Мова – про оптимізм

1 18 5 1354891326 IMG 4528 2. життя, труднощі

  1 18 5 1354891326 IMG 4528 1Олексій Маковський – людина з особливими потребами з дитинства, інвалід І групи. Через дитячий церебральний параліч життя його відрізняється від життя кожного члена сім’ї, переважної більшості знайомих. Так сталося, що хвороба найбільше вплинула на ноги. Лікувався до 14-ти років, доки можна було

История рассказана не раз:
Как смоляная тьма окутала
вдруг землю.
Один завыл: “Спаси себя и нас!”,
Другой шептал:
“Достойное приемлю!”

О. Маковський,

“Страстная пятница”

Почати варто з того, що герой нашої статті живе на третьому поверсі п’ятиповерхівки. Наступні слова можна просто вгадати: ліфт – відсутній, пандуса також не передбачено. Крім сходів із поверху треба долати ще чотири сходинки від дверей під’їзду. Рахувати усі сходини разом не довелося, адже Олексій усе одно роками не полишає приміщення квартири. Йому 35-ть, і коли батьки були молодшими, могли доправляти сина на подвір’я і назад, а тепер вік і здоров’я не дозволяють вершити таку благодать. Тому він має змогу подорожувати лише на обидва балкони квартири. Звичайно, не палити цигарки, а радіти речам, які для нас звичні, а іноді до болю набридливі – снігові, дощу, вітру і спекотному сонцю. Кажуть, держава допомагає верстві населення, а окремій людині допоможе окрема людина. Міністерство не побудує пандуса у домі Олексія, не допоможе долати інші труднощі власноруч, а служби Первомайська – можуть! Чому не будують? Не так же багато у місті інвалідів у квартирах, а час іде. Чекаємо, коли наші інваліди будуть, як в Росії, спускатися з поверхів на мотузках, майже як парашутисти? Чи, може, доки з’являться родичі-мільйонери в Америці та куплять літаки, гідні для керування інвалідами, або заберуть, як би так висловитися делікатно, подалі звідси, прямо в Америку? Або Японію, де інваліди у депресії від нових проблем: їх увесь час відвідують і поштарі, й аптекарі, а спілкуються вони по скайпу. Наші живуть стандартно, усі спортсмени через “не хочу”, поки подолають шлях від дверей дому до пункту призначення розбитими дорогами та переходами з підвищеними бордюрами, непристосованими тротуарами тощо. Чи не тому інваліди-українці на параолімпійських змаганнях постійно серед перших? Напевно, щоб зрозуміти проблеми голодного, ситому, який будує пандуси та інше облаштування, варто самому з вітерцем верхи на інвавізку прогулятися небезпечними ділянками міста. А там одразу потрібні практичні ідеї виникнуть, і кошти не витратяться на вітер, як це буває! А що, британський міністр охорони здоров’я, щоб краще “в’їхати”, проїхався – і був ефект.

Проте Олексій уміє долати труднощі. Власне кажучи, вважає, що складно не йому, а сім’ї з ним, адже має просто власний спосіб життя. Варто наголосити, що такого способу життя треба кожному побажати. І мова тут не про хворобу, не про фізичний стан – зважте на це, адже у кожного є свої труднощі, а все у світі відносне. Мова лише про спосіб сприйняття труднощів, про налаштування, уміння створювати настрій, позитивний настрій, як собі, так і іншим; розуміти не тільки, що хочеться кращого, а й те, що буває гірше. Мова – про оптимізм. Олексій посміхається і просто сяє оптимізмом, здається, ніби він один із найщасливіших. А все тому, що він знаходить у негативному бодай краплю позитивного і насолоджується нею. Має багато захоплень, уміє теж багато. Цікавиться спортом. Віруючий. Є ще багато речей, які допомагають Олексію жити і радіти.

Вивчився у школі, тепер виконує разову комп’ютерну роботу (добре, що інтернет є). Одночасно дізнається багато нового, і цікаво йому завжди. Комп’ютер для молодика – цілий світ: і робота, і захоплення. У зв’язку зі способом життя у його кабінеті вся апаратура розташовується на підлозі, навіть полиці з багатьма книгами. Робочий день проходить за графіком. Олексій намагається цілеспрямовано виконувати заплановане, не залишати на завтра. Перший комп’ютер “Роботрон” з’явився у квартирі давно, ніхто не міг його обслуговувати, а Олексій зміг. І програми сам створює ще здавна.

Відмінно знає англійську мову і читає в оригіналі художні твори Вальтера Скотта, Агати Крісті, Джерома К. Джерома, інших авторів. В основному, це класична література, новітня не приваблює. “Була база хороша, хороші вчителі. Взагалі, мені дуже щастить на талановитих людей. От якось вони мене знаходять, тому що мама у мене також не проста людина: в чому вона лише тільки не розбирається! І тато також. Може багато чого підказати, порадити… 14 років тому я закінчив школу, і ми до цих пір підтримуємо зв’язок з усіма моїми вчителями”, – розповів Олексій. Через хворобу міг так і не навчитися писати, і довго вчився. Спочатку була друкарська машинка, потім – чорнила, у яких був вимазаний років чотири, а потім кулькова ручка стала “справжнім відкриттям” – і справа миттю налагодилася. Навчився і англійською писати. За ручкою – клавіатура комп’ютера.

Писати Олексій уміє не лише механічно, фізично, а й інтелектуально. З 2000-го року він творить вірші, і не так давно на прохання його знайомий навіть виготовив, щоправда, у єдиному екземплярі, збірку. Тепер уже поезій близько сотні. Починалося усе з подарункових привітань на Новий рік, інші свята, а потім тематика розширилася: “Страстная пятница”, “Талант”… Часто пише вірші на основі літературних творів відомих авторів. Вітає віршами Олексій і знайомих, не знаючи людини, крім розповідей. “Я намагаюся полюбити життя цієї люди і пройнятися ним”, – розповідає він. І виходить, причому люди дивуються точності. Його мама, Ірина Володимирівна, задоволена досягненнями сина, в усьому підтримує його. Вважає, що син має дар відчувати, що і як писати про кожного, тому й виходить такий точний результат. А для нього поезія – ще й спосіб змінити душевний стан. Коли відчуває пригнічення, пише. Психологи взагалі творчий процес вважають одним із найкращих способів розслаблення людини, заспокоєння, вивільнення від негативу – виплескування на папір, зокрема. Чи то у вигляді малюнку, чи літературного твору. Таким шляхом навіть лікують. Настрій покращується. “Талант – з одного боку це любов, а з іншого – холодна вимогливість до себе. Гарячковість має бути, але без професіоналізму, який примушує відбраковувати, нічого не вийде”, – зазначив наш герой.

М. Небеська

Газета “ТВ Всесвіт”

Напишіть відгук