Переконали бюрократів, що синдром Дауна – не перешкода для вищої освіти…

1 15 4 acacda2cf21b206b427902d75cd6d492 2. синдромом дауна

Юнак з таким діагнозом вивчає історію, а в компанії однолітків засипає найкрасивішу дівчину компліментами

  1 15 4 acacda2cf21b206b427902d75cd6d492 1

Луцьк. Лучанину Богдану Кравчуку 5 квітня виповнилося 20 років. Він — першокурсник, студент-заочник історичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Хлопець захоплюється географією — позмагатися з ним на знання столиць країн зважиться не кожен. Любить Богдан м’яча у дворі поганяти і у тренажерному залі позайматися. А у компанії однолітків вибирає найкрасивішу дівчину, і саме з нею спілкується. За таким насиченим життям синдром Дауна якось відходить на енний план…

Коли завітала до домівки Богдана, до нього якраз прийшов репетитор з інформатики. Попри заочне навчання, двічі на тиждень Богдан вивчає комп’ютерні науки і ще стільки ж англійську мову. Мати Богдана Євгенія Кінах — дуже активна жінка. За час, що з нею спілкувалася, пані Євгенія встигла не лише про сина розповісти, а й скласти з репетитором графік занять, та ще й обід приготувати.

“У Богдана “мозаїка”— уражені не усі клітини, – розповіла “ВЗ” пані Євгенія. – Любов до історії України привив Богдану дідусь, відомий уролог Василь Остапович Кравчук. “Який сенс у тих діагнозах? Цю дитину треба любити такою, якою вона є”, – казав він. Дідусь замість казок про ріпку, про колобка (їх синові я читала), розповідав про героїчні походи козаків, про гетьманів, загалом про ту славну добу… Хто ріс на казочках, а Богдан — на історіях про козаків.

Пригадую, як до Луцька свого часу приїжджала академік з Харкова Олена Гречаніна. Ми з Богданом потрапили до неї на прийом. І знаєте, що вона мені сказала після огляду? “Хороший хлопець! Будеш з ним займатися — середній рівень гарантую!”. Ці слова мене дуже стимулювали. Не скажу, що мала якусь спеціальну методику навчання. Єдине, що у нашій родині був і є культ книги. Богдан на дні народження та свято Миколая не так іграшкам та цукеркам радів, як новій книжці про козаків. Це для нього найкращий подарунок”.

Богдан закінчив Луцький навчальний реабілітаційний центр. Одним із його вчителів був Святослав Форманюк. “Він став для нього справжнім авторитетом і другом, – пояснила пані Євгенія. – Вони і досі підтримують дружні стосунки”.

Навчальна програма у центрі була, як у звичайній школі. У випускному класі завуч проводила навчальні збори з батьками, закликала не боятися, готувати документи, щоб діти ЗНО здавали. Саме тоді Євгенія Миколаївна вирішила: “Чому б не спробувати?” У знаннях сина з історії сумніву не мала. Лише запитувала себе, чи зможе Богдан зорієнтуватись в організаційних питаннях при здачі іспитів?

На ЗНО-2014 Богдан отримав 129,5 з української мови і літератури, 147 з історії України та 160 з всесвітньої історії. Втім, студентство хлопця було під загрозою. Через бюрократичні колізії родині до останнього відмовлялися видавати довідку про профпридатність, без якої Богдана не прийняли б до вузу. “Отримати цю довідку нам допомогла колишній репетитор з історії Богдана, а нині журналістка Леся Бондарук. Саме вона змусила лікарів переглянути нормативні документи і знайти постанову Кабінету Міністрів України, яка засвідчує, що діти із синдромом Дауна мають право здобувати вищу освіту. Якби не Леся, я б склала руки і нічого б не добивалася, – пояснює Євгенія Миколаївна. – Так син торік у вересні став студентом заочної форми історичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Дуже переживала, як сприймуть його викладачі, одногрупники. Звісно, бувають труднощі. До прикладу, Богдан не все встигає записувати на лекціях (вирішили проблему – купили диктофон), йому важко зорієнтуватися, в якій аудиторії буде заняття, де знайти ксерокс, щоб зробити копію, важче даються йому і вузькогалузеві дисципліни. Та одногрупники допомагають.

Загалом з однолітками у Богдана непогані стосунки. Звичайно, мені, як мамі, хотілося б, щоб він більше спілкувався з ровесниками, але скаржитися не буду”.

…Богдан пропустив мене вперед і потримав двері, коли заходила у його кімнату, на моє привітання потиснув руку. “Подобається мені вивчати історію, але й інформатику люблю. Вчити треба все, – пояснив Богдан. – У моїй групі хлопців трохи більше, а дівчат трохи менше (усміхається. – Авт.)”. А мама Євгенія додає: “Богдан – ще той кавалер. У компанії однолітків вибирає найкрасивішу дівчину і засипає її компліментами”.

“Лекції записую на диктофон, бо не встигаю конспектувати у зошит, – продовжив розмову Богдан. – Люблю співати. У мене поганий слух, та добрий голос, а слуху до голосу не треба”.

Пані Євгенію надихає постать іспанського актора Пабло Пінеди. Він — викладач, дипломований спеціаліст у галузі педагогічної психології, а ще бакалавр мистецтв. Пабло — перша в Європі людина із синдромом Дауна, яка отримала вищу освіту, та другий актор із цим синдромом, який отримав міжнародну кінонагороду (першим був Паскаль Дюкуенн у 1996 році на фестивалі у Канні. – Авт.). В іспанському фільмі “Я також” Пабло зіграв самого себе — викладача, обтяженого звичайнісінькими середньостатистичними проблемами та думками про любов. За цю роль у 2009 році Пабло Пінеда отримав “Срібну мушлю” на кінофестивалі Сан-Себастьян за кращу чоловічу роль.

Про майбутнє сина Євгенія Миколаївна не загадує, каже: “Будемо вирішувати проблеми поступово. Скоро сесія, треба готуватись, здавати заліки, екзамени… Свого майбутнього ніхто не знає, тож і ми не загадуємо. Сподіваюсь, Богдан знайде, де реалізувати знання з улюбленої історії України”.

Орися Хом’як

«Високий Замок»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*