Виграти в Паралімпіаді — це мрія, про яку я навіть не мріяв, — паралімпійський чемпіон Андрій Демчук

Спортивні ігри — важлива частина його життя, більше того, він знає, що таке здобувати перемогу не лише у олімпіадах, але й брати гору над своєю хворобою.

Паралімпійський чемпіон з фехтування Андрій Демчук під час лекції в УКУ розповів про свою життєву історію, виклики і звивистий шлях до перемог, про силу волі, відсутність почуття жалю до себе і про те, що нас загартовує і робить сміливішими. Журналіст Дивись.info занотував найцікавіше з виступу.

Про Паралімпіаду

Паралімпійські ігри придумали ще у 1960 році як можливість для реабілітації та для того, аби запропонувати новий сенс людям з інвалідністю. Був такий дядько Людвіг Гуттман (засновник паралімпійського руху, – ред), який сказав: “Що ви тут лежите, давайте стріляти з лука!”

Проте зараз це повністю професійний спорт, в якому, на жаль, але це правда, не завжди раді людям з важкими випадками, і в цьому нічого поганого нема.

Зараз йде багато розмов, щоб об’єднати олімпійські і паралімпійські ігри, адже світ рухається у сторону інклюзії

Зараз йде багато розмов, щоб об’єднати олімпійські і паралімпійські ігри, адже світ рухається у сторону інклюзії. Проте поки це економічно не вигідно. По-друге, не справедливо щодо спортсменів. Паралімпійці мають види спорту, які є близькі до олімпійських — плавання, легка атлетика, але є види спорту, які відрізняються. Наприклад, людина, яка плаває без ноги або без двох, ніколи не перепливе середньостатистичного плавця. Так само в легкій атлетиці пробували бігати. І був випадок, коли спортсмен з протезом дійшов до півфіналу, але це несправедливо, причому до здорових спортсменів, адже протези легші ніж ноги і чисто гіпотетично він має бути швидший, ніж здорова людина. Тому неможливо поєднати непоєднуване.

Про ампутацію

Коли я народився, в мене одна стопа була більшою за іншу. З часом це почало впливати на здоров’я, через те, що в одного боку тіла була більша потреба в крові, неправильно працювало серце. В 13 років в мене почались проблеми. І в 19 років все закінчилось ампутацією. В принципі після ампутації ноги мені стало легше. Чому легше, тому що, як не крути, людині комфортно, коли їй комфортно. Наприклад, в мене не було простої можливості взутися — це напружує, і не тільки тебе, а й навколишніх, адже для когось ти важкий рюкзак з цеглиною. Хотілось якось вирватись з цього стану.

Після цього вирішив зайнятись спортом. У Львові для занять людей з порушенням опорно-рухового апарату існували лише фехтування, стрільба з лука і настільний теніс. Я вибрав фехтування через динамічність та інтелектуальність.

Про виклики для людей з інвалідністю

Це такі ж люди, в яких обставини склалися певним чином. Вони теж хочуть відчувати себе повноцінними, мати стимули, чогось прагнути в житті. Вони теж мають паскудні характери. Людям з інвалідністю не потрібно нав’язувати допомогу, вони у разі потреби самі попросять. А по-друге, деколи варто спитати, чи потрібна допомога. Все решта – питання особистої дисципліни кожної людини. Якщо людина захоче, то досягне своїх цілей, змінить себе і світ навколо. Це не проблема, це просто стиль життя. А держава має забезпечити мінімально необхідний соціум — пандуси, транспорт.

Я не прихильник будь-якого роду пільг, бо вони не дають потреби людині давати самому собі копняк аби щось зробити.

Про своє «чому», досягнення і подальші плани

У мене була дитяча мрія — у складі національної збірної з футболу виграти чемпіонат, щоб ми обнімались, грав гімн. З часом вона переросла у більш загальну — реалізації себе як спортсмена, щоб прапор висів високо і грав гімн. Подорожі, прапор, форма, гімн — це те, що тримає мене в спорті.

Я тішуся, що у мене є прапор, який їздить зі мною з самого початку. Щоразу, коли приходжу на тренування, розкриваю чохол та бачу прапор. Це мій стимул.

У мене була дитяча мрія — у складі національної збірної з футболу виграти чемпіонат, щоб ми обнімались, грав гімн. З часом вона переросла у більш загальну — реалізації себе як спортсмена, щоб прапор висів високо і грав гімн. Подорожі, прапор, форма, гімн — це те, що тримає мене в спорті

Тому, все що відбулось зі мною протягом останніх років, це той план, який я реалізовую. Я не можу сказати, що хотів би на цьому зупинитися. Так, мені вже 30+ і звичайно, що фізично організм вже перелаштовується, але все ж хочеться ще раз потрапити на паралімпійські ігри. Загадувати, щоб ще раз там перемогти — це фантастика. Навіть потрапити туди це дуже важко. Відбір в Ріо був протягом двох років, вже розпочався відбір до Токіо. На відбір в Ріо потрапляло 12 людей зі всього світу, а у відборі брало участь 160 спортсменів. Все одно не можна сказати, що це є дуже легко. Потрапляли реально топи.

Цитатник від Андрія Демчука

• Ми мусимо себе стимулювати. Коли ти їдеш чи йдеш містом зранку, а більшість людей ще спить — це круто. Чи знаєте ви, що лише 35% людей у світі складає постіль і застеляє своє ліжко? Тобто, застелив ліжко — і ти вже серед кращих!
• Стати паралімпійським чемпіоном — це мрія, про яку я навіть не мріяв.
• Спорт мусить бути егоїстичним, і це нормально хотіти бути першим.
• Коли ми йдемо кислі, то коефіцієнт нашої корисної дії падає.
• Я намагаюсь жити сьогодні, думаючи про завтра.
• Інвалідність — це не хвороба, це стиль життя.

«Дивись.info»