітей

02.12.2016

Кузнецовськ. Недавно почула від мами фразу «Діти з особливими потребами». Мене розібрала цікавість: що це за діти. На своє запитання я почула розповідь про дітей, які мають проблеми зі здоров’ям. Вони не можуть ходити, інші не бачать, ще інші не чують. І я пригадала свою давню знайому, дівчину на ім’я Яна. Вона пересувалась на інвалідному візку. «То це про неї теж можна сказати, що вона з особливими потребами?» – запитала я у мами. Але ж вона дуже розумна та весела дівчина. З нею цікаво спілкуватися, вона щира і радісна.

І мама довго мені розповідала про те, що такими дітки народжуються або хвороба їх робить такими, чи ще якісь причини не дають їм можливості бути здоровими. Мені стало їх дуже-дуже шкода.

Та мама пояснила, що цим діткам більше потрібна допомога, ніж жалість. А ще їм потрібні наша дружба, тепло, розуміння, наше щире ставлення. Адже вони такі, як і всі. Тільки вони не можуть все робити самостійно.

А ще мама розповідала про центр, який є в нашому місті. Там такі діти можуть навчатися, виховуватись, підтримувати своє здоров’я. І саме основне, що їм там весело, цікаво, бо вони можуть спілкуватися, їх розуміють і не бояться.

Я дуже хотіла відвідати цей центр. І одного разу ми з мамою туди пішли.

Як там цікаво! Стільки діток і всі різні. Звичайно, мені стало їх шкода, але я пригадала мамині слова, що їм потрібна дружба, і тому намагалася гратися з ними, спілкуватися і допомагати. Я познайомилась там з маленькою дівчинкою Сашею, з Аліною, Аллою, Сергієм та іншими дітьми. Разом з ними я відвідала гуртки та заняття з фізкультури. А коли побачила, які вироби вони роблять разом зі своїми керівниками гуртків, то відразу вирішила принести всі свої намистинки, бісер, стрічки. Це ж такі шедеври вони виготовляють!

То можливо в цьому їх особливість, що незважаючи на свої якісь обмеження, вони роблять щось руками, грають, співають.

До речі, в мене є одна знайома дівчинка Катя. Вона дуже гарно співає. Виявляється, вона теж з особливими потребами. А я і не знала. Вона завжди щира, весела і усміхнена, правда трішки балакуча. Та хіба це особливість? Я теж полюбляю поговорити.

Мама мені сказала, що 3 грудня – день інвалідів. Це день, коли про таких дітей і дорослих згадує весь світ. Я переконана, що такий день потрібен. Потрібен для того, щоб кожен з нас у своєму місті почав помічати цих людей і не сторонитися і не боятися їх, а робити все, щоб їм легше жилося.

Бо вони такі ж, як і ми. Тільки трішки добріші, трішки веселіші. Вони вміють радіти навіть маленьким успіхам і знаходити щастя поруч.