Тернопіль: інклюзія – це коли, всі діти навчаються разом

Діти із фізичними вадами мають повне право навчатися за місцем проживання, а не в інтернатах. Інше питання: чи готові до цього інші школярі та їхні батьки?

– У школах мають запроваджувати інклюзивну освіту. Чи готові у Тернополі до такого кроку? – запитує голова “Спілки батьків дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності “Дзвіночки” Наталія Міхеєва.

Відповідь читачці “20 хвилин” дає методист Тернопільського комунального методичного центру науково-освітніх інновацій та моніторингу, психолог Галина Несмашна.

– Спершу поясню поняття “інтегрована”, або “інклюзивна освіта”. Це – система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання. Це передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема із особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу. Мета – інтегрувати дитя у суспільство. Навчити жити!

– Тобто діти із синдромом Дауна, із діагнозом ДЦП, із вадами слуху та зору мають навчатися у звичайних школах…

– Ви правильно все зрозуміли. І для існування толерантного, а краще сказати, морального суспільства, інклюзія – вкрай необхідна. Це – як вилиця з двостороннім рухом. Адже діти з особливими потребами вимагають рівних можливостей та адекватної соціалізації. Без запровадження інклюзії реалізувати це неможливо.

До того ж, за таких умов здорові діти призвичаюються сприймати фізичні вади цілком нормально, відчувати іншого як рівного, стають чуйними та людянішими. Це і є реальне виховання моральності, без патетики та декларацій. Хоча слід додати, що підлягають інклюзії не всі діти. Дехто просто не може перебувати в організованому колективі.

– Наразі все вирішується по-іншому?

– Так, для дітей, які потребують спеціальних підходів до освіти, діють спеціальні заклади. При цьому учнів ділять за типами проблем. Такі заклади мають відповідну корекційну базу для учнів із певними вадами. Звісно, працюють у них спеціально підготовлені кадри. І такі вчителі вміють працювати з дітьми, які мають конкретну проблему.

– Чи люди сприймуть новацію?

– Запровадження інклюзії передбачили певними нормативними документами ще у 2010-му. Проте суспільство про інклюзію ще майже нічого не знає, хоча заочно сприймає позитивно. Однак ставлення до таких дітей у нашій культурі теж має специфіку. Ми їх жаліємо, захищаєм. І це – нормально, але це не є рівність умов у західному розумінні. Тобто громаду, а не лише фахівців треба перевчати.

Поки що ми маємо лише стихійну інтеграцію дітей у звичайну освіту. Переважно це відбувається за ініціативи батьків, які не хочуть, щоб дитина навчалася у спецшколі. Однак широке впровадження інклюзії передбачає виконання корекційної програми: аби дитина навчалася разом з усіма, але за власною програмою. Це стане можливим, коли буде відповідне фінансування, а також інші кроки з боку держави.

Коментар

Раїса Сауляк (54 р.), заст. начальника управління освіти міськради:

– За кордоном інклюзивна освіта є нормою. Там у кожному класі поряд навчаються здорові діти і малеча із певними вадами. В цьому є кілька “плюсів”. По-перше, діти бачать, що люди – різні і вчаться правильно із ними спілкуватися. По-друге, це сприяє соціалізації дітей-інвалідів. Наприклад, учень не чує, але перебуваючи у колективі здорових дітей, він вчиться розуміти їх по губах. Окрім того, свою думку він цілком може висловити вголос, адже із ним проблем немає. Такі навички можна здобути лише, перебуваючи у колективі. Інакше, дитина замикається, знайти своє місце у житті їй стає важче.

Однак у мене виникає питання: чи готове наше суспільство по-новому сприймати інвалідів? Чи захочуть батьки, щоб із їхніми здоровими дітьми навчалися “інакші”? Адже до них в будь-якому разі ставлення буде іншим. Це може спричиняти конфлікти у класі.

Надія Новак

20 хвилин