Душа, напоєна красою

У Київському будинку вчених відкрилася виставка живопису художника Юрія Пацана

Прохолодний зимовий вечір, настояний на різдвяних празниках, враз перетворився у теплу зустріч з друзями, митцями, однодумцями. Стіни великої зали прикрашають картини Юрія Пацана. Зізнаюсь, коли моя колега запросила на виставку й назвала прізвище художника, я перепитала: «Пацан – це що?» На що вона мені ствердно відповіла: «Пацан – прізвище талановитого художника! А втім, щось є в тому!»

Коли потрапила до зали, пригадала, що ці картини вже якось бачила в Українському фонді культури. Ще тоді відчула тепло від робіт. «Неперевершений майстер, – сказав Борис Олійник, – запримітивши мою зацікавленість.

І, справді, хіба можна встояти біля картини з розкішним букетом бузку. Здається, ще мить і зала наповниться ароматом. А он золотиться пшеничне поле… Теплі кольори повертають у рідні краї, наповнюють душу сонцем і теплом. Роботи виконані так майстерно, що ніби ти потрапляєш в реальність: на галявину лісу чи зустрічаєш схід сонця біля ставка. Або ж ось «Різдво». Все довкола снігом замело: як нинішньої зими. Самотня хатинка на околиці села. Маленький вогник у віконці свідчить про те, що там затишно і тепло, що на столі кутя і дванадцять страв… Неперевершений триптих «Зима». Стиль, техніка й тематика робіт захоплюють водночас.

Дивує інше: художник Юрій Пацан, інвалід першої групи, спеціальної освіти не має. Веселий, життєрадісний і невгамовний він радо зустрічає гостей на візочку. В його очах стільки радості, оптимізму й життєдайності, що за кілька хвилин забуваєш, що він на візочку. Традиційні представлення гостей, вітання… А мене заворожують роботи й відлуння фрази: «Бог дав талант»…

Таки наділив Всевишній Юрія талантом, перед тим, врятувавши… Бо хіба думав в дитинстві чи юності, що буде художником. Хіба що в дитинстві розмальовував сільські ворота батьківської хати в селі Пархомівка, що у Володарському районі на Київщині, звідки родом. А ще полюбляв малювати карикатури на шкільних порушників. Та життя диктувало свої умови: працював токарем, електриком… А коли були потрібні люди робити заміри в зоні ЧАЕС, Юрій був першим, хто туди поїхав (сьогодні має другу категорію ліквідатора Чорнобильської АЕС).

А потім той жахливий нещасний випадок, який стався у 1999 році. Юрій був за кермом, а тут, де не візьмись – корова. Аби врятувати її, Юрій шукав виходу…

Кажуть, машина не підлягала ремонту. Самого Юрія вдалося врятувати. Хоч і не гарантували лікарі йому більше ніж «горизонтальне» положення…

– Для мого діагнозу – розриву хрящів хребта та спинного мозку на 11 міліметрів, — уже велике досягнення, що я сиджу на візку, – оптимістично налаштований Юрій.

Так, головне вірити і любити. В цю мить пригадала як порізала пальця й почувала себе майже калікою… Соромно враз стало.

– Звісно, було складно і фізично, і морально, – говорить Юрій. В родині підростали Іванка та Інна. Я не мав права звалитися на плечі жінки.

Дружині Тетяні дійсно було сутужно, бо на зарплату вчителя початкових класів велику родину не втримати. Тим паче, що з чоловіком вони жили завше душа в душу, і Таня за будь-яку ціну ладна була боротися за здоров’я чоловіка.

— Ми однокласники, зустрічалися з 9-го класу. Таня чекала мене з армії, а листами, що ми надсилали одне одному, і до сьогодні зачитуються доньки й рідня, — сміється Юрій.

…І чого тільки не перепробував робити Юрій, коли приїхав додому з лікарні. Навіть вирізав з пластикових пляшок, робив ікебани. Та якось йому порадили спробувати малювати. Два роки малював у горизонтальному положенні. Неймовірно важко і складно. Згодом почав боротися й потроху перемагати недугу. Вдавалися йому пейзажі, натюрморти, портрети. Перший портрет – портрет батька, який, на жаль, рано пішов із життя.

– То, можливо, ви ще й вишиваєте, – запитую Юрія.

– Уявіть собі – вмію! Дівчатам на дитячі ранки сам, голкою шив костюми.

Перші персональні виставки Юрій Пацан улаштовував у селі Чабани, що на Київщині, де нині мешкає. Неодноразово його твори бачили односельці з рідної Пархомівки, що у Володарському районі.

Зараз його роботи розлетілися по світах. Цього року Юрій Пацан відзначатиме 50-річчя. Ось і розпочав рік вдало – відкрив чергову виставку. У лютому виставка помандрує до музею Миколи Островського в Шепетівці. А в березні його полотнами насолоджуватимуться у музеї Тараса Шевченка в Каневі.

За найвищу нагороду вважає пошану від людей. Він – лауреат премії імені Миколи Островського, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Серед багаточисельних гостей на виставку прийшла класний керівник подружжя Софія Михайлівна Мамайсур, піснями обдаровував ансамбль «Дивоцвіт» із села Новосілки, що у Києво-Святошинському районі на Київщині. Мабуть, і сам Юрій Пацан не здогадувався, яке чудове і тепле свято подарував своїм гостям посеред зими. Завітайте! Переконайтеся!

Людмила Чечель

Фото авторки

Портал Культура +ФОТО