Волинці перемагають щодня

Вона родом з Буковини, він із Києва. Вона – учасниця трьох Паралімпіад, він днями став чемпіоном Європи й рекордсменом світу. Вона стріляє з лука, він – із пневматичної гвинтівки. Обоє – інваліди-візочники, та своєю жагою до життя й перемог запнуть за пояс багатьох «звичайних» людей. Знайомтеся, спортивне подружжя зі Снятина – Ірина та Павло Волинці.

Павло та Ірина Волинці

Зустрічаємося біля снятинської ратуші. Павло Волинець на електровізку проводить до невеличкого подвір’я старого польського приватного будинку. Сім’я оселилася тут лише два місяці тому, тож поки що замість пандуса – дерев’яні дошки перед вхідними дверима. Всередині нас зустрічає Ірина та їхній син, жвавий другокласник Євген.

Вони познайомилися в санаторії на Донеччині. Як жартує Ірина, це був курортний роман. «Я тоді вже займалася стрільбою з лука, а жила у знайомої в Чернівцях, щоб не їздити на тренування кожного дня з села, – згадує жінка. – Потім подруга почала ремонт, треба було з’їжджати, а мені якраз випала можливість поїхати в санаторій у Слов’янську. Там ми й зустрілися».

Спортом Ірина займається з 2002 року. Тоді на одному із заходів для людей з обмеженими фізичними можливостями Ірину Волинець помітив директор чернівецького відділення «Інва­спорту», запропонував зайнятися стрільбою з лука. Вона спробувала, поступово втягнулася.

Кожного разу, коли Ірина Волинець тягне тятиву, вона ніби піднімає 16 кг

Після того курортного роману вони з Павлом одружилися, переїхали до малої батьківщини Ірини – села Рухотин Хотинського району Чернівецької області. Півроку на тренування Ірина доїжджала 50 км. Згодом сім’я зняла кімнатку в чернівецькій комуналці. Із житлом завжди непросто, кажуть Волинці. Треба шукати будинки, доступні для інвалідів, аби було недалеко до магазинів, аптек, продуктових ринків. Нині ось уже два роки вони живуть у Снятині. На минулорічній Паралімпіаді в Лондоні (третій для себе) Ірина Волинець представляла Прикарпаття.

Чотири роки тому у спорт прийшов і Павло, вірніше його затягнула дружина. На Паралімпіади Ірина їздить сама, й дуже хоче, щоб чоловік хоч раз також пережив ці незабутні враження. У Пекіні вона побачила словацького спортсмена зі схожим захворюванням і вирішила, що чоловік також може спробувати себе в спорті.

«То дуже смішна історія, – говорить Павло Волинець. – Ірина сказала, що мені треба стріляти. За 600 гривень на ринку ми купили пневматичну рушницю – таку, як у тирах. Поїхав на змагання, а там в усіх дорогі спортивні гвинтівки. Я тою рушницею і так усіх насмішив, а під час стрільби вона ще й розкрутилася. Коли повернувся додому, ми її продали. Спортивна зброя дорога, тож нам трохи допомогли батьки, трохи ми позичили в знайомих, взяли кредит, і таки купили нормальну зброю».

У 2012 році Павло став чемпіоном України, а минулого тижня у складі збірної України вперше спробував себе на чемпіонаті Європи. Дебют вийшов неймовірним – у вправі зі стрільби з малокаліберної гвинтівки лежачи він став чемпіоном та ще й встановив світовий та європейський рекорди. До цієї медалі додав ще три командні – дві золоті та бронзову. Збірна України стала першою із 31 країни. Практично в той же час Ірина стала четвертою на чемпіонаті світу в таїландському Бангкоку.

Зір на правому оці трохи впав, тож Павло використовує монокль. Також навколо очей чіпляє заслінки, щоб на змаганнях нічого не відволікало

Волинці тренуються на базі Снятинської ДЮСШ. Часом Павло грає роль асистента, на електровізку їздить та збирає стріли дружини. Насправді кожен день їхньої роботи – це вже маленька перемога, в першу чергу над собою.

«Тренування в нас непрості, – розповідає Ірина Волинець. – Коли тягну тятиву, то навантаження на руку – 16 кг, іншою рукою треба втримувати лук і цілитися». «У мене зовсім інша специфіка – продовжує Павло. – На змаганнях міцно затискаю рушницю в руках і сиджу непохитно, навіть заряджаю її не я, а тренер».

Потрохи до Волинців підтягується місцева малеча – Ірина почала тренувати дітей. Попри те, що стрільба з лука для України ще екзотичний вид спорту, навіть у навколишніх селах батьки купують дітям луки.

Волинці разом вдома, разом на тренуваннях, й можливо у 2016-му здійсниться мрія – разом поїдуть на Паралімпіаду до Ріо-де-Жанейро. Попереду в цієї сім’ї – ще багато цікавого. Бажаємо не втомлюватися й підкорювати нові вершини!

Микола Волков

«РепортеР»