Андрій Левицький: «Не зважати на труднощі, ніколи не здаватися, жити сьогоднішнім днем і за все дякувати Богу»

1 08 6 levickiy 2. андрій левицький

  1 08 6 levickiy 1
Фото: http://narodne-slovo.te.ua

В істинності цих слів переконаний 43-річний мешканець села Доброводи Андрій Левицький, котрий, незважаючи на вроджену недугу, із цим гаслом впевнено йде по життю, пише Tenews.te.ua.

Андрій народився завчасно, лікарі приголомшили батьків, що у їхнього первістка вроджена катаракта очей. Першу операцію в інституті Філатова, в Одесі, Андрій переніс ще немовлям, маючи півроку від народження, згодом було ще кілька оперативних втручань, завдяки яким він хоча б трохи може бачити світ й давати собі в ньому раду.

Напевно, у чималому селі важко знайти більшого життєлюба та компанійську людину, як Андрій. Він напам’ять знає, коли у кого з односельців день народження, і не лише особисто їх вітає з уродинами, але спеціально для кожного замовляє музичне привітання на радіо. А коли іменинник – Андрій, то телефонні дзвінки в хаті не стихають до глибокої ночі. Завдяки своїй веселій вдачі та добродушності Андрій Левицький має багато друзів. А ще доброводчани часті гості на тематичних вечорницях, які Андрій регулярно організовує у себе на обійсті з піснями й танцями, смачними частуваннями. На таких вечорницях поталанило побувати й мені. Маючи від народження неабиякий музичний слух та творче обдарування, Андрій самотужки навчився грати на кількох музичних інструментах. Чоловік на слух може підібрати будь-яку мелодію і вже за кілька хвилин заграти та заспівати її на баяні, акордеоні, піаніно чи на електричній іоніці. Те, що їхня дитина має хист до музики, батьки пані Марія та пан Віктор зауважили, ще коли Андрійко був немовлям. Вже у три рочки він вистукував такт на всіх предметах і поверхнях, до яких міг дотягнутися і які були спроможні видавати хоча б якісь звуки. Тоді ж намагався грати на піаніно.

З віком його дитяче захоплення музикою не лише не пригасло, а навпаки переросло у справжню пристрасть. Зараз Андрій не уявляє свого життя без музики, він увесь час або слухає її, або грає, або створює власні мелодії і навіть пісні. На вечорницях він заграв на акордеоні власні твори – вальс та «Пісню для мами», яку ще й сам заспівав, подарувавши своїй найріднішій людині. Загалом того вечора у Андрієвому виконанні пролунало декілька десятків українських народних пісень, авторських пісень української естради 60–70-тих років, які по праву вже стали народними, еталонами любовної лірики. І кожну пісню доброводівський музикант-аматор виконував на різних музичних інструментах, акомпануючи собі то на іоніці, то на піаніно, то на акордеоні.

Крім музики, Андрій полюбляє читати, особливо зарубіжну літературу. З огляду на те, що хлопець має поганий зір, читає він не звичайні книжки, а написані для слабозорих та незрячих людей спеціальним шрифтом Брайля. Тому Андрій змушений замовляти собі книги поштою або через інтернет. Є в Андрія улюблена книжка, котру по кілька годин він читає щодня – це Біблія. Саме в Святому Письмі та в молитві, якій він приділяє теж левову частину свого часу, чоловік черпає сили до життя. Андрій дуже побожний, любить ходити до церкви, читати та слухати релігійні книжки, записи реколекцій, пісні, передачі. Особливо подобаються йому передачі, які звучать на християнському радіо «Світанок», адже там ще й працює ведучим його друг та односелець, актор тернопільського драмтеатру Михайло Павлентій.

Щороку, з травня до жовтня він сам пішки чи велосипедом їздить до чудотворного джерела у Чумалях, щоб скупатися у цілющих водах, де в молитві та роздумах проводить чи не цілий день. Чоловік зізнається, що біля джерела він відчуває сильну благодать Божу, яка лікує його тілесні та душевні рани, допомагає позбутися поганого настрою, наповняє новими силами та енергією. – Мені так добре біля джерела, таку благодать відчуваю, що сидів би там цілими днями, – запевняє Андрій Левицький. Любов до Бога хлопцеві прищепили монахині, які провадили недільну школу під час його дев’ятирічного навчання у Львові, в інтернаті для незрячих.

Про навчання у Львові у Андрія залишилися найтепліші спогади, там викладали не лише різноманітні дисципліни, але й допомогли розвинути його музичний дар(відвідував музичну студію), навчили вихованців доглядати за собою, утримувати в чистоті та порядку свій життєвий простір. Ці навики, любов до чистоти та порядку Андрій переніс у своє життя поза інтернатом, розповідає його мати Марія. А ще Андрій полюбляв, коли до них у заклад приходили цікаві гості, особливо артисти із Львівської філармонії, та гурт «Не журись». – Андрійцьо – надзвичайно добра і лагідна дитина, він ніколи не ляже спати, допоки не поцілує нас з батьком і не побажає спокійної ночі. Він дуже чуйний, турботливий, вдячний, ніколи не забуває робити мені компліменти, казати, як сильно він мене любить. І я його безмежно люблю. А ще полюбляє чаювання, цю звичку він перейняв від батька Віктора. Тому щовечора у нас справжня чайна церемонія, Андрій сервірує стіл й усіх пригощає різними видами чаїв, які власноруч заварює, – розповідає про вподобання сина пані Марія. Андрій Левицький може похвалитися ще й прекрасною пам’яттю, він з легкістю вивчає напам’ять і прозу, і вірші. Крім музичного обдарування, Андрій ще й має здібності до поезії, сам пише вірші про Бога, про природу, про Україну. Попри поганий зір, Андрій не відчуває себе інвалідом і ніколи ні на що не нарікає, сам доглядає за собою, допомагає батькам по господарству, на кухні, дуже любить спілкуватися, запрошуючи друзів додому на тематичні вечорниці, на біблійні бесіди, або сам відвідує товаришів у Мишковичах, Тернополі, Березовиці. І коли у нього хтось запитує, як йому вдається залишатися у цьому нелегкому житті таким життєрадісним оптимістом, він охоче ділиться секретом свого світовідчуття, своєю філософією життя: «Не зважати на труднощі, ніколи не здаватися, жити сьогоднішнім днем і за все дякувати Богу».

Наталка Парова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*