На «комп’ютерній» нозі

На «комп’ютерній» нозі. протез, person, indoor, legs, feet, clothing, footwear, exercise device, high heels. A person sitting on a motorcycle

На «комп’ютерній» нозі. протез

Боєць, який втратив кінцівку під Попасною, вже танцює

Сільська дискотека в Зозулеві на Вінниччині. Олександр Гудзь невпевнено і обережно витанцьовує, спілкується з товаришами, залицяється до дівчат і запрошує їх на повільні танці. На перший погляд, нічого дивного. Хлопцю лиш кілька тижнів тому виповнилося двадцять. Чому ж у вихідний день не відпочити душею та тілом? Нічого дивного, доки не дізнаєшся, що він отримав складне поранення під Попасною, дивом залишився живим, йому тричі намагалися пришити ногу, та все ж ампутували її… Як же він танцює? Олександру пощастило, він виявився першим українським бійцем, який отримав унікальний протез із багатофункціональним комп’ютерним суглобом. Розробили диво техніки спеціалісти на Вінницькому ортопедичному підприємстві спільно з японськими вченими

Про переваги «комп’ютерної» ноги хлопець може розповідати годинами, хоча кілька місяців тому він про таке навіть і не мріяв.

— Коли мені сказали про протез, я навіть не повірив. Думав, що таке лише за кордоном можливе. Я ж уже без палички можу обходитись, уявляєте? Коли йдеш — ніби здорова нога, — захоплено розповідає Олександр. — Самостійно подорожую Україною, навчаюсь, допомагаю по господарству, зустрічаюсь із друзями. Якщо чесно, то я практично не відчуваю, що на протезі. Я вже був звик до того, що пересуваюсь на інвалідному візку, радів, що взагалі вижив, а тут такий подарунок до 20-річчя. День народження вже святкував на двох ногах. Мені допоміг випадок. Виявилося, що директор Вінницького експериментального протезно-ортопедичного центру прочитав про мене статтю в одній з місцевих газет. Його зачепила моя історія, і він вирішив допомогти.

Протезисти пообіцяли Олександру, що з цим протезом він зможе бігати, швидко підніматися сходами і навіть трішки м’яча поганяти… Хлопець робить усе, аби ці обіцянки ні в кого не викликали сумнівів. Годинами займається у спеціальній залі, старається якомога більше ходити і робити все без сторонньої допомоги.

— Особливість протеза в тому, що в колінний механізм вмонтовано мікропроцесор. Він запам’ятовує особливості ходи людини — ширину кроків, розподілення навантаження, враховує вагу і зріст людини, — коментує Наталія Ватуля, головний інженер Вінницького експериментального протезно-ортопедичного підприємства. — Електроніка зберігає у пам’яті всі дані про пацієнта, а потім відтворює їх автоматично. Вдягаючи такий протез, людина за деякий час взагалі забуває про його існування. Раніше такі протези ставили лише за кордоном. Так збіглося, що електронний суглоб від японської компанії запропонували якраз у той час, коли на заводі виготовляли протез для Сашка. На підприємстві є свій стаціонар. Там перебувають ті, кому готують протези. Олександр був серед них наймолодший. Вирішили саме його протез обладнати японським модулем.

Олександр Гудзь служив гранатометником у 59-й мотопіхотній бригаді під Попасною. 23 липня його блокпост обстріляли із ворожої артилерії. Після цього надійшла команда: «До бою!» Під час чергового обстрілу хлопець не встиг вчасно забігти у бліндажі, отримав численні осколкові поранення.

— Мені кричали: «Біжи сюди! Швидше!» — згадує Сашко. — А як бігти! Я навіть встати не міг. Проповз кілька метрів, почав втрачати свідомість від сильної кровотечі. Перед тим, як знепритомнів, помітив, що нога якось неприродно вивернута, і подумав: «Невже це все?» Але про себе в той момент не думав, лише про рідних та бойових побратимів. Пам’ятаю, як мені кричали: «Не спи! Не спи!», та очі заплющувалися самі собою. У Попасній лікарі намагалися врятувати ногу. На жаль, не вдалося. Надто складною виявилася травма, відтак — ампутація. Серед бойових побратимів важко було знайти донора, адже в мене рідкісна четверта група крові. Але, на щастя, такого знайшли. У вертольоті я прийшов до тями. Розплющив очі, побачив свою ногу у поліетиленовому пакеті й знову втратив свідомість.

У Харківському госпіталі Олександр був у розпачі. Як жити далі? Як служити, працювати, вчитись?

— Відчай я подолав досить швидко, — продовжує воїн. — До того ж у шпиталь постійно приходили волонтери, я познайомився з хлопцями без рук, ніг, паралізованими, які посміхалися, закохувались, одружувалися, раділи життю. А я тільки одну ногу втратив. Головне, що живий, а з рештою впораюсь.

Олександр зізнається, що він не надто балакучий, адже через контузію багато чого не пам’ятає. Та як би страшно і боляче не було, він не шкодує, що вирішив пов’язати своє життя з армією. З кожним днем хлопець почувається дедалі впевненішим і щасливішим.

— З радістю прийняв запрошення до школи і коледжу, аби провести урок патріотизму, — каже Олександр. — Минуло не так багато часу, я не до кінця відновився, та для мене це найкраща реабілітаційна терапія.

У майбутньому Сашко вирішив пов’язати своє життя з військовою службою, наскільки це буде можливо. «Досить уже відпочивати», — каже герой нашої зустрічі.

Анастасія Олехнович

«Народна армія»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*