Український «Великий бар’єрний риф»

Минулого року київське бюро Радіо Свобода здобуло перемогу у корпоративному конкурсі на кращі сюжети й отримало грошову винагороду. Журналісти передали гроші волонтерам для будівництва пандуса у Центральному клінічному військовому госпіталі. Західні колеги довго не могли зрозуміти, чому пандус треба будувати у закладі, в якому цей самий пандус повинен бути у наявності – адже мова іде про потужний медичний центр!

Західним колегам довелось пояснювати, що військовий госпіталь у Києві старий (перші будівлі 1755 року!), що раніше ніхто не думав, що існуватимуть спеціальні візочки і цілі спеціальні ліжка для транспортування поранених бійців. Але ж як пояснити, чому немає пандусів і ліфтів у сучасних медичних, адміністративних, житлових будівлях, різноманітних центрах тощо?! І це при тому, що потреби людей з обмеженими фізичними можливостями забезпечують не лише економічно розвинені держави світу, але і країни, які у колишньому СРСР називали «державами третього світу». Один з моїх знайомих військовослужбовців виконував миротворчу місію у складі обмеженого контингенту ООН в одній з африканських країн – йому запам’ятались бідні квартали одного з тамтешніх містечок, але на тлі розрухи і старих, давно не ремонтованих будинків можна було легко вирізнити мерію і лікарню – там були пандуси при вході.

У Києві останнім часом (здебільшого напередодні футбольного чемпіонату ЄВРО-2012) влада стежила за тим, чи наявні пандуси в адміністративних і житлових будинках, на в’їздах до аптек, поліклінік, закладів громадського харчування, культурно-просвітницьких споруд. Але футбольне свято скінчилось – і про необхідність допомагати інвалідам у Києві фактично забули. Аж доки, так би мовити, «ворог не постукав у двері». А потім ворог почав вбивати і калічити українських бійців, і до військових шпиталів і медично-реабілітаційних центрів не почали прибувати важко поранені вояки. Комусь лікарі змушені були ампутувати кінцівку (кінцівки), комусь осколком перебило хребет і людина втратила рухомість (частково або і повністю). І на вулицях українських міст відтак можна бачити чоловіків різного віку на візочках, з милицями. На перший погляд їх не так і багато – але насправді, вони просто не можуть пересуватись по вулицях, оскільки там відсутні спеціальні допоміжні пристрої – ті ж пандуси, наприклад.

«Я сиджу вдома, бо у мене ліфт не працює, а я мешкаю на сьомому поверсі. До того ж, пандусу немає ні у моєму під’їзді, ні на вході у гастроном, хоч це поруч, у сусідньому будинку. Дружина на господарстві, а я з сином домашні шкільні завдання роблю і вдома щодня з реабілітологом вправами роблю. У мене чудова родина, у мене хороший лікар, він волонтер, безкоштовно мене ставить на ноги у прямому сенсі слова, але я не звик сидіти вдома, я хочу на вулицю!», — каже боєць одного з добровольчих батальйонів з позивним «Лис», який (як констатували лікарі) змушений пересуватись в інвалідному візочку найближчі півроку. Подібних випадків – чимало, і не лише у Києві, розповідає голова ВГО «Асоціація інвалідів-спинальників України» Іван Марусевич.

За його словами, ще рік тому кількість людей з обмеженими фізичними можливостями, які пересуваються на візках, становила близько 33 тисяч осіб. Воєнні дії на Донбасі вносять негативні корективи, оскільки кількість покалічених осіб зростатиме. Тим часом у тому ж Києві ні громада, ні органи влади здебільшого не готові до вирішення відповідних проблем. «Про що можна говорити, якщо я не можу зараз потрапити до київського міського голови або на засідання профільного комітету Київради! На вході до знаменитого (відремонтованого!) будинку на вулиці Хрещатик-36 стоять огороджувальні рамки, турнікети, через які мій візок не проходить. А якщо охорона допомагає мені проїхати – не гарантія, що я зможу піднятись на поверх до Кличка, тому що потрапити на ліфт в інвалідному візку вже неможливо. Я вважаю таку пропускну «систему безпеки» у КМДА дискримінаційною стосовно людей з обмеженими фізичними можливостями, котрі можуть пересуватись тільки на інвалідних візочках», — розповідає Марусевич.

А Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич провів експеримент – він спробував на своєму візку перейти Хрещатик. Виявилось, що у підземних переходах центральної вулиці Києва спеціальні «колії» мають високий градус нахилу, тож не кожен «візочник» без сторонньої допомоги ризикне такою «колією» скористатись. Апарат Київської міської державної адміністрації пообіцяв (за підтримки зацікавлених сторін – інвалідів, громадських активістів, медиків) пообіцяв перевіряти міську інфраструктуру на наявність спеціальних пристосувань для того, щоб люди з обмеженими фізичними можливостями могли більш-менш вільно почуватись у місті і «не випадати» з громадського життя. А депутати Київської міської ради виділяють понад 300 тисяч бюджетних гривень для облаштування міських будівель відповідними пристосуваннями (пандусами).

Богдана Костюк

Київ 1