Недружнє місто: як почуваються у Дніпрі маломобільні та незрячі люди (ВІДЕО)

Маломобільні групи населення — це люди, для яких самостійне пересування містом, орієнтування в просторі, одержання послуги та необхідної інформації викликає труднощі. Серед них як люди з інвалідністю, так і потенційно взагалі будь-хто – вагітні жінки, малі діти та ті, хто їх супроводжує, літні люди, ті, хто отримав тимчасову травму, ті, хто хворіє і багато інших. Усі ці категорії людей потребують особливих умов для самостійного пересування. Тактильна плитка, пандуси, голосові вказівники та інші атрибути інклюзивного і дружнього до людей міста: чи достатньо їх в Дніпрі та чому інколи нічого не робити краще за “робити аби як”? Про це та інше у спеціальному репортажі Кирила Бережного.

Андрій Цвєтков – економіст за освітою, масажист за професією, активно займається спортом, бігає марафони, їздить на велосипеді, цікавиться електронікою. Його світ такий самий, як у звичайної сучасної людини, за єдиним виключенням – він бачить навколишнє, як скупчення плям. Уже вдруге за нашим проханням Андрій тестує міський простір на доступність. Розпочали на лівому березі, біля палацу культури “Металург” – ідемо до спортзалу, який розташований в торговельному центрі, це звичний шлях чоловіка. Десь за 150 метрів від закладу культури – перша рельєфна плитка . Вона вказує дорогу тим, хто її не бачить, тому і називається “тифлоплиткою”. Але веде вона в нашому випадку тільки вперед.

Андрій Цвєтков: “Как я узнаю куда мне идти – только диалог с людьми. А вообще, я могу здесь в зал добираться, этот участок я прохожу за минуту. Удобно”.

Далі шлях схожий аж до торговельного центру. Втім, де тут вхід? Дізнатися відповідь – привілей для зрячих.

Андрій Цвєтков: “Где написано, что здесь спортзал? Где отмечено, что хотя бы вход? Опять стою и отрабатываю навыки коммуникации с прохожими”.

Наступна локація – колони біля парку Шевченка. І ось тут плитка, каже Андрій, вкладена логічно. Хоч і не всюди.

Андрій Цвєтков: “Я думаю, если здесь поставить резиновые штучки, чтоб цепляться тросточкой”.

Вирішили перевірити і нову пішохідну зону на вулиці Яворницього. Тут, за словами Андрія, за першим враженням, усе добре. Однак виникли питання до певних дизайнерських рішень. Трохи інформації для розуміння: орієнтуватися на місцевості з вадами зору можна, в тому числі за допомогою спеціальної тростини. Головний орієнтир – саме рельєф.

Повернемося до пішохідної зони. Тут окрім бруківки і тифлоплитки – впоперек ідуть гладенькі хвилі.

Куди ж заведе нашого героя зміна рельєфу, яку впровадили проектувальники пішохідної зони?

Варіант “А” – до кав’ярні

Варіант “В” – на проїжджу частину

Варіант “С” – до лави

Варіант “D” – в освітлювальний пристрій

Правильну відповідь обрали? Добре, друга спроба. Може тут вийде? Дивимось.

Андрій, як бачите, не вгадав жодного разу. Ідея з рельєфом тут сама по собі могла б стати вдалим рішенням для всіх. Але зараз хвилі ведуть або до освітлювальних приладів, або на будівництво, а подекуди – до лави.

Андрій Цвєтков: “Ну, это один из вариантов как сориентировать, сориентироваться на местности. Хочешь посидеть на солнышке – вот тебе дорожка”.

Далі – черговий перехід через дорогу. Тут нарешті все як треба – як мінімум тактильна плитка свою роботу виконує.

Андрій Цвєтков: “Здесь, откровенно, я эти пупырышки чувствую ботинками. Чем более явно – тем лучше”.

А от де плитка не тільки не виконує своє завдання, а навіть створює небезпеку – перехрестя проспекту Поля – вулиці Титова. Тут, окрім короткої зеленої хвилі для пішоходів – рельєфний вказівник незрячу людину поведе просто на середину дороги.

Але закінчимо за вулицею Яворницького. Перейти дорогу ми змогли безпечно. Повернутися, користуючись тифлоплиткою, – ні.

Андрій Цвєтков: “Когда машины стоят – это роскошно. Не весь мир же для меня построен. Нужно относиться к людям с пониманием”.

Розміченої зони для паркування на момент зйомок тут не було. А от можливість – була. Чи так задумано авторами – невідомо.

Рухаємося далі – до зупинки громадського транспорту. Щойно закінчується нова пішохідна зона – закінчуються і вказівники.

Андрій Цвєтков: “Оно не работает. Зона закончилась там, а началась здесь”.

Усі ці елементи та рішення щодо міської доступності можуть покращити пересування містом для всіх людей, впевнена Ольга Волкова, голова ГО “Центр соціальної адаптації людей з інвалідністю”. Відповідні нормативи прописані в ДБН, але їх часто ігнорують. Основна проблема: будь-які рішення з благоустрою — клаптикові, фрагментарні, системи немає. І тут питання не тільки окремо в тактильній плитці.

Ольга Волкова, голова Центр соціальної адаптації людей з інвалідністю, очільниця комітету благоустрою та ХКГ громради при міськраді Дніпра: “Мы объехали 33 ОТГ. Как всегда, нас встречают и говорят: “Инвалидов у нас нет”. Первое – это никому не надо. Вот там лежит цветочек, мучается. И когда отмучается и все вокруг отмучаются – и слава Богу. Вот это у нас такое отношение к людям с инвалидностью 1-х групп. А незрячие, начиная уже с детского возраста, уже в интернатах. Их не видят. И с интернатов они остаются в больших городах”.

Більше того, за словами Ольги Волкової, наразі в Дніпрі підрядники вимушені усувати недоліки та робити елементи благоустрою, які не виконали одразу. Саме такий результат співпраці центру адаптації людей з інвалідністю та чиновників. Бачите помилки і маєте зауваження – Ольга Волкова радить звертатися до міськради.

Ольга Волкова, голова Центр соціальної адаптації людей з інвалідністю, очільниця комітету благоустрою та ХКГ громради при міськраді Дніпра: “Надо просто положить перпендикулярно плитку, чтоб она выводила людей на другую сторону. И вот мы только сейчас докричались, нас услышали подрядчики. Будут врезать эти направляющие. Они же не просто так. Они создают угрозу. Но опять же, мы пришли, а где письмо от УТОС, что неправильно положили плитку? Обязательно писать жалобу на мера, а там разберутся”.

Звернулися до міських чиновників і ми – дізнатися, за яким принципом упорядковують та планують доступний простір у Дніпрі. І тут маємо зауваження: до цього моменту частина сюжету була готова ще в грудні минулого року. Втім, без вагомого інгредієнта — коментаря відповідальних осіб. Перші запити з питаннями на ім’я керівника міста і голів департаментів ми надіслали ще 8 грудня. І вже за сталою традицією 2020 – чекали на відповідь. Не один тиждень нас завіряли – її чимдуж готують. В результаті, більше місяця пройшло – відповіді немає. Тож і цей фрагмент, даруйте, залишимо на ваш справедливий розсуд. Сподіваємося на запити звичайних людей реагуватимуть більш охоче.

А місцевий урбаніст, Руслан Ширінов, впевнений: доступний міський простір для усіх – неминуча тенденція. Рано чи пізно так буде і в Дніпрі.

Руслан Ширінов, урбаніст: “Є два фактори, які впливають на кінцевий результат – рівність рук і перевірка експертизою. Часто ці два фактори неретельно ставляться до своєї роботи. Тому виходить щось не дуже. Щодо Дніпра, то останні 2 роки міська влада декларує достатньо притомні пріоритети і звертає увагу на це, і є хороші рішення. Чому це не відбувається швидше – не знаю. Це хвороба зростання. Поступово буде краще. Є багато інструментів, які наразі невідомі проектантам, підрядникам, але які покращують ситуацію. І поступово, гадаю, – це неминучий процес”.

Сайт 9-го дніпровського телеканалу