«Тут атмосфера, люди. Ти це відчуваєш». Класичне в компанії парафанів

Микола Решнюк дізнався, як на футбол ходять люди з інвалідністю, пише Tribuna.com.

В кінці 2014 року «Динамо» заснувало власний парафан-клуб. Ініціаторами його створення стали давній вболівальник команди Владислав Платоненко та Центр доступу до футболу в Європі – асоційований член УЄФА, який пропагує доступність стадіонів для вболівальників з інвалідністю й, зокрема, сприяє появі парафан-клубів. Такі є у Львові, Одесі, Харкові, Донецьку та Севастополі. Київський утворився найпізніше.

Відтоді його члени стали організованими учасниками клубного життя: ходять на зустрічі з футболістами, відвідують відкриті тренування та презентації нової форми і, звісно, підтримують команду на стадіоні. «Динамо» безкоштовно виділяє на весь парафан-клуб потрібну кількість сезонних абонементів.

Як координатор всього руху, керує процесом Владислав Платоненко, у якого інвалідність із середини нульових. Допомагає йому товариш та член парафан-клубу Григорій Гришко. У Григорія інвалідності немає.

Щоб подивитись, як все працює зсередини та наскільки зручно вболівальникам з інвалідністю ходити на футбол у Києві, домовляюсь із Владиславом в компанії їхнього парафан-клубу відвідати матч «Динамо» – «Шахтар». Він залюбки погоджується – каже, що вперше ними зацікавився хтось, окрім клубної прес-служби.

«Гроші не потрібні»

Парафани «Динамо» збираються в одній точці – біля входу «Північний 2» на НСК «Олімпійський». На сайті парафан-клубу навіть є схема, як це місце знайти. На стадіоні передбачено ще два входи для людей з інвалідністю – «Захід 1» та «Південь». Але для фанів на візках зручнішим є цей – від нього ближче до відведеного для них сектору.

Зазвичай, біля «Північного» зустрічаються за півгодини до матчу. Але ж цього разу Класичне, тому йду туди заздалегідь. По дорозі очікую побачити велику групу парафанів, зважаючи на статус матчу. Натомість на місці всього кілька чоловіків на візках, яких супроводжують родичі (на них клуб також безкоштовно виділяє перепустки, але не більше однієї).

Біля цієї групи людей легко помітити активного чоловіка в клубній символіці, зокрема, у футболці «Динамо» з прізвищем «Петрович» на спині – екс-гравець киян Радослав колись мав зустріч із парафанами клубу. Це Григорій Гришко. Він постійно на телефоні, раз за разом пояснює співрозмовникам, де його знайти. Дивуюсь цьому, адже місце зустрічі зовсім не в закутках, та ще й постійне.

Періодично до Григорія підходять різні люди. На позір у них немає інвалідності, але він витягує з кишені колоду квитків й просто відраховує їм потрібну кількість. Поміж тим є й парафани, але їм Григорій вручає інший тип перепусток – абонементи. Отримавши бажане, усі йдуть проходити загальний контроль, тим часом «Петрович» вголос скаржиться, що хтось попросив більше перепусток, ніж домовлялись.

У мене є акредитація, але також є бажання перестрахуватись та перевірити на власному досвіді. Тим паче, Владислав заздалегідь запропонував провести на стадіон, якщо раптом мій рівень акредитації не дозволить потрапити в сектор для парафанів. «Гроші не потрібні», – люб’язно відповів він на мою готовність заплатити за перепустку.

Проте Владислав запізнюється, тому радить звернутися до Григорія, свого помічника. Підходжу до нього, представляюсь, пояснюю ситуацію – в результаті отримую в руки абонемент, з допомогою якого проходжу турнікет. Одразу після цього Григорій, помітно хвилюючись, просить його повернути.

Після цього наші шляхи розходяться. «Я з друзями в іншому секторі сиджу», – каже Григорій. Я ж прямую до місць для парафанів.

«До вступу в парафан-клуб на стадіон не ходив»

На перший погляд все просто. Після загального огляду правоохоронцями, вболівальники на візках потрапляють на територію НСК «Олімпійський» через окремі ворота. Інші парафани йдуть спільним потоком через турнікети. Після цього у них два шляхи – до одного з найвужчих на стадіоні 63-го сектору або до проміжку між двома ярусами трибуни, протилежній центральній. Це спеціально відведені для людей з інвалідністю місця на стадіоні.

«Хотілось би ближче до поля бути. Але заважають сходи. Тому можемо лише на місцях між ярусами сидіти, де заважають верхні трибуни. Але загалом все гаразд. Є ще 63-й сектор, але там незручно. На сидіння не спустишся, бо сходи, а зверху нічого не видно. Тому ми завжди в 31-му секторі – кращих місць за ці на стадіоні немає», – розповідає мені парафан на візку Юрій Логвинський, якого я зустрічаю в центральному секторі між ярусами.

В парафан-клубі Юрій вже рік. Його діяльністю задоволений. Ходить лише на НСК, сюди йому зручніше добиратись. На інших київських стадіонах, як і на виїздах, він ще не бував. «Мені туди важко добиратись. Хоча інші хлопці з парафан-клубу туди ходять», – пояснює, коли для порівняння запитую про стадіон імені Лобановського.

«Я фанат «Динамо» з дитинства, хоча до вступу в парафан-клуб на стадіон не ходив. Але якось побачив на одному з матчів, як хлопці (інші парафани – авт.) сюди ходять й собі вирішив прийти.

Так і відчув цю енергетику на стадіоні – тут можна кричати і ніхто на це не зверне уваги. Можна гру й по телевізорі подивитись, де буде чіткіша картинка, всі моменти. Просто тут атмосфера, люди. Ти це відчуваєш», – спокійно розповідає Юрій, як раптом вигукує «О, могло бути пенальті!», коли Гармаш падає в штрафній «Шахтаря» після поштовху Степаненка в середині першого тайму.

Але не лише футбол захоплює його – також Юрій відвідує баскетбольні матчі. Каже, в Палаці спорту і в комплексі «Меридіан» йому, як парафану, навіть більше подобаються умови, ніж на «Олімпійському». Хоча й до НСК у нього немає претензій: «В мене немає проблем з тим, щоб дістатись в сектор, купити щось поїсти, або сходити в туалет. Хоча для деяких людей є. Я ж більш-менш активна людина – можу і на автобусі, і на тролейбусі приїхати, і на метро».

При цьому Юрій не часто ходить на стадіон. Конкретно сьогодні його привабила гра «Динамо» з «Шахтарем». «Але є хлопці [з парафан-клубу], які постійно ходять. В нас є група у вайбері, де нас усіх закликають приходити на матчі», – пояснює він й запевняє, що вступити у клуб не проблемно – довідки про інвалідність не вимагають, бо «керівникам й так видно, чи в тебе є якісь проблеми».

«Самозванців у нас ще не було»

Щоб стати членом київського парафан-клубу, достатньо заповнити анкету на їхньому сайті. В ній, крім загальних даних, треба вказати групу та тип інвалідності, діагноз, а також номер пенсійного посвідчення. За цим процесом стежить координатор фан-клубу Владислав, який на матч прибуває лише під кінець першого тайму. Точніше, його привозять на візку – сам на стадіон та сектор він дістатись не може.

Він просить вибачення за запізнення, а також за погану вимову, яка в нього пошкоджена у зв’язку з інвалідністю.

«У фан-клуб потрапити не важко. Заповнюєш анкету на нашому сайті і все. Я вже тоді перевіряю її. Поки що самозванців у нас не було.

А так різні фани є: молоді і поважних літ, на візках і з поганим зором чи слухом, активні і не дуже. Тих, хто на кожен матч ходить, десь людей 20-30. Хоча загалом у фан-клубі близько ста вболівальників. Клуб видає стільки абонементів, скільки попросимо. На цю гру, наприклад, попросили сорок абонементів», – каже Владислав, тут же запевняючи, що відмовляє тим, хто просить його «пробити» таким чином додаткову перепустку на матчі.

Поряд з тим, в секторі мало вболівальників на візках – мені вдалось нарахувати всього п’ятеро таких. Хоча решту місць зовсім не пустують.

Запитую у Владислава, чи інші люди на секторі також є членами парафан-клубу.

«На місця для людей з інвалідністю квитки можна також в касі купити, показавши пенсійне посвідчення. Але це вже не парафани (не члени клубу – авт.). Інші вболівальники також можуть тут опинитись, якщо хтось із тих, хто придбав у цей сектор квитки, пересів на нижчі місця», – пояснює він.

«І як після такого жити?», – жартома звертається до мене Владислав, коли Марлос забиває в підсумку переможний для «Шахтаря» гол. Його можна зрозуміти – ще кілька хвилин тому він запевняв мене, що «Динамо» обов’язково виграє сьогодні. Як і чемпіонство загалом. Підвели емоції після дебютного голу Родріґеса.

Владислав – активний парафанат. Він намагається не пропускати матчі на «Олімпійському» навіть в холодну пору року, коли на секторі для людей з інвалідністю протяг. Але й на інших київських та українських стадіонах Владислав інколи буває. «На Лобановського взагалі круто, там ми сидимо біля самого поля, з доступом проблем нема. Був також у Харкові, Одесі, Львові – там все гаразд, там теж є парафан-клуби. В Харкові він класний, там багато людей є. В Дніпрі є ще один», – розповідає Владислав.

Такий перелік не дивує. Адже стадіони в цих містах та ще в Донецьку пристосували для людей з інвалідністю при підготовці до Євро-2012. Зокрема, завдяки цьому на «Олімпійському» з’явилась ще одна опція для парафанів.

Для тих із них, в кого поганий зір, тут працює тифлокоментар, який ще називають аудіо-описовим. На FM-частоті 97,6 в межах території стадіону мовить окремий коментатор, який відрізняється від телевізійних колег тим, що детальніше описує статуру гравців, колір волосся та шкіри, мову тіла, емоції футболістів. Впіймати сигнал можна звичайним радіоприймачем або телефоном, який підтримує функцію радіо. Тифлокоментатор мовить українською.

***

По закінченні матчу покидаю трибуни разом з парафанами. По дорозі спілкуюсь з єдиним з них, хто не на візку. Це Денис Росолович, який не є членом парафан-клубу «Динамо», але час від часу ходить на матчі. Сьогодні він на запрошення Владислава прийшов разом із другом, який на візку і йому потрібна допомога.

«Їм (людям на візках – авт.) не дуже зручно сюди підійматись. Різкий підйом. От я й допомагав знайомому. А так, достатньо доступно. Навіть в плані дістатись. Є окремий вхід для людей з інвалідністю. Все достатньо продумано. Приємно.

Хоча я не дуже часто приходжу на матчі, може раз на два-три місяці. Але Владислав дуже активний і перед кожною грою він агітує всіх нас йти на стадіон. Зараз я задумуюсь над тим, щоб вступити в парафан-клуб», – каже Денис.

Тим часом, в загальному потоці людей до виходу зі стадіону його товариш на візку випадково зіштовхується зі захмелілим вболівальником. Той одразу перепрошує, а через мить навіть дістає з кишені двісті гривень й тицяє парафану в руки. Настирливо, бо продовжує це робити після відмови.

Зрештою, їм вдається порозумітись.

Попри інцидент та результат, парафани мають задоволений вигляд. Хоч і на центральний матч українського футболу їх прийшло мало. Значно менше, ніж є відведених місць на стадіоні. З їхніх слів, проблема частіше не в самій арені, а в тому, щоб дістатись до неї.

Микола Решнюк

Tribuna.com