Одне покликання на двох

Миколаївські чоловіки, які вижили у воєнному пеклі на Донбасі, допомагають побратимам

До війни на Донбасі миколаївці Олександр Терещенко та Олег Кравець ледве були знайомі. Майже однолітки, вони знали один одного лише через спільних друзів і завдяки мирним проектам, у яких брали участь. Не зустрілися й на сході. Кожен пішов захищати країну добровольцем. Служили в різний час і в різних підрозділах 79-ї бригади. А коли повернулися до Миколаєва, доля їх звела. Обидва зазнали важких травм, тривалий час проходили реабілітацію й адаптувалися до реалій мирного життя, а згодом разом з однодумцями створили громадську організацію «Асоціація учасників та інвалідів АТО», щоб допомагати таким, як і самі. Спільна справа стала початком міцної чоловічої дружби.

Зліва направо: Олександр Терещенко, Ілля Шполянський, Олег Кравець — засновники Асоціації учасників та інвалідів АТО. Фото надане автором

Служили два товариші

Герої й сюжет старого кіно мало нагадує миколаївських чоловіків з нашої історії. Об’єднує лише те, що Сашко, як і один з персонажів фільму, працював відеооператором. А ще те, що для Олександра й Олега, як і у фільмі, все почалося з Криму. У рік, коли «зелені чоловічки» вторглися на український півострів, кожен з чоловіків зрозумів, що настав їхній час боронити Україну.

— Уперше потрапив на війну, яка ще не була війною, в Чонгарі, — розповідає Олег Кравець. — Там відчув, що ми не здамося. Почав їздити з волонтерами, возив найнеобхідніше нашим хлопцями. Згодом записався добровольцем, направили в розвідку.

Географія бойового шляху Кравця широка — від селища Спартак до Волновахи. Його бригада стояла в три лінії оборони. Усі Олег пройшов. Найнебезпечнішими були напрямки: Невельське, Красногорівка і Мар’їнка. Там, де ворог завдавав найстрашніших ударів, де намагався прорвати лінію фронту. Не вдалося зокрема й завдяки героїзму Олега Кравця. В одній з військових операцій Олега було важко поранено, йому ампутували ногу.

Народився він у селі Шляхова Вінницької області. Батько працював агрономом, мати зоотехніком. Вони мріяли, щоб син пішов у педагогічний інститут, бо мав досягнення і в спорті, і в навчанні. Але Олег вирішив стати будівельником. Рідною для нього й родини стала Миколаївщина. Ніколи не був байдужим до подій у країні. Учасник двох Майданів, громадський активіст, правозахисник, бореться з несправедливістю, за краще життя українців.

Миколаївець Олександр Терещенко здобув спеціальність учителя історії й суспільствознавства. Але пішов у журналістику, став першокласним оператором, працював на центральних телеканалах. У жовтні 2014-го про нього дізналася вся країна. «Кіборг» Олександр Терещенко врятував життя багатьом хлопцям. Він взяв у руки гранату, що влучила в укриття, і спробував її викинути. Вона розірвалася в руках. Сашкові відірвало праву руку повністю і кисть лівої. Пошкоджено обличчя та очі. Страждання не зломили бійця. Він живе, мріє, жартує. Тоді ще казав: «Уявіть: тепер можу комусь й руки не подати».

Торік Олександрові Терещенку запропонували поділитися досвідом і вмінням в Академії патрульної поліції на посаді заступника начальника соціально-гуманітарного напряму. Він погодився і не шкодує. Його зацікавила ідея готувати нове покоління українських поліцейських. «Уже пізно перевиховувати нинішніх капітанів, майорів, полковників, — переконаний Олександр. — А тих, кого наберемо, можна виховати чесними, патріотичними, професійними. У цьому й полягає мета створеного закладу. Хочеш стати офіцером поліції — послужи патрульним, прояви себе, зрозумій, що це твоя професія. Виховати поліцейського за покликом серця — таке наше завдання».

Щире прагнення поліпшити суспільне життя у країні об’єднало бійців. А ще їх об’єднала творчість. Олег Кравець пише вірші громадянської тематики. Олександр Терещенко почав малювати. Удвох довели, що талановита людина талановита в усьому.

Свої йдуть до своїх

Буває, що одна й та сама ідея виникає одразу в кількох людей. Саме так сталося і з появою в Миколаєві Асоціації учасників та інвалідів АТО. Після тривалого відновлення здоров’я Олександр Терещенко, Олег Кравець та Ілля Шполянський вирішили об’єднати колишніх бійців, щоб допомагати їм адаптуватися до нормального життя. Адже прийшовши з фронту, не всі бійці сприймають мирне життя з тими серйозними змінами, що відбулися у країні. — Коли всі ми ще лежали у шпиталях, стало зрозуміло, що вистояти поодинці складно, — згадує Олег Кравець. — Сила — в об’єднанні, у дружній допомозі. Слід було провести величезну роботу з реабілітації, допомоги бійцям з оформленням документів, наданням юридичної, соціальної допомоги. Воєнкомати не справлялися. Хлопці поверталися додому хто з пораненнями, хто з моральними травмами. Треба було лікувати ці рани. Найскладніше працювати з родинами загиблих: тремтіли руки, не вистачало ні сліз, ні слів. Згодом налагодили роботу в асоціації, розставили пріоритети: працевлаштування, організаційна робота, юридична підтримка, взаємодія з органами влади, соціальна й медична допомога, робота з родинами загиблих, патріотичне виховання молоді, волонтерська робота.

Один із проектів, яким гордяться активісти асоціації, — бізнес-інкубатор. Тут навчають колишніх воїнів основ бізнесу, написання бізнес-проектів та відкриття власної справи. Олександр Терещенко розповів, що, на диво, без проблем виграли грант під цей проект.

«Великих сум для старту не було, — ділиться він. — Проте переможець отримав 25 тисяч гривень на відкриття власної справи. Усього виграло п’ятеро хлопців. Нехай це невеликі суми, але для початку ці гроші допомогли. Перше місце тоді посів Роман Боярин із бізнес-планом з вирощування мідій. Тепер у нього вже є навіть власний міні-флот, він всерйоз розвиває справу. Пройшли бізнес-інкубатор інші бійці, які стали успішними підприємцями, виготовляють металоконструкції, працюють у будівництві, сільському господарстві, з IT-технологіями, виконують замовлення Міністерства оборони».

Асоціація започаткувала багато інших цікавих проектів, про що розповідають керівник громадської організації Олександр Терещенко і заступник Олег Кравець. За досвідом США, з яким ознайомився Олександр, створено ветеранський клуб «4-5-0». Армійською мовою це означає «все гаразд». Зародився рух «За ВДВ» і «За ветеранів до влади». Це абсолютно логічно, адже саме ветерани АТО як люди небайдужі, з активною життєвою позицією гостро реагують на виклики суспільства, резонансні події.

«Не можна, щоб нашу думку ігнорували в ухваленні важливих суспільно-політичних рішень, — переконаний Олександр. — Ми за зміни. Який сенс було воювати, якщо повернувшись сюди, бачиш, що все по-старому?»

Його підтримує Олег Кравець: «На жаль, буває, що колишні бійці отримали високі посади та стали дальтоніками. Вони бачать дійсність в інших кольорах, зраджують тим, хто воював і воює зараз. Іноді нас намагаються задобрити нагородами, зробити з нас весільних генералів, пропонують посади. Мені соромно за тих, хто не пройшов випробування».

Чоловіки, які внаслідок бойових дій отримали інвалідність, допомагають побратимам не лише як керівники асоціації. Під час зустрічей із першими особами держави та області не втрачаємо можливості поклопотатися про тих, хто сам не в змозі обстояти свої інтереси. Якось до Олександра звернувся доброволець, що воював у донецькому аеропорту. Його списали за медичними показниками. Не нагород чи пільг просив. Здоров’я відновив, тож просив допомогти повернутися на службу. «А на його запити була одна відповідь: звертайтеся до міністра оборони. Тоді замість бійця до очільника відомства звернувся Терещенко. Того самого дня хлопцеві зателефонували і повідомили, що його наказано взяти в армію протягом 24 годин». Так справжньому героєві допоміг справжній герой.

До спільної мети

І Олександр, і Олег — люди в миколаївському соціумі авторитетні. Про їхню звитягу знають друзі, їхні думки поважають навіть недруги, їхня принциповість і безкомпромісність — зброя, якої побоюються чиновники. Окрім спільної роботи в Асоціації учасників та інвалідів АТО, їх пов’язує боротьба за українську землю вже тут, де мир і спокій. Виявляється, і тут є де докласти зусиль. Чоловіки разом виступили за збереження унікальної місцевості — Національного природного парку «Бузький Гард».

Сталося так, що НAЕК «Енергоатом» намагається реанімувати проект 1960-х років і добудувати Ташлицьку ГАЕС. Внаслідок цього може піднятися рівень води в Олександрівському водосховищі до 20,7 метра, а під водою можуть опинитися гектари природного парку «Бузький Гард». Острів Гардовий — місце запорозької вольниці, залишки козацької церкви Святої Богородиці, археологічні й природні пам’ятки.

Олександр Терещенко родом з мальовничої Мигії, що на Південному Бузі неподалік атомної станції.

«Пам’ятаю ті місця, де купався в дитинстві, — розповідає. — Усе змінилося протягом кількох десятиліть. Річка поросла очеретом. Ми не можемо втратити ці дивовижні місця на догоду миттєвим економічним інтересам. Є глобальні сакральні речі, які маємо донести до майбутніх поколінь».

Олег Кравець очолив на Миколаївщині штаб опору затопленню Бузького Гарду. «Ми з Терещенком уже домовилися, — каже. — Якщо почнуть топити Гард, станемо з ним поруч на острові Гардовий, хай топлять разом з нами». Штаб, до складу якого ввійшли екологи, історики, краєзнавці, представники громадських організацій, вже зробив чимало. Зібрано майже 8000 підписів на захист заповідника «Бузький Гард». В 11 з 19 районів Миколаївщини депутати місцевих рад рішенням сесій звернулися до Кабінету Міністрів та Верховної Ради з вимогою не допустити підвищення рівня води. Борці за «Бузький Град» закликають усіх небайдужих підписати петицію, зареєстровану та опубліковану на офіційному сайті Президента України, «Про знищення історичної спадщини України на Південному Бузі».

Насамкінець. Захисники України продовжують боротьбу навіть у мирному житті. Вони виступають проти несправедливості й свавілля, проти корупції та беззаконня, проти намагань зрадити ідеали Революції гідності. Така в них місія. Болить їм за українську землю, майбутнє країни.

Олена Івашко

«Урядовий кур’єр»