Досвід Брюсселя: Україні потрібно зробити безбарʼєрне середовище (ВІДЕО)

Безбарʼєрне середовище – поняття, знайоме не всім українцям. Проте саме таким його потрібно зробити найближчим часом у максимальній кількості населених пунктів України, враховуючи й відбудову, і потреби наших воїнів та населення загалом. Бо мова тут про відсутність “обмежених можливостей” і гідність загалом.

Європейський досвід – як тамтешні міста змінювались і стали доступнішими для усіх – вивчала в Брюсселі Олена Абрамович.

Брюссель – місто машин. Так довгий час називали бельгійську столицю. З невеличкого населеного пункту вона перетворилась на центр Євросоюзу. З переповненими авто дорогами й все меншим простором для пішоходів. Так було, доки не втрутилась місцева влада.

Олена Абрамович, кореспондентка:

Десять років реформ, і сьогодні Брюссель – зовсім інше місто. У мене за спиною – колись завантажена транспортом центральна вулиця. Тепер вона – пішохідна і безбарʼєрна.

Безбарʼєрність – це та зручність і простота, яка зовсім не кидається в очі. Широкі тротуари, які перетікають у дорогу без жодних бордюрів. Тут однаково зручно і пішоходам, і велосипедистам, і людям на візках чи з ними.

На візку поряд зустрічаємо і Мігеля Гереза. Ця вулиця – його гордість, бо він один із тих, хто розробляє нормативи для таких проєктів. Одразу вручає нам брошури-інструкції.

Мігель Герез, засновник асоціації “Брюссель для всіх”:

Ось як тут організувати доступну торгівлю. Тут про столики для пікніка. Це інструкції для барів та терас.

Мігель очолює асоціацію людей з інвалідністю. Він відгукнувся на наше прохання розповісти, як зробити місто зручним для всіх. Ми заїхали з ним у найближче кафе на розі, і він вказав на деталі, які, я, чесно кажучи, раніше й не помічала.

Ось гляньте на висоту стійки. Це, щоб можна було сюди поставити сумку, щоб продавець спустив сюди апарат для оплати.

Це маленькі зусилля від власників кафе, але важливі для людей на візках і фактично стають вирішальними, доступним воно буде для них чи ні, каже Мігель.

Я відсуваю стілець, бачте, він легкий. А тепер глянемо, чи нормальна висота столу, чи не заважають ніжки. Ось, дивіться, я можу заїхати на візку.

Важливо, щоб можна було і до вбиральні сходити, бо така опція для людей на візках досі не всюди доступна. Як і вхід до приміщення не завжди без перепон. На цій вулиці після ремонту вхід в усі будівлі зробили на рівні дороги. Подбали й про незрячих – усюди тактильна плитка.

Ось ці лінії паралельні від фасаду, які ведуть до дороги, означають, що тут пішохідний перехід. А дрібні півкулі – це тактильний знак – сигналізують для незрячих людей, що попереду починається дорога і треба мати на увазі, що може їхати авто.

Бордюри тут, до речі, є лише на автобусних зупинках – щоб легше було заїхати в автобус на візку.

Всередині – спеціальні місця для візків. Метро і трамваї менше адаптовані, проте місто забезпечує комунальне таксі для людей з інвалідністю.

Мігель Герез, засновник асоціації “Брюссель для всіх”:

Моє таксі ось там чекає. Це адаптована машина. Бо після аварії я більше не воджу, це надто складно. Я не можу сам сісти в машину, маю труднощі з руками,

Місцева транспортна служба продемонструвала нам, як виглядає комунальне таксі. Коштує воно так само як і квиток на автобус. Але замовляти потрібно хоча б за добу, бо, зазвичай, везуть у такому бусі кілька пасажирів.

Роланд Кортхутс, керівник комунальної служби таксі для людей з інвалідністю:

Оскільки це громадський транспорт, ми намагаємось групувати їх. Забираємо одну людину в точці А, іншу в Б, третю ще далі й веземо усіх в потрібному напрямку.

За день таксі-буси, яких в цьому автопарку 12, роблять понад півтисячі рейсів. Буває, що замовлень більше, тоді комунальники присилають місцеву службу таксі й покривають усі витрати.

Роланд Кортхутс, керівник комунальної служби таксі для людей з інвалідністю:

Вони можуть їздити на роботу, чи в лікарню, чи в центр – чимось займатися, чи навіть просто на шопінг, чому б ні? Вони теж мають право на нормальне життя, тому ми їх возимо.

Заради права на нормальне життя не лише для себе, але й для інших, і створив свою асоціацію Мігель Герез. У минулому він будівельник. Після робочої травми прикутий до візка.

Мігель Герез, засновник асоціації “Брюссель для всіх”:

Назва нашої асоціації розшифровується як “доступ до пересування для всіх”. І наша ціль – покращити пересування не лише для людей з усіма типами інвалідності, а також і для літніх людей, для батьків з дітьми на візках, для маленьких дітей.

Саме до таких асоціацій тепер звертається місто, перш ніж розробити проєкт ремонту вулиці чи площі.

Інге Пемен, речниця з питань архітектури міськради Брюсселя:

Ми завжди враховуємо потреби людей з інвалідністю, тому що, якщо вони можуть самостійно пересуватися, це означатиме, що зможуть усі. Наприклад, ми передбачаємо, що тротуари мають бути щонайменше півтора метра шириною, на них має бути мінімум перешкод, в тому числі й бордюрів.

На створення та затвердження проєкту може піти й рік, але у ньому враховують усі деталі, навіть заміну комунікацій на ділянці дороги.

Інге Пемен, речниця з питань архітектури міськради Брюсселя:

Щоб не було постійно розритих доріг, у нас є законодавство, яке забороняє дорожні роботи протягом трьох років після завершення попереднього ремонту.

Зробити вулицю зручною – не проблема, каже Інге і вже не на камеру зізнається: політики охоче виділяють кошти на такі проєкти, бо їх результат – помітний. Не проблемою буде зробити простори більш доступними й в Україні – переконує уже Мігель.

Мігель Герез, засновник асоціації “Брюссель для всіх”:

Я знаю ситуацію у вашій країні, був там колись – багато подорожував. Навіть там, де немає нічого – це теж перевага, бо можна розпочати великі проєкти, які враховуватимуть і майбутні виклики – екологічніший підхід, з більшим простором для пішоходів та інфраструктурою, наприклад, для електромобілів.

Безбарʼєрне середовище – це там, де люди з інвалідністю не почувають себе людьми із “обмеженими можливостями”, як їх люблять називати. Бо насправді їхні можливості обмежені штучними перепонами – високими бордюрами, сходами, стійками, відсутністю тактильної плитки на тротуарах чи аудіосупроводу на світлофорах. Й усунути ці перешкоди – це можливість повернути їм відчуття власної гідності.

Абрамович Олена

Подробиці