Незрячий спортсмен стрибає з парашутом і “літає” на йогі

Екстремал. Василь любить випробувати себе на міцність: нещодавно стрибнув з парашутом.

Шибайголова з Броварів

Броварчанин Василь Закревський – майстер спорту України з паратріатлону, призер багатьох чемпіонатів світу та Європи, масажист, до якого шикуються черги, реабілітолог та громадський діяч. І він абсолютно нічого не бачить. Василь розповів “Сегодня”, як йому вдається жити на повних вітрилах.

ПРО СЕБЕ

Зір я втратив в 6 класі, а до того приблизно два роки він поступово погіршувався. Була травма, потім невдало впав, в результаті лікарі допомогти не змогли. Коли перестав бачити, то до 9-го класу сидів удома, думав, що життя скінчилося. Зникли друзі, від мами теж всі відвернулися, ми, як у вакуумі, були. Тільки вчителі зі школи приходили займатися уроками. Потім в 15 років я зрозумів, що досить жаліти себе, потрібно щось робити і бути корисним суспільству. Закінчив курси масажу і курс “Оператор комп’ютерного набору”. Вивчив шрифт Брайля буквально за кілька тижнів, щоб вчитися. Пішов в медучилище на “Сестринську справу і масаж”. На заняття мене привозила мама, сиділа і чекала. Дякую їй величезне. Потім вже вступив до університету на факультет “Фізична реабілітація”. Зараз ось входжу в нашу параолімпійську збірну, працюю масажистом.

ПРО СПОРТ

У 18 років я прийшов в басейн, щоб не було проблем зі спиною. Мій перший тренер Тарасов Валерій Петрович тоді сказав: “У тебе все вийде, займайся серйозно”. Я з ним погодився і почав працювати. Потім у мене з’явився інший тренер, Стельмах Анжела Олександрівна, яка запропонувала займатися тріатлоном (плавання, велогонка і біг по шосе). Вона ж познайомила мене з Ромою Королем – моїм другом і гайдом. Це мій зрячий партнер, з яким ми виступаємо разом. Перший наш міжнародний старт був в 2013 році на чемпіонаті Європи. Ми зайняли 1-е місце, але нас дискваліфікували за неправильну прив’язку. Ми пливли, зв’язані пояс до поясу, а за правилами прив’язка повинна була бути від його пояса до моєї ноги. А в 2013 році країна відправила нас до Лондона на Чемпіонат світу, ми там зайняли 2-е місце. Зараз готуюся до параолімпійських ігор в Токіо в 2020 році.

Разом з гайдом і другом.

ПРО БІГОВИЙ КЛУБ ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ

Якось після змагань нам з Ромою прийшла в голову ідея створити клуб бігу для незрячих. Їх дуже важливо залучати до спорту: біг надає таким, як я, впевненість в собі, допомагає краще орієнтуватися в просторі. І в 2014 р. я заснував клуб Guide Runner, в якому слабозорі і незрячі спортсмени бігають в зв’язці зі зрячими гайдами. Тепер два рази в тиждень у нас тренування: влітку на стадіоні, а взимку на манежі. Ще я відкрив неприбуткову організацію ОНЛАЙН, яка розшифровується як “Організація незрячих людей, активних й незалежних”. Тут вчимо GPS-навігації, орієнтації з тактильною тростиною, спеціальним комп’ютерним програмам, англійської.

ПРО НАДЛИШОК ЕНЕРГІЇ

У мене є теорія, чому здорові люди займаються дурницями (п’ють, страждають, що у них все погано, роблять спроби суїциду). Я вважаю, що це все через надлишок енергії. Тому їм нудно, і вони починають всякі дурниці робити. Коли людина стикається з якоюсь проблемою, наприклад, зі здоров’ям, то вона вже мотивує на вчинки і зростання. Я вважаю, що кожному дається 24 години на добу і 7 днів на тиждень, щоб він цей час провів з користю: зайнявся справжніми добрими ділами, допомагав комусь, працював над собою.

Флай-йога. Подобається відчуття невагомості під час занять.

ПРО ВІЛЬНИЙ ЧАС І МАСАЖ

Його не так багато. Коли холодно, я тренуюся вдома на біговій доріжці або велостанку. До Києва доводиться їздити майже кожен день: постійно то справи якісь, то тренування. Коли масаж роблю або займаюся на біговій доріжці, то книжки слухаю. Ще мені подобається флай-йога, ось уже рік нею займаюся. Щороку підвищую кваліфікацію: якісь нові курси з масажу проходжу. Ось нещодавно навчився кінезіологічному тейпуванню: на м’язи наклеюють спеціальні стрічки, щоб їх підтримувати.

ВРАЖЕННЯ ВІД ЗУСТРІЧІ

Поговорити з Василем виявилося справою непростою, він насилу звільнив в своєму графіку 40 хвилин для інтерв’ю. Нас постійно переривали дзвінки, частину з них не можна було проігнорувати. Вася виявився дуже стриманим і скромним. Йому не дуже подобалося відповідати на питання про досягнення, а ось про свої проекти говорив багато і з задоволенням. Вразило, що він все робить дуже швидко: комусь відповідає по телефону, одразу ж набиває повідомлення в “Фейсбуці”, збирає рюкзак, запитує у мене, якого кольору шкарпетки.

У кімнаті на одній зі стін сотні медалей. Поки Вася десь бігав, його мама розповіла, що спочатку він нікому не говорив про перемоги, ховав нагороди в дальній ящик комода. Але якось його друг прийшов в гості і зробив спеціальну планку, на яку медалі тепер і вішають. Причому тут все упереміш: за успіхи як масажиста, так і спортсмена.

Вже після інтерв’ю Вася попросив мене довести його до зупинки і посадити на маршрутку, пояснив, що на вокзалі його забере зрячий друг, з яким вони разом поїдуть і будуть бігти в тандемі. Я морально приготувалася до повільного шляху з паличкою на півгодини мінімум. Але виявилося, що мені навіть довелося мало не бігти за Васею. Хвилин через сім я видихалася і запросила пощади: “Дай віддихатися”. “Ти втомилася чи що?” – Щиро здивувався мій спортивний супутник. На прощання він поцікавився: “Ти з парашутом стрибала?”. Кажу: “Ні, страшно”. “Ну і даремно, це дуже прикольно. Я раз стрибав і думаю ще раз”. Прийшовши додому, я зайшла на його сторінки в соцмережах і була вражена: звіти з десятків країн, фото з забігів і змагань, на велосипеді, в басейні, в театрі, в зоопарку. Рідко зустрінеш людину, що живе таким насиченим життям. Дякую, Вася, що показав, що таке жити на повну котушку.

Лось Олена