Презентація книжки «Дві бабуськи в незвичайній школі або скарб у візку»

Третього березня 2016 року у Мистецькому Арсеналі, місто Київ, відбулася презентація дитячої книжки. Авторка – Лариса Ніцой ділилася із маленькими відвідувачами історією створення книжки «Дві бабуськи в незвичайній школі або скарб у візку». Виявляється у героїв є реальні прототипи! Зокрема, прототип однієї з бабусьок була присутня на презентації та із задоволенням поспілкувалася із відвідувачами. Головні герої книжки – Василинка, Любомирчик та Олежка разом із читачем пройдуть багато цікавих пригод. У сюжеті книги авторка піднімає тему діток з інвалідністю у суспільстві.

Презентація пройшла дуже яскраво. На захід було запрошено видавця, ілюстратора книги, параолімпійських чемпіонів Світлану Трифонову та Валерія Бевзюка. Світлана Трифонова поділилася своїми враженнями від заходу.

– Як ви ставитеся до того, що у сучасній дитячій літературі піднімають теми осіб з інвалідністю?

– Позитивно. З надією на те, що це не перша і не остання така книга, у якій легко розказують про те, що спілкування дітей, не залежно від їх фізичних можливостей, може бути на рівних. А іноді й більш цікавим. Так само, як і у середовищі діток без інвалідності. Це дуже великий вклад не тільки дітей, а й дорослих. Розвиток таких цінностей як: доброта, розуміння, взаємовиручка. Це дуже важливо. Дітям ця книга буде цікавою, оскільки вона написана у легкому жанрі – не повчальна. Усе як у житті – поклали на папір та отримали результат.

– Чи читали Ви ще якісь книжки, де піднімаються питання осіб з інвалідністю?

– Учора мій син повернувся зі школи. Їм задали домашнє завдання із зарубіжної літератури. Точно не пам’ятаю назви… У сюжеті йшлося про незрячого хлопчика, яким дуже опікувалася його мати. Це продовжувалося до тих пір, поки добрий дядько не сказав їй, що поки вона буде його опікати, вона буде нещасною. Нещасним буде й її син. Мати стала намагатися вивільняти його з-під свого крила, і перед хлопчиком відкрився новий світ. Він став сам виходити надвір, чути звуки, які не міг чути раніше, оскільки поруч йшла мама і щось говорила. Він познайомився з дітьми, його життя розкрилося. Мій син вчора захоплено переповідав цю історію. Хоча він уже стикався із людьми з інвалідністю, знає що це таке, ця книга його вразила. Й так цікаво: він мені розповідає сюжет, а я думаю, що мені завтра потрібно йти на презентацію подібної книги. Я впевнена, що читати книжку Лариси Ніцой діткам буде цікаво. Я бачила з яким захопленням відзивався мій син про аналогічну книгу.

– Як Ви вважаєте, який найбільш ефективний спосіб інтеграції у соціум дітей з інвалідністю? Окрім відвідування освітніх закладів.

– Це має бути усюди. Усе що роблять для звичайних діток потрібно робити й для діток з інвалідністю. З врахуванням специфіки. Заохочувати діток, наприклад, із ДЦП до якихось заходів чи конкурсів, які відповідають їх можливостям. Щоб вони могли відчути смак перемоги. Це важливо та потрібно будь-якій людині.

Для участі у презентації в Україну прилетіла відома британська ілюстратора Еліна Елліс.

«Прочитала книгу, мені дуже сподобався текст. Ця книгу демонструє, що люди з інвалідністю такі самі члени суспільства, як і решта людей. Думаю, що ті хто її почитає, по-іншому подивляться на осіб з інвалідністю, почнуть ставитися до них із повагою, приймати у суспільство.

Я працювала над цією книгою з великим задоволенням. Вона весела, прикольна. Малюнки давалися мені дуже легко. Сподіваюся. Що мої малюнки будуть радувати усіх читачів книги, як маленьких, так і великих».

Про особливості сприйняття оточуючими людей з інвалідністю говоримо із авторкою книги – Ларисою Ніцой.

– Що надихнуло Вас написати дитячу книжку, один з головних героїв якої є дитина з інвалідністю?

– Колись я побувала у Дарницькому центрі (реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями – примітка автора), побачила діток, які мають певні фізичні порушення. Вони не засмучені, не журяться, вони хочуть читати й малювати. Мені це сподобалося, я вирішила, що вони класні, вони життєрадісні. Й книжка для них теж повинна бути життєрадісна. Я написала книжку у якій є хлопчик у візку, але він не зажурений і не засмучений. В нього не: біда-біда-біда, а він живе щасливим, повноцінним життям, не зважаючи на те, що він на колесах (порушення опорно-рухового апарату – примітка автора).

– На яку вікову категорію розрахована ваша книга?

– Ця книга для школярів. Я спочатку думала, що вона буде для 5-6 класів. Але, книгу прочитали діти різного віку і сказали, що вона їм підходить. Тому я кажу – для школярів.

– Як Ви вважаєте, такі казки є ефективними для сприяння інтеграції в суспільство осіб з інвалідністю?

– Так. Я вважаю, що такі книги, фільми, що розповідають про це, спільні заходи допоможуть адаптуватися не тільки людям з інвалідністю. Наше суспільство не готове спокійно сприймати біля себе таких людей. Вони хочуть, але їм не зручно. Вони не знають, як про це говорити, як поводитися. Їм незручно, що у них такого візка немає, а поруч людина у візку. Тому така адаптація потрібна всім і людям з інвалідністю, і звичайним людям. Такі книжки допомагають зрозуміти, що все добре, що ми можемо дружити один з одним.

Журналіст Вікторія Антонович

Коректор Інна Летюча

INVAK.INFO