У першому епізоді подкасту «Наосліп: 12 кроків до безбар’єрності» незряча ведуча Ксенія Швець, говорить з біологинею, нейрофізіологинею та дослідницею Євдокією Решетник. Гостя епізоду одягнула маску на очі, щоб позбутися візуальних відволікань і зануритися у справжню, глибоку бесіду.
Ініціативу “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” підготовлено Фундацією 03:00 за підтримки Українського культурного фонду в межах грантової програми “Стійкість суспільства через культуру”.
Разом Ксенія та Євдокія досліджують не просто зір як орган, а зір як явище — і те, що відбувається з реальністю, коли вона зникає. Це не лекція і не мотиваційне шоу, а науково-людська розмова, яка змінює погляд на звичні речі.
Що бачить людина, яка втратила зір? Чи справді слух загострюється? І чому мозок продовжує реагувати, ніби ми бачимо, навіть коли навколо все темно?
Відповіді — у першому епізоді “Подкасті наосліп: 12 кроків до безбар’єрності”.
Ми бачимо не очима
Ми бачимо не очима — ми бачимо мозком. Око лише збирає світло, а сигнал розшифровується у кілька етапів у мозку, де і формується зображення.
“Зображення на сітківці зменшене й перевернуте, але мозок із перших тижнів життя вчиться його «правити»” , — пояснює біологиня Євдокія Решетник.
Зір — це складний процес, де поєднуються світло, біохімія, електричні сигнали й нейронні зв’язки. Око — частина нервової системи, тож навіть після втрати зору мозок продовжує працювати. У кожного з нас є “сліпа пляма” — зона без фоторецепторів. Але ми її не помічаємо, бо мозок сам “домальовує” відсутнє. Це ще раз підтверджує думку, що зір — це не лише очі, а інтерпретація в мозку.
Як працює зоровий центр у мозку, якщо людина не бачить
Навіть коли людина повністю втрачає зір, зорові зони в мозку не перестають працювати. Це підтверджують і результати МРТ-дослідження, які Ксенія робила після втрати зору.
Біологиня Євдокія Решетник пояснює: всі нерви в тілі передають сигнали за допомогою електрики. У нормі клітини “вистрілюють” імпульсами, і мозок отримує ці сигнали. У сітківці навпаки: світло пригнічує сигнал, виникає гіперполяризація, і мозок отримує інформацію, що з’явилось світло.
Навіть у темряві, або якщо зір порушено, електричні процеси в зоровій системі тривають. Вони не припиняються повністю, просто змінюється їхній характер. Саме тому зоровий нерв і кора можуть бути активними.
Крім того, обробка візуальної інформації не зводиться до однієї точки, адже вона проходить кілька рівнів і фінально активує потиличну ділянку кори. Її можна “ввімкнути” не лише світлом, а й, наприклад, дотиком чи ударом. Саме тому навіть за повної втрати зору мозок фіксує активність у зорових центрах — це не ілюзія, а наслідок того, що нервова система продовжує передавати сигнали, адаптуючись до нових умов.
Звички, що залишаються: навіщо незрячим телефон і ліхтарик
Коли незряча людина бере в руки смартфон або вмикає ліхтарик, це може викликати подив. Чому вона це робить, якщо не бачить? У подкасті ведуча Ксенія Швець розповідає, як автоматично потягнулася до телефону і ввімкнула ліхтарик, коли шукала свою тростину. Вона розуміла, що світло їй не допоможе, але дія була настільки звичною, що виконалась бездумно.
Біологиня Євдокія Решетник пояснює, що це природна поведінка, зокрема результат того, як працює мозок. Людина протягом тривалого часу формує певну послідовність дій, які закріплюються як звичка. У стресовій ситуації мозок не аналізує заново, що доцільно, а просто запускає знайомий сценарій.
Це стосується і випадків, коли незрячі, які втратили зір у дорослому віці, продовжують “дивитися” в телефон або спрямовують погляд на людину під час розмови. Вони не бачать екрану або співрозмовника, але мозок усе одно активує попередню схему поведінки.
Як пояснює біологиня, це не ознака заперечення або психологічного захисту. Це типова реакція системи, яка звикла до певної дії: “Мозок запускає знайомі рухи автоматично, навіть якщо вхідні умови вже змінилися”.
Чому з віком ми більше дослухаємось: роль слуху
У розмові з біологинею Євдокією Решетник, ведуча Ксенія Швець звертає увагу на зміну значущості сенсорної інформації протягом життя. Попри те, що зір часто залишається домінантним каналом сприйняття, з віком люди дедалі більше покладаються на звук.
Це не пов’язано безпосередньо з втратою зору, а є природною рисою дорослішання. Як зазначає біологиня, “людина дорослішає, а далі аудіоінформація стає для неї важливішою”. Зовнішній вигляд, яскраві кольори, візуальні подразники — усе це залишається в центрі уваги у дитинстві. Дорослі поступово зміщують фокус на слово, голос, інтонацію.
Цікаво, що при цьому слух фізично слабшає. Уже після 15–16 років людина може не чути високочастотних звуків, наприклад, писку комара. Біологиня підкреслює: справа не в гостроті слуху, а в значущості звукової інформації. Ми починаємо прислухатись уважніше не тому, що чуємо краще, а тому, що надаємо цьому каналу більше довіри.
Водночас, якщо людині одночасно подати візуальний і аудіостимул, вона майже завжди спершу відреагує на зоровий, а особливо в молодому віці. Вибірковість уваги працює на користь зору: якщо щось спалахнуло, то ми дивимося, а не прислухаємось. Але з роками ситуація змінюється.
Це стає особливо помітним у людей, які втрачають зір: саме звук найчастіше залишається основним способом орієнтації й взаємодії зі світом. Проте навіть без сенсорних втрат — слух поступово набуває нової ваги, як канал глибшого і уважного сприйняття.
Чи може стрес “вимкнути” зір?
Біологиня Євдокія Решетник каже, що все складніше, ніж здається. Стрес — це не лише емоційне виснаження, а цілий фізіологічний процес, який впливає на весь організм: змінює тиск, викидає гормони, перебудовує обмін речовин. І все це — не в абстракції, а в клітинах, судинах, нервовій системі.
Око — надчутливий орган, який потребує постійного і стабільного живлення. Якщо стрес системно порушує цю стабільність, зір може погіршитися, або навіть зникнути. Це не винятковий випадок: люди з цукровим діабетом, який сам є хронічним стресом для тіла, часто втрачають зір саме через порушення обміну в сітківці.
Організм реагує на різні стресори — психологічні, хімічні, фізичні — подібним чином. І якщо ця реакція затягується або не компенсується відпочинком і відновленням, страждає зір.
Висновок? Уникнути стресу неможливо. Але його потрібно вміти проживати — і вчасно давати собі відновитися.
Що бачать уві сні незрячі
Ведуча Ксенія втратила зір сім років тому, але досі бачить сни. Вони лишилися візуальними завдяки зоровій пам’яті, сформованій у ранньому дитинстві. У тих же, хто не бачив ніколи, сни виглядають інакше: у них переважають слухові, тактильні, температурні чи навіть запахові образи. Вони не “дивляться” сни, а проживають їх іншими сенсами — так само, як сприймають світ.
Біологиня Євдокія Решетник пояснює: наш мозок працює в режимах, які змінюються, і сон — один із них. Уві сні ми продовжуємо сприймати сигнали, просто інакше. Навіть якщо немає візуального каналу, кора головного мозку функціонує. У незрячих людей знижена активність рухів очей у REM-фазі сну, але сни не зникають. Вони просто набувають іншої форми.
Формат сновидінь залежить і від того, коли саме людина втратила зір. Якщо це сталося після п’яти років, у снах лишається зорове уявлення — мозок встигає зберегти візуальну картинку. Якщо ж зору не було ніколи, мозок заповнює сни іншим: звуками, відчуттями, голосами. І все це — не просто фантазія. Це реальні сліди нейронної активності.
Як кохають без зору: коли обирає не погляд, а мозок
Ведуча Ксенія ніколи не бачила свого чоловіка — він теж незрячий. У подкасті вона з іронією каже: “Я не можу сказати про нього: очі бачили, що брали. Бо не бачили. Обирав мій мозок.”
Біологиня Євдокія Решетник пояснює: коли людина не має візуального каналу, її мозок фокусується на іншому, тобто голосі, змісті слів, сенсі. У такому спілкуванні немає “візуального шуму”, як це буває, коли зорові образи перекривають усе інше.
Як підсумовує біологиня: будь-яку втрату мозок може обернути на ресурс. Особливо коли поруч є люди, які підтримують.
Отже, мозок не здається. Він шукає. Він компенсує. І в цьому є унікальна здатність людини: втрачати, але все одно відчувати.
Нагадаємо:
“Подкаст наосліп” — це унікальний проєкт, формат якого в Україні ще не реалізовувався.
Ведуча подкасту — Ксенія Швець, незряча гідеса музею у темряві “03:00”, стендап-комікеса та режисерка.
Гості подкасту — це експерти з різних професій і сфер, які на час розмови одягають маски на очі, щоб позбутися візуальних відволікань і зануритися у справжню, глибоку бесіду.
Перший сезон подкасту “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбарʼєрності” присвячено темі безбар’єрності та досвіду життя з порушенням зору в Україні. Випуски охоплюють питання культури, освіти, міського простору, реабілітації, цифрової доступності, працевлаштування, батьківства та адаптації до змін.
Ініціативу “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” підготовлено Фундацією 03:00 за підтримки Українського культурного фонду в межах грантової програми “Стійкість суспільства через культуру”.
