У Кривому Розі живе один-єдиний професійний перекладач із мови жестів

Скільки в Кривому Розі людей, які вважаються глухими, точно не відомо. Однак тільки на обліку в місцевій організації Українського товариства глухих (УТОГ) перебуває 600 осіб. Як правило, всі ці люди стали глухими внаслідок ускладнень, викликаних захворюваннями у дитячому віці. І всі вони, аби порозумітися з нами, потребують посередника. Як виявилося, у Кривому Розі живе один-єдиний кваліфікований перекладач із мови жестів. Звуть її Світлана В’юник.

— Світлано Михайлівно, що змусило вас вивчити мову жестів?

— Мене до цього підштовхнуло саме життя. Оскільки моя мама погано чує з дитячого віку, а тато взагалі був глухим із самого народження, то мені довелося опановувати мову жестів дуже рано і без над зусиль. І ось вже 30 років знання мови жестів є моєю професією.

— Наскільки мова жестів багата на відтінки і нюанси?

— Вона дуже багата, красива і мелодійна. Одним жестом можна висловити почуття, глибину яких навіть словами не завжди легко передати. Менше з тим, багато десятиліть в школах для глухих заборонялося використовувати мову жестів. Колишні учні розповідали: якщо хтось починав махати руками, його відразу ж карали. Таким чином учнів змушували говорити, застосовуючи замість жестів голосові зв’язки. Зараз говорити мовою жестів стало можливим і в спеціалізованих школах. Я вважаю це правильним, оскільки ця мова є міжнародною. Хоча багато хто комплексує говорити жестами в громадських місцях. Людям не подобається привертати до себе зайву увагу. Тому, якщо ви побачите людину, яка жестикулює, просто усміхніться їй, тим самим давши зрозуміти, що все гаразд.

— Але якщо у спеціалізованих школах, за допомогою лікарів, педагогів та спеціальної апаратури з учнів буквально «витягують» звук, тим самим навчаючи їх словесної мови, то де ж можна навчитися мові жестів?

— Більшість дітей знає мову жестів з дитинства, оскільки їх батьки, наприклад, глухі від народження, користуються нею у повсякденному житті. А в школі для глухих їм ставлять мову. І, повірте, це колосальна праця — «витягнути» з тотально глухої дитини звук. Хоч там як, але без мови жестів не обійтися. Однак навчитися їй можна тільки в Києві — у навчальному центрі УТОГу. Враховуючи, що потреба у перекладачах досить велика, а курси є платними, раніше на них брали всіх охочих. Але почалися різні махінації з квартирами інвалідів , пенсіонерів, бо вчити мову жестів почали шахраї для своїх конкретних цілей. Відтак на курси стали брати тільки людей, що працюють в УТОГ.

— А в яких ситуаціях ви виступаєте в якості перекладача?

— Практично у всіх життєвих ситуаціях членів нашої організації. Це може бути і похід до лікаря, і звернення до Пенсійного фонду про перерахунок пенсії, і підтримка в суді, оформлення угоди у нотаріуса. Ось нещодавно прийшов до мене чоловік і каже, що пенсія в поточному місяці у нього менша, ніж була минулого. Порозумітися самостійно в управлінні Пенсійного фонду він не може. Тоді я беру його за руку, і ми разом йдемо розбиратися.

— Ви — єдиний професійний перекладач з мови жестів на все місто. Як ви справляєтеся з величезним обсягом роботи?

— Об’єм роботи дійсно великий, оскільки в різних інстанціях із глухими зазвичай не церемоняться. Крім того, враховуючи мізерний бюджет нашої організації, ми можемо дозволити собі працювати тільки три рази на тиждень. Адже фінансування здійснюється по лінії наших організацій УТОГ. З міського , обласного чи державного бюджетів ми нічого не отримуємо. Наприклад, у Дніпропетровську в УТОГу хоча б є свій будинок культури, який вони здають в оренду й отримують із цього копієчку. А в Дніпродзержинську — своє підприємство, де працюють глухі. У Кривому Розі, на жаль, нічого цього немає. Тому виживаємо, як можемо.

— Ви сказали, що порозумітися глухим в держустановах не так-то просто. У чому полягають ці труднощі?

— Є в нашій організації люди, які за допомогою мови можуть пояснити суть проблеми, але відповіді на свої питання вони не почують. А в тих же держструктурах ніяк не можуть зрозуміти: якщо людина говорить, то чому вона не чує? У таких ситуаціях чиновників просять написати свою відповідь на папері або простягають свій мобільний телефон, щоб я могла поговорити. Але не всі хочуть возитися з нашими людьми. Хоча є й приємні винятки. Наприклад, деякі дільничні лікарі, у яких лікуються члени УТОГу, дають номери своїх мобільних телефонів, за якими я можу з ними зв’язатися. Або розписують на папері докладний алгоритм дій щодо прийому ліків та ведення лікування. Але це трапляється вкрай рідко. Простіше написати: «прийдіть з перекладачем». І мені доводиться вистоювати таку ж чергу в кабінет до лікаря або до якогось клерка. А уявіть собі на хвилинку, що було б без перекладача? Як би тоді виходили із ситуації?

— Наскільки мені відомо, ви додатково працюєте на Криворізькій державній регіональна телерадіокомпанія «Криворіжжя», де перекладаєте тижневий випуск новин мовою жестів. А що взагалі дивляться і чим цікавляться люди з проблемами слуху?

— Дивляться і фільми із субтитрами, і серіали в інтернеті. По телевізору — все те, що показують із титрами. Інколи прочитають якісь слова, запишуть на папірці, а потім просять мене пояснити їх значення. Буває, попросять уточнити деякі новини, які я перекладала на телеекрані. А так обговорюємо з ними буквально все, включаючи ув’язнення Тимошенко, звільнення Луценка і погоду. Тільки робимо це мовою жестів.

Анна Рушнякова

Вестник Кривбасса