Вікторія Родічева: Як пандуси впливають на освіту та вибори? Приклад із життя Полтави

Навіщо все в одну купу: пандуси, освіту, вибори? Бо все в цьому світі взаємопов’язано. Але якщо в деяких випадках зв’язок опосередкований, то тут – безпосередній і прямий.

Так, ще 2 роки тому експерти громадських організацій у рамках проекту Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) за ініціативи «Національної Асамблеї людей з інвалідністю України» проводили моніторинг 1 269 виборчих дільниць Полтавської області. За результатами виявилося, що із них лише три (!!!) забезпечують вільний доступ до виборчих дільниць людям з інвалідністю, інформує ЗМІСТ.

Але проблема доступності дуже значуща не тільки для осіб із порушеннями опорно-рухового апарату, слабозорих або незрячих людей, але й для інших маломобільних груп населення – сімей з дітьми на дитячих візочках, пенсіонерів тощо.

Де виборчі дільниці найчастіше розташовані? Саме в закладах освіти, культури, соціальної сфери, лікарнях тощо.

Що стосується освіти, то вільний доступ до її закладів насамперед важливий через запровадження інклюзії. А про яку інклюзивну освіту може йти мова, якщо абсолютна більшість споруд не обладнана навіть пандусами або обладнана такими, що не відповідають жодним нормам?

Приклад із нашого, полтавського, життя.

Ще 2 роки тому зверталася особисто до Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю Валерія Сушкевича з приводу переобладнання Полтавської спеціальної загальноосвітньої школи № 40 (школи для дітей із проблемами зору) та облаштування пандусу для безперешкодного доступу до навчального закладу.

Хвилювало мене питання пандусу не тому, що моя донька з інвалідністю. На щастя, вона останні 7 років обходиться без інвалідного візка. Але у цій школі навчається більше 70 дітей із інвалідністю, серед яких близько десятка із захворюваннями опорно-рухового апарату, а інші – з інвалідністю по зору та іншим нозологіям. Саме до таких закладів потрібно забезпечувати першочергово вільний доступ!

Цілий рік (!!!) після засідання міського Комітету доступності (2016 року) вирішувалося питання пандусу для школи №40 та розроблявся проект. І якщо колись затвердження подібних проектів відбувалося лише за згоди представників громадських організацій, рекомендованих Національною Асамблеєю людей з інвалідністю, то після законодавчо прийнятого спрощення прийому об’єктів до експлуатації виходить те, про що йдеться нижче…

Але щастю не було меж, коли нарешті у вересні 2017 року реконструкція школи стартувала. «Чому у вересні, коли розпочалося навчання в школі, а не під час трьохмісячних літніх канікул», – спитаєте ви? Де логіка? Усе просто. Бо роботи на діючому об’єкті оплачуються дорожче!

Як наслідок… Рік (!!!), майже цілий навчальний рік було перекрито центральний вхід до школи, де з перемінним успіхом велися роботи зі встановлення пандуса.

За цей час можна було б збудувати нову школу. Якщо, звичайно, за це б взялися майстри, а не ті 5-6 бригад «умільців», які змінювали одна одну, працюючи над багатостраждальним пандусом…

Серце директора школи у прямому (на превеликий жаль) значенні цього слова не витримувало щоденної боротьби з проектувальниками/будівельниками за те, як саме мав би виглядати пандус в ідеалі. Та й що можна зробити, коли проект затверджено? Переробляти та знову чекати роки, поки збудують? А є діти в школі, які не можуть чекати…

І ось нарешті 1 вересня 2018 року школа відкрила свої привітні двері для всіх. Із щойно збудованим пандусом. Радіти? Так. Усі ми, хто переживав за реконструкцію школи, радіємо, що вхід до школи нарешті доступний для всіх.

АЛЕ… Не полишають питання, чому не можна одразу все узгодити з тими, для кого все це будується? Із тими, хто розуміється набагато краще за проектувальників у тому, як все має бути зроблено. Оскільки для одних проект – це лише лінії на папері, а для інших – єдина іноді можливість потрапити до школи, лікарні, виборчої дільниці…

Чому потрібно погоджуватися з будівництвом за величезні (!!!) кошти пандусу, який не є ідеальним?

Навіщо робити таку «красу»?

І ще одне питання: як за такі поручні-зигзаги має триматися людина на інвалідному візку чи незряча (нагадую, що школа саме для дітей із проблемами зору)? Навіщо штучно створювати клопіт для будівельників із такими «загогулинами» та ще й перешкоду й навіть небезпеку для слабозорих дітей? Усі ці гострі краї й т.д.

Знаєте, де тепер стоїть отой візочок, що на перших фото вимушено лишали перед сходами до школи? Тепер під самим дверима. Хоча ліворуч, прямісінько під школою, залишено величезний «гаманець», де майданчик для візочків просто кричить: «Побудуй мене!». А так… місце пустує, інвалідний візочок на дорозі заважає іншим та ще й хтось з бешкетників може впасти в той непотрібний вільний простір попід будівлею.

Не буду викладати фото всіх «косяків» проектувальників і будівельників. Вони кожній із хиб обов’язково знайдуть «відмазки». Але як уже набридло чути, що краще так, аніж ніяк, і тому подібне. Не забуваймо, що мова не йде про благодійність. Усе це будується за податки українців, тобто за наш із Вами кошт. І ми навіть повинні контролювати якість!

Може здатися, що ця проблема Вас не стосується. Проте відсутність пандусів впливає на загальний благоустрій міста. Багато людей не можуть вільно пересуватися просто через те, що влада не подумала про них і не надала їм такої можливості.

Загальні зміни в суспільстві починаються з таких маленьких, але насправді дуже важливих речей, тому не будьте байдужими!

Вікторія Родічева