Чи легко живеться людям на візках на Закарпатті, коли перепони на кожному кроці

Чи легко живеться людям на візках на Закарпатті, коли перепони на кожному кроці. закарпаття, візочник, особливими потребами, пандус, інвалід, person, ground, wheel, outdoor, tire, bicycle, footwear, bicycle wheel, sports equipment, auto part. A person riding on the back of a bicycle

Чи легко живеться людям на візках на Закарпатті, коли перепони на кожному кроці. закарпаття, візочник, особливими потребами, пандус, інвалід

Хоча на Закарпатті пандусами оснащено аптеки та деякі магазини, але казати, що життя людей із особливими потребами є райдужним, не можна. І це стосується навіть не соціальних виплат, хоча грошей на придбання медикаментів інвалідам, звісно ж, не вистачає, а інших життєвих аспектів. Тож наразі мова піде про дорожні перепони

У кожного свій «транспорт»

Іван Пилип до 35 років жив, як усі. «Прикувала» до візка чоловіка недуга, а точніше – нещасний випадок.

«Одного разу я потрапив у аварію. Друг-водій помер на місці, мені ж, як не дивно, судилося вціліти. Однак з того часу пересуватися самотужки не можу. Моїм янголом-охоронцем є дружина. Але навіть їй часом потрібно відпочити від турбот. Тому деколи я сам на візку «гуляю» містом. Під час таких мандрівок часом трапляються справжні курйози. Скажімо, перехожі пропонують мені гроші. На жаль, у суспільстві склалися такі стереотипи, що, побачивши немічну людину, дехто гадає, що це – жебрак, – з гіркотою в голосі розповідає чоловік.

Проте найбільше непокоїть його навіть не це, а ставлення водіїв до таких, як він.

«На пішохідних переходах, де немає світлофора, часом чекаю й по 10 хвилин, поки потік автомобілів зупиниться або збереться достатня кількість людей для того, щоб «колона» загальмувала. Ніхто не зупиниться просто так, усі квапляться, поспішають. Розумію, життя зараз таке, заклопотане у всіх, – нарікає Іван.

А нещодавно один із водіїв мало не збив його.

«Я їхав до поліклініки. Чорна автівка «летіла» на шаленій швидкості, добре, що встиг відступитися, інакше б на моїй могилі вже квіти розпустилися. Свідками інциденту було чимало перехожих, усі кричали на автовласника, але він так швидко зник з поля зору, що розгледіти номери ніхто не встиг», – запевняє 67-річний чоловік.

Перевізники – народ особливий

Ще більше проблем виникає у візочників із власниками маршруток. Звичайно, є й поміж ними цілком порядні та людяні, але, як не прикро, далеко не всі.

«Якось мені треба було поїхати до Іршави, – каже Дмитро Попович, інший краянин, що змушений пересуватися за допомогою візка. – Чекав на транспорт на автовокзалі. Утім із трьох перевізників жоден не хотів мене взяти. По-перше, я інвалід, по-друге, пенсіонер, при цьому їхати задарма не хотів. Проте завантажувати мій «велосипед» у мікроавтобус водіям чомусь не хотілося. Кажуть, що за таку поведінку можуть позбавити ліцензії, та скаржитись нікому не став, можливо, у людей сім’ї і їх потрібно кормити… Однак через прикрість відчував себе принижено. На щастя, знайшовся нормальний автовласник, із яким, до речі, я й повернувся потім додому. А так… стараюся не залишати межі міста, бо знаю, як це складно. Потяги, між іншим, пандусами теж не оснащені. Про обмежених у пересуванні у нас думати мало хто хоче.

Зіштовхнутися з подібною неприємністю довелося й Ірині Рущак. Жінка наголошує, що перевізник не хотів її везти до Мукачева.

«Довелося брати таксі, оскільки я поспішала на похорон до родичів. Добре, хоч таксисти не відмовляються допомагати інвалідам. До речі, за поїздку водій взяв із мене чисто символічну плату, пошкодував», – стверджує жінка.

Слід зазначити, що труднощів у людей на візках значно більше, утім саме транспортні незручності залишаються наразі одними з найбільш гострих. Прикро, але тяжіючи до європейських цінностей, громадськість мала б навчитись «корегувати» світобачення, почати врешті-решт всебічно підтримувати інвалідів, допомагати їм знову повірити в себе, виявляти гуманність і милосердя, а не, як кажуть у народі встромлювати їм зайві палки в колеса.

Разом з тим, тішить інше: є між людьми з особливими потребами надзвичайно сильні особистості, яких хвороба не тільки не зламала, але навіть загартувала. Ці люди змогли стати успішними і показують нам, здоровим, як потрібно йти до успіху, а не бідкатись, не нарікати на життя.

Та про них ми розповімо іншим разом.

Оксана Приймак

zakarpatpost.net

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*