Історія про те, як втративши все, людина знайшла сили почати нову справу

Історія про те, як втративши все, людина знайшла сили почати нову справу. валерій грек, грант, допомога, переселенец, інвалідність, outdoor, ground, sky, tree, clothing, man, jeans, person, trousers, footwear. A man standing in a garden

Історія про те, як втративши все, людина знайшла сили почати нову справу. валерій грек, грант, допомога, переселенец, інвалідність

Чоловік на фото був забавним. Шорти, кури, непривабливий пейзаж. Посміялися. А потім я дізналася про його життя. Добре кепкувати, сидячи в спокійному, комфортному місті. Коли і опалення вже включено. І начебто є складнощі, але не такі, щоб уже дуже жити заважали.

Валерій Грек з сім’єю жив в Докучаєвську – це 30 кілометрів на південь від Донецька. Працював таксистом, садив город, вів підсобне господарство. Перебудував будинок, крихітний і без зручностей, у великий і комфортний.

А у 2014 році в Докучаєвськ прийшла «нова влада» – чужі люди зі зброєю і в камуфляжі. Вели себе при цьому як звичайні бандити.

Чекали, що все це закінчиться як страшний сон. Не закінчилося. І тоді Валерій разом з дружиною, донькою і маленькою онукою зібрали речі і поїхали із захопленого бойовиками міста.

Особливого вибору, куди їхати, не було. Приїхали на малу батьківщину дружини, в Новий Донбас Добропільського району. Знайшли порожній напівпокинутий будинок і ділянку землі.

Я от завжди думаю, дізнаючись такі історії, як люди відразу позбавляються всього? Того, що становило їхнє життя ще вчора. Помідори на грядці, фотографії у сімейному альбомі, розмови з сусідами, загальні свята… І все – нічого немає. З нуля. На чужому місці.

Валерій, його дружина і дочка – всі мають інвалідності. Багато що їм дається значно важче, ніж будь-кому з нас.

Навесні посадили город і купили курей. З’явилося м’ясо, яйця, навіть щось вдалося продати.

А потім Валерій дізнався, що благодійний фонд «Карітас» надає матеріальну допомогу переселенцям на розвиток. Він написав заявку, отримав 15 тисяч гривень і купили 100 курей-бройлерів, 100 несучок, годівниці, корм, необхідний інвентар.

І тут Валерій захопився. Він знайшов спеціалізовані форуми в Інтернеті, почав експериментувати з передовими досягненнями. В результаті продукція вийшла дорожчою, але відразу з’явилися постійні покупці, які оцінили якість. І стало зрозуміло, що маленькі масштаби господарства не можуть задовольнити попит.

І Валерій знову почав шукати можливості. Знайшов проект ЄС, знову подав заявку, пройшов тренінг і отримав грошовий грант. На ці гроші купив мотоблок і роторну косарку.

Це окрилило. Сім’я зважилася на маленький бізнес. Купили по сусідству будинок, який постраждав від пожежі. Підремонтували і влаштували пташник.

Валерій почав стежити за різними можливостями, які надають європейські програми в Україні для підтримки ВПО.

Побачив програму чеської гуманітарної організації «Людина в біді», написав проект. Але відповіді не отримав. Ще пару разів написав – мовчання. Він знайшов контакти і подзвонив. Запросив приїхати і переконатися, що він трудитися, щоб утримувати сім’ю і розвивати бізнес, а не заради спортивного інтересу і «проїдання» грошей.

Звичайно, йому пішли назустріч. За ці гроші він придбав інкубатор, генератор і холодильну камеру.

З 2014 року Європейський Союз надав 340 мільйонів євро для подолання наслідків конфлікту на сході України. Ця допомога здійснюється за допомогою понад 50 проектів, спрямованих на відновлення інфраструктурних об’єктів, розмінування територій, надання психологічної допомоги постраждалим від конфлікту, підтримку переселенців і багато іншого. Головне завдання проектів ЄС – дати можливість українцям, які опинилися в складних обставинах через конфлікт, змінити своє життя на краще.

Валерій багато спілкується з людьми і добре вивчив ринок. У планах – закупити і розводити перепелів і зайнятися вирощуванням часнику. А ще закінчити облаштування будинку, зробити капітальними всі госпбудівлі, докупити дещо з професійного обладнання, в першу чергу – зернодробарку.

«Мені 54 роки, і я не можу похвалитися богатирським здоров’ям, – розповідає Валерій Грек. – Тому я не збираюся до нескінченності розширюватися. Я тверезо оцінюю свої можливості і бажання. Але якщо у мене вийде те, що я задумав, це дасть мені можливість забезпечувати сім’ю, дочку, допомагати ростити внучку, і, можливо, забезпечити роботою ще кількох людей.

Ви знаєте, я тепер розглядаю фотографії цієї людини з теплотою, надією і повагою. Втративши звичний уклад, з інвалідністю та без грошей, він і його родина знайшли сили почати нову справу, і у них виходить. Цвяхи б робити з цих людей, вже воістину.

Зоя Казанжи
журналістка, письменниця, радник із комунікацій в агенції E’COMM

За матеріалами новинного сайту Остров. Фото Дмитра Лук’яненка

«ЗІК»

Напишіть відгук