“Нас у палаті було восьмеро, шестеро померли”

“Нас у палаті було восьмеро, шестеро померли”. олег іваненко, паралимпиец, реабілітація, травма хребта, інвалідний візок

З травмою хребта виживають 80 відсотків людей, пише Gazeta.ua

З дитинства знав, що хочу керувати підприємством, великою кількістю людей. Так і складалося – я був капітаном багатьох збірних спортивних команд.

Шкільний список книжок на літо прочитував Увесь. Корисну інформацію людина засвоює тоді, коли читає те, що їй не дуже цікаво. Треба себе примушувати це робити. Жодної користі від детективного чи бульварного роману немає. Людина лише думає, що розвивається, насправді – деградує.

Улітку 1995 року відпочивали з друзями на Десні. Розганялися і стрибали з мілкого Любеча в глибоку Десну. Під вечір друзі розійшлися, а симпатична дівчина прийшла купатися. Я хотів показати клас. Та не дострибнув до глибокої води півтора метра – вдарився головою об мілину. Отямився одразу. Розплющив очі: небо темно-синє і вода по мені тече. Хвилини за півтори зрозумів, що відбулося. Тіло не рухалося, лише трохи відчував руки від плеча до ліктя. Закинув їх за голову й занурив у пісок – вони стали гальмами-якорями, щоб не так швидко затягувало на глибину.

Намагався поворушитися, але нічого не виходило. Міг лише підняти руки, а вони падали на голову. Болю не було.

“Нас у палаті було восьмеро, шестеро померли”. олег іваненко, паралимпиец, реабілітація, травма хребта, інвалідний візокОлег Іваненко, 40 років, юрист, паралімпієць. Народився 29 грудня 1978 року в Броварах на Київщині. Батько працював на Броварському заводі порошкової металургії, мати була касиром. 16-річним травмував хребет. Пересувається в інвалідному візку. Закінчив факультет міжнародної економіки і права Київського національного економічного університету. Із 2003 року працює приватним нотаріусом. Майстер спорту з плавання. 2007-го встановив світовий паралімпійський рекорд – проплив 50 метрів батерфляєм без дихання. 2008-го створив товариство інвалідів ”Прагнення”. Голова громадського політичного об’єднання ”Київська обласна асамблея інвалідів”, депутат Київської облради. 2017-го потрапив до Книги рекордів України – за 36 годин 6 хвилин без сну здолав три етапи серії змагань із тріатлону Ironman. Торік переплив Босфор. Цьогоріч – Ла-Манш. Улюблений фільм – ”Водний світ” режисера Кевіна Рейнольдса, книжка – повість ”Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон” Річарда Баха. З їжі найбільше смакує полуничний компот із батоном. Захоплення – риболовля, покер. Живе в Броварах на Київщині. Неодружений

Кликати на допомогу не хотів. Це виглядало б по-дурному: лежить здоровий хлопець на мілині і кричить: “Памагітє!” Потім таки спробував кричати, але голос пропав, міг лише шепотіти. Чув, як десь грала музика. Кілька разів непритомнів. Подумки прощався з рідними. Розумів, навряд чи мене до ранку знайдуть. Затягувало на глибину, а там у мене не було шансів вижити. Міркував: якщо донесе до Десни, треба швидко глибоко вдихнути і ковтнути води – і завершити цю історію.

Знайшли рибалки. Пояснив їм, що в мене травма шиї. Попросив покласти на рівну поверхню й не рухати. Поклали на якісь двері. До приїзду “швидкої” мене ніхто не чіпав.

У лікарні температура 40 градусів не спадала 40 днів. Через це мене не бралися оперувати. Я з батьками впросили медсестру написати нижчу. Хірург дивувався: “Щось він гарячий”. Якби не прооперували, не вижив би. Мав сильний запальний процес. Треба було все вичистити – повиймати уламки розтрощеного хребця, щоб не тиснули на спинний мозок.

Це була надскладна операція – робили витягування шиї, ставили штифти, свердлили голову. Все – без наркозу, його не можна було робити. В зуби дали дощечку. В черепі просвердлили дві дірки, щоб поставити скобу. Замість п’ятого шийного хребця вживили трансплантат, який випиляли зі стегнової кістки. Його ставили через горло, щоб не ушкодити спинний мозок. Усе прижилося чудово.

Щойно прийшов до тями, одразу попросив повісити над собою резинку – займатися. Знав, що для реабілітації потрібні фізичні навантаження. Перша гантель важила 200 грамів – батько прив’язував її до моїх рук. Зараз тягаю по 30 кілограмів і більше. Тренувався щодня по 10 годин.

Лікарі казали, що зможу сидіти через рік. Сів через два місяці. Непритомнів сім років, коли приймав вертикальне положення чи піднімали спинку ліжка. Це особливості травми шиї. Та тепер вестибулярний апарат працює відмінно.

На третій рік я зміг самостійно пересідати з ліжка у візок. Ставав на ноги вісім років. Це був час активної фізичної реабілітації – сльози, піт, криваві мозолі. При травмі шиї порушена терморегуляція, тому потовиділення відсутнє. Доводив себе до такого стану, що починав пітніти.

З такою травмою виживають 80 відсотків людей. Нас у палаті було восьмеро, шестеро померли. Коли стало трохи легше, із сусідом по лікарняному ліжку грали в шахи – фігури пересували носами.

Батько звільнився з роботи, щоб доглядати за мною. Записував у зошит усе, що говорили й робили реабілітологи. Вибрали 13 найефективніших вправ. Наприкінці навчального року до нас додому прийшла комісія зі школи – і я склав випускні екзамени. В інститут батько возив мене три роки. Заняття проходили на різних поверхах, однокурсники допомагали йому піднімати мене. Якось пішов у навчальну частину з тортом і спитав, чи можна проводити заняття на одному поверсі. Нам пішли назустріч.

Батько купив старий Mercedes, зробив ручне управління. Оскільки пальці не працюють, кермо тримаю тильною частиною долонь. Якось уже на новому Mercedes доїхав із Броварів до Одеси за 2 години 52 хвилини.

Коли вперше виїхав на вулицю у візку, мене роздивлялися, жаліли, розпитували, що сталося. Знайшов спосіб абстрагуватися від цього. Треба поставити себе над ситуацією, зрозуміти, що ти – унікальна й непересічна особистість. Все інше не має значення.

Якщо в людини немає шкали пріоритетів, вона мінімум насторожує, максимум – не хочу з нею мати справу. Це небезпечні особи.

Даю відкриті уроки для старших школярів. Кажу, що в їхньому віці вже має бути сформована шкала пріоритетів. Розповідаю, як ставати успішним, як виходити зі складних ситуацій. Говорю: “Якщо Іваненко у візку зміг так багато досягти, то вам точно це вдасться, хоч поки що ви в це й не вірите”. Вони годину слухають, не відриваючись. Учителі потім кажуть, ще ніколи не було такого, щоб жодного разу не заглянули в телефон. Питаю: може, ви з ними не про ті речі спілкуєтесь?

Після певного періоду реабілітації сказали, що можу спробувати себе в паралімпійському спорті. Я сміявся: “Ну кинуть мене в басейн, і що я там робитиму? Я ж і на суші пальцем поворухнути не можу”. Але, коли почав самостійно робити багато справ, став думати, що плавання – не така й дурна ідея. Коли починаєш долати завдання, розумієш, що шлях не такий складний, як здавалося. 98 відсотків наших страхів не збуваються ніколи.

Можу затримувати дихання на 5 хвилин. Після травми лікарі порадили вправу для легень – дути у пляшку. Сусіди по палаті робили це 15 хвилин, а я дув протягом доби. Вважаю, що немає спадковості. Усе в собі можна розвинути до неймовірних висот. Встановив рекорд – проплив 50 метрів батерфляєм без дихання. Мало хто з професійних плавців може це зробити. Хоча перша спроба закінчилася клінічною смертю – за 5 метрів до фінішу не вистачило кисню, знепритомнів. Серце зупинилося на півтори хвилини.

До змагань з тріатлону Ironmen готувався рік. Останні чотири з половиною місяці – з повним навантаженням.

Це щоденні дворазові заняття плюс тричі на тиждень басейн. Ранкове тренування починав о 5:00, закінчував о 8:00. На хедбайку проїжджав 21 кілометр, після роботи – вечірнє заняття. Перші дні цією ручною веломашиною міг подолати пару кілометрів. Загалом намотав на хедбайку понад 2 тисячі кілометрів. Жартую: до Лондона я вже доїхав.

Я був спокійний за плавальний етап, не хвилювався за майже 200 кілометрів дорожнього. Переймався за 42 стадіонні кола, бо ж монотонно. Налаштовував команду розповідати під час марафону у візку анекдоти, веселі історії або співати.

Попросив, щоб останні 10 кіл мене ніхто не супроводжував – хотів подумати. Після 36,5 години без сну фізично навіть не вичерпав половини своїх можливостей. Після марафону попив кави і поїхав на зустріч із дівчиною.

Торік переплив Босфор – 6,5 кілометра. Це був масовий старт – чотири тисячі людей рушають одночасно. Штовхаються, лізуть на голову, хтось по тобі пропливає, через когось – ти. Вкластися треба у 2 години. Я проплив за годину 51 хвилину. 1200 здорових людей не змогли. Зі мною плив тренер, направляв. Наприкінці потрапили у зворотну течію – 20 хвилин бовталися на місці. Мене вже організатори хотіли забирати в човен. Але таки вдалося обійти ту течію вздовж берега і вкластися в час.

Цього року перетнув Ла-Манш – 62 кілометри за 18 годин. Стартували з Англії. Туди дісталися поромом. Величезні чайки вели себе безпардонно. Бачив, як одна сіла на Range Rover і довбала дах дзьобом. Переймався, що чайки сідатимуть і на мене, але я гріб так швидко, що вони не наважувалися. Стартував об 11:00. Сонце було таке агресивне, що спалив обличчя, було в пухирях. Вночі температура води опускалася до 12 градусів. Як тільки зменшував швидкість, ставало холодно. Іноді здавалося, що волосся змерзло. Коли зупинився, щоб поїсти, тренер спустився до мене з корабля. У нього від холоду так дрижали руки, що не міг потрапити пляшкою мені до рота. Вона билася об зуби, суп розмазувався по обличчю. Годували лише тричі. Наступні рази тренер одягав гідрокостюм.

Уночі здавалося, що час зупинився. Вдень ще були якісь розваги – сонце, хмари, звуки. А в темряві орієнтувався лише на прапор, який тримав тренер. Іноді втрачав його з поля зору і довго шукав очима.

Механічних ушкоджень було багато – пухирі на обличчі, спухло горло, два дні не міг розмовляти. На тілі мав два десятки саден, які натер гідрокостюмом. Але організм витримав – не порвав жодного м’яза, не відмовив жоден внутрішній орган, не було судом і гіпотермії, серце витримало.

Солона вода все одно потрапляла в організм. “Набрав ” її літрів 6. Потім пив дуже багато прісної води, щоб нирки не зупинилася – від солоної вони відмовляють. Руки боліли так, що не міг на них спертися.

За 24 роки я не застібнув жодного ґудзика. Можу це зробити, але буде дуже довго. Тому не витрачаю на це часу. Жодного разу самостійно не зробив собі зачіски, яку називаю козацьким чубом, посадженим по моді. Хоча в походах, коли ми з друзями сплавляємось на байдарках, роблю все сам.

Вікторія Майстренко

Напишіть відгук